Читати книгу - "Пробуджена Енея"

пов’язували його з повним місяцем), адже це було свято Сонця. Свято Вербиці (також язичницьке), що випадає в неділю, як правило, передує Великодню Дажбожому і розпочинає власне великодній тиждень (з Чистим четвергом чи Навським Великоднем включно).

Дажбог, за визначенням В. Шаяна, – це животворне горіння в душі нації, батько людського щастя, добра, блага, любові, тобто Добростану. Саме тому на Великдень був звичай обрядового цілування на знак добра і любові (ще язичницький, запозичений християнською церквою) та взаємного обдаровування писанками – символами відродження плідної сили природи. Вітаються цього дня: “Слава Дажбогу!”, відповідь: “Навіки слава!” Великодні короваї (символ воскресіння Духа Предків) – також давній обрядовий хліб, проти якого християнська церква боролася аж до XVII ст. включно, поки не надала йому власної ідеологічної надбудови як символу воскресіння Ісуса Христоса. Український чернець-полеміст Іван Вишенський писав про це ще в 1599 р. так: “Пироги і яйця надгробні всюди ліквідуйте, бо в християнстві тот квас поганський не знаходить” [94. 52].

22 квітня – свято Лади – Богині жіночої пристрасті, материнства. Вона – старша Рожаниця, мати двох першопочатків життя Лелі (втілення води й жіночості) і Полеля (втілення вогню й чоловічої сили). У цей день також вшановують і молодшу Рожаницю. Леля – Богиня дівочої любові, тотожна Богині Весні. Вона може бути співвіднесена з героїнею казки про Василису Прекрасну (Премудру) і з грецьким міфом про викрадення Персефони, що перебуває в царстві Аїда (Кощія) п’ять зимових місяців та повернення її коханим (або братом) на Землю, де вона залишається на сім літніх місяців. З її появою розцвітають дерева, оживають ліси і поля, трави і квіти, дозрівають плоди.

Лелю вшановують напередодні свята Ярила таким обрядом: дівчата збираються на узліссі, обирають серед себе найкрасивішу (або маленьку дівчинку), прикрашають її стрічками і квітами, садять на спеціальний трон, виготовлений з дерну і трави; біля її ніг кладуть вінки, ставлять перед нею гостинці (молоко, сир, масло, мед, пироги) і водять навколо неї хороводи, співають веснянки, ладканки:

Ой, Лелю, молода, о Лелю!

Ти в’юная, о Лелю!

Ти по світлиці пройди, о Лелю!

Покажи свою лице, о Лелю!

Та й у віконце, о Лелю!

Покажи нам, молода, о Лелю!

Свого-то в’юнця, о Лелю!

Цей обряд відомий у всіх слов’ян як “Ляльник” або “Красна гора”. По закінченню хороводу Леля обдаровує своїх подруг гостинцями і вінками. Слов’янські слова леля, ляля, лельо завжди уживалися в значенні “малятко”, “лялечка”, “дитина”, загальний улюбленець, дослівно “той, кого леліють, пестують” і т.д. Звідси і назва дитячої сорочечки – льоля, і колиски – люля. Ім’я Лелі (Лялі) давали дівчаткам, що народилися весною.

Наступного дня, 23 квітня вшановуються чоловічі сили природи – Ладо (чоловіча пара Лади) і Ярило (Яровит) – Бог весняного Сонця й розквіту природи, любові й пристрасті, символ родючості, чоловічої запліднюючої сили. Корінь слова ярь- значить яре, нестримне, збуджене, сильне, завзяте, пристрасне, палке, гнівне. У стародавні часи чоловіча потенція ототожнювалася з силою, мужністю, войовничістю. Тому Божества родючості часто зображалися з фалосом і з мечем. У балтійських слов’ян Ярилу тотожний Яровит (дослівно ярий витязь, войовничий дух), храм якого існував у Волегощі до ХІІ ст. Тут на стіні висів священний щит майстерної роботи, покритий позолотою, який виносили тільки під час війни, або в найурочистіших випадках. Це була священна реліквія. Герборт писав, що Яровит “по латині званий Марсом”. У греків ідентичними Ярилу вважаються Вакх і Діоніс.

Хлопчиків, народжених в цей день, називали іменами з коренем Яр – плодючий: Ярець – народжений на Ярила, Яролик – подібний лицем до Ярила, Ярополк – військо Ярила, Ярослав – слава Ярила, Ярун – родючий, життєдайний, Ярчик – пестливе від Яр та ін.

Велесова Книга згадує Ярила так: “Ярбог править весняним цвітінням, і Водяниками, і Лісовиками, і Домовиками” [255. 38-А]. Це свято співвідноситься з християнським “святим Юрієм”, що святкується 6 травня (на 13 днів пізніше).

1–2 травня усі арійські язичники святкують день Богині Матері [254. 115], слов’янської Живи. У “Хроніці” Бєльського (XVI ст.) читаємо, що її “вважали за Богиню Життя (Zywot). За польським хронікарем Длугошем, Zywye – дочка Триглава. Збереглися відомості про існування храму Живи, побудованому на високій горі і названому на її честь Живцем. Як пише А. Фамінцин: “До цього храму в перші дні травня стікався народ, просячи у Богині, яку вважав джерелом життя, довгого і благополучного здоров’я” [475. 22–23, 45].

За описами Богині Живи у західних слов’ян можемо представити її образ у вигляді прекрасної діви з квітами і колосками в руках, що втілює Весну. У багатьох своїх якостях вона схожа зі східно-слов’янською Лелею – Богинею дівочої любові. Лінгвістичні і функціональні порівняння приводять до думки про тотожність Богинь Діви, Лелі, Живи: Жива – Живена – Ziewonia – Дзевона – Дзева – Дева – Сива (литовська Seewa, чеська Siva, Siwa, в християнстві були замінені Параскевою П’ятницею).

Богиня Весни Жива має Віщого птаха, зозулю – символ людської долі. Обрядовість цього культу реконструюється з допомогою фольклорно-етнографічних відомостей: її свято відзначали під час воскресіння природи; їй приносили пожертвування ті, хто вперше весною почув голос зозулі. Вважалося, що сам Бог або Богиня в образі зозулі літає лісами і віщує кількість років життя. Зозулю питали: скільки років житиме та або інша людина, скільки років буде в шлюбі, скільки матиме дітей і тому подібне. А за тим, скільки разів вона “кукає”, робили висновки про тривалість того, про що питали. Про це мовиться в українській приказці: “Зозуля кувала, літечка казала”.

Богиню Живу молять про життя і здоров’я. Вона близька до фракійської Бендіди, болгарської Майки та грецької Кибели – Великих Богинь родючості, культи яких відзначалися саме на початку травня [72. 22–26, 50–53].

На початку травня (сьомий тиждень після Великодня) здійснюються обряди русалій. Русалок, на думку Ю. Миролюбова, є “тридев’ять сестріниць” [303], тобто 27. Вони опікуються певними рослинами, тому їхні імена пов’язані з назвами квітів і трав. На русаліях вшановується також Берегиня – жіноча продукуюча сила природи. Її ім’я дослівно означає “народжена на березі”, що вказує також на її зв’язок з водою. Загалом Берегиня славиться на всі жіночі свята – Рожаниць, Русалії, Мокоші, Дани, Долі та ін. У Велесовій Книзі Берегиня згадується як провісниця славних перемог русичів. У цьому сенсі вона зливається з образом Матері-Слави.

Червневі обряди присвячуються переважно Світовиду літньому (15 червня, реконструкція зі “святого Вита”), Симарглу або Переплуту, охоронцю рослинної сили (21 червня реконструкція з фольклорних джерел, “охоронець жнив”) та Купайлу (переважно ніч з 21 на 22 червня), що символізують літній небесний вогонь – сонцекрес (сонцестояння, сонцеворот), кульмінацію денного світла (найдовший день).

Купайло