Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сховайтесь, скрийтеся, втечіть,
Я раджу вам, яко приятель».
«Але наперед скажи мені,-
Князь стиха обізвався,-
Хто сей предатель, чого му тра,
І як ти все те дізнався?»
«В Віденській кофейні про те я чув,
А то вповідав ми Олійник,
Но того не знаю, і що за один,
І що хоче в вас той ізмінник».
І бачив князь наш дивний сон,
Якого, певно, «в дні слави»
Не бачив ні Лев, ні Данило, ні всі
Романи і Мстислави.
Здається йому, що з далеких сторон,
З далекої півночі нині
Одержав письмо, у котрім Білий цар
Дав му власть в цілій нашій країні.
І здається йому, що з письмом тим біжить
До гідної свеї дружини,
І вона, перший раз, поклонилась йому,
Владареві всеї країни.
І так любо йому, так солодко в душі,-
Хоть не знає гаразд із-за чого,-
Чи з-за ласки царя, чи з-за того, що вна
Така ласкава нині для нього.
Так відрадно йому, так соло́дко в душі,
Бо тепер він побачив наглядно,-
Що усе, так як жінка,- корись перед ним,-
І того-то йому так відрадно!
Цілує сто раз височайший указ,
Сльозами папір обливає
І всіх «врагов Руси» скрушити на прах
Всесвято присягає.
«Скажи мені, княже («Як любо звучить
Те «княже» з тих уст, що донині
Лиш «ослом» та «болваном» кликали все
Мене! Ось упадок гордині!»),
Скажи мені, княже,- почала жона,
Як перша втіха минула,-
Чи край твою власть добровільно прийме,
Чи, може… Бо знаєш, я чула…»
«Ех, чула, знаєш! - крикнув князь
По-княжому - гордо-кисло,-
Указ прийшов,- і казати нічо,-
Все від мо́єї волі зависло!»
«Та так воно, так,- відказала вона,-
Але, знаєш, мій друже,- княжити
То не те, що яким там будь сміттям
Нумер «Слова» заповни́ти.
О, княжити, мій друже, то річ тяжка,-
А ще тяжча - власть княжу посісти,-
Все найдуться якісь к . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Можливо, для того, щоб поема мала більш викінчений вигляд, І. Франко в другій редакції закреслив кілька останніх строф. Наводимо їх:
Мерещиться і мішаєсь
Перед княжими очима,
І нову картину віщий
Сон показує йому.
Ранок зимний і понурий,
Горі сходами ступає,
Повертаючи з забави,
Зла Ксантіппа. Князь не спить.
Він поважно, торжественно
По кімнаті походжає
І наперед міни строїть,
Як то він її прийме.
Ось вона широко двері
Отвирає,- бистро, гнівно,
З розмахом, мов хуртовина,
В княжі комнати вліта.
Від безсонниці й утоми
На лиці її засіла
Блідість, а в очах холодний
Гнів блищить, мов лід твердий.
В кінці автографа зазначено: «Писано в початку р. 1877, досі не друковано».
Подається за автографом.
«Сон князя» - сатира на Венедикта Площанського (1834-1902), одного з діячів клерикально-москвофільського табору, з 1871 по 1887 р.- редактора реакційної газети «Слово».
Марків Осип Андрійович - москвофільський діяч, засновник і редактор реакційних газет «Пролом» (1881-1882), «Новий пролом» (1883-1887), Червона Русь» (1888-1891).
Віденська кофейня - одна з кав’ярень тогочасного Львова.
НАЙМИТ
Вперше надруковано у журн. «Культура», 1926, № 4-9, с. 20-28. Публікацію підготував М. Возняк.
Поема залишилась незакінченою. Зберігається автограф твору, який уривається на третьому розділі (ф. № 3, № 211, с. 37, з кінця зошита). В останні роки життя І. Франко зробив мовну редакцію тексту, а в кінці дописав: «Написано в цвітні 1878 р., досі не друковано».
Подається за автографом.
ІСТОРІЯ ТОВПКИ СОЛІ
Вперше надруковано у журн. «Культура», 1925, № 5, с. 72-94. Публікацію підготував М. Возняк.
Поема залишилась незакінченою. Зберігаються три неповні автографи твору:
1. Чорновий автограф першої частини поеми, написаний на полях рукопису драматичного образка «Послідній крейцар» (ф. 3, № 211, с. 59-68);
2. Чорновий автограф другої, незакінченої частини поеми, який уривається на 46-й строфі (ф. 3, № 214, с. 123-125);
3. Чистовий автограф, який включає повний текст першої частини та 11 строф другої частини поеми (ф. 3, № 215, с. 229-231).
Саме цей автограф був опублікований М. Возняком у журн. «Культура». Дата написання 1879 р.
Подається за чистовим автографом (ф. 3, № 215) до 11-ї строфи другої частини включно. Весь подальший текст - за чорновим автографом другої частини поеми (ф. 3, № 214).
Вальгала (Валгалла) - у древніх скандінавів місце, куди після смерті потрапляли герої і ті, що загинули в битвах.
ДОДАТКИ
ОЛЬГА
Вперше надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Іван Франко». Т. 1. К., Вид-во АН УРСР, 1956, с. 11-12.
Зберігається незакінчений і недатований автограф твору (ф. 3, № 210, с. 267-281). Датується на підставі листування та порядку розміщення творів у записних книжках І. Франка. У листі до М. Драгоманова від 24 квітня 1890 р. І. Франко писав: «Виїжджаючи з Дрогобича [до Львівського університету.- Ред.], я віз з собою кілька книжок, записаних своїми роботами. Були там і оригінальні складання - вірші любовні (патріотизму я тоді ще не знав), драми і оповідання віршовані, але головно були переклади: «Антігона» й «Електра» Софокла, значна частина Йова, кілька глав Ісайї, кілька пісень Нібелунгів, дві пісні «Одіссеї», два перші акти «Урієля Акости» Гуцкова, ціла «Краледворська рукопись» і т. д.».
В одній із згадуваних книг
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 4, Франко І. Я.», після закриття браузера.