Читати книгу - "Ми проти вас"

обидві звільняються. А ближче до вечора підписують угоду про оренду приміщення, про яке мріяли, і засновують свою агенцію.

* * *

Люди у Бйорнстаді не з тих, хто виходить на вуличні демонстрації. Вони не влаштовують парадів — свою думку тут висловлюють в інший спосіб. Тим, хто не з цих країв, можливо, складно таке зрозуміти, але в цьому містечку випадковостей майже не буває. Навіть якщо щось здається збігом обставин — найімовірніше, таким не є.

На початку сезону «Бйорнстад-Хокей» грає кілька матчів удома, і трибуну зі стоячими місцями ніхто не рухає. Петер, можливо, наївно сподівається, що його пояснень, начебто жоден столяр не погоджується зносити трибуну, виявиться достатньо. Але нові власники фабрики врешті надсилають йому електронного листа, в якому чітко пишуть: «Якщо клуб не покладе край присутності на наших матчах бандитів, відомих як „Група“, тоді в нас нема виходу і ми будемо змушені розірвати договір про спонсорство».

Тож коли на початку зими сюди з’їжджаються вболівальники на один із домашніх матчів, трибуна огороджена двома рядами обмежувальної стрічки, перед якою стоїть найнята охорона.

Того року всі мусять зробити важкий вибір. Петер обирає шлях, який може врятувати клуб. А «Група» у відповідь обирає те, що врятує її.

Петер розташувався на самому верху сидячої трибуни, він очікує, що до нього почнуть кричати, він навіть готовий до того, що хтось кинеться набити йому морду. Але ніхто навіть не дивиться в його бік. Льодова арена заповнена, але не видно транспарантів, ніхто не розмахує плакатами. Усі поводяться так, ніби йде цілком звичайний матч.

З’являються деякі дрібні знаки, з яких видно, що місто вибирає, на чий бік стати, і їх легко не помітити, хоча вони просто перед нами. Більшість із хокейних уболівальників — простий поважний народ, вони ніколи не стануть захищати насильство, багато з них, сидячи вдома на кухні, бубонять на «Групу», що через «цих бандюків» клуб має погану славу, що вони відлякують як гравців, так і інвесторів. Але коли вибираєш, на чий бік стати в конфлікті, рідко думаєш, до кого ти пристаєш, — найчастіше виступаєш не за, а проти чогось. У цьому містечку люди можуть сваритися між собою, але вони завжди тримаються разом проти чужаків.

Якщо якесь багате підприємство хоче купити фабрику і контролювати наші робочі місця, ми не можемо цьому перешкодити, але якщо вони думають, що можуть купити наш клуб і вказувати, як нам жити, тоді вони нарвалися не до того міста. Для багатьох «Група», можливо, є символом насильства, але для сусідів, яким вона допомогла прибрати повалені дерева в саду і потім запросила випити пива в «Хутрі», вона символізувала також дещо інше. Для тих людей «Група» є невеликим зібранням хлопців, які не дозволяють на себе плювати, які не пристосовуються до влади, грошей чи політики. Вони мають свої недоліки і роблять помилки, але викликають почуття симпатії серед різних людей у Бйорнстаді. Особливо в такі часи, як оце зараз.

Не можна сказати, що це цілком правильно. Але що це цілком погано — теж ні. Просто так є.

Петер довгий час не помічає чорних курток, вони розпорошені на різних частинах сидячих трибун. Звісно, він припускав, що це може статися, але тепер бачить, що чорних курток тут значно більше. Кілька сотень. Петер розуміє, у чому справа, лише тоді, коли починає розглядати кожну людину в чорній куртці. Це не тільки учасники «Групи». В таких куртках прийшли пенсіонери, молоді батьки, робітники з фабрики, касирки з продуктової крамниці та працівники з муніципального житлового фонду. Не було ніякого параду чи гучної демонстрації, і якби Петер прямо запитав у них, що це означає, вони вдали би здивування: «Що? Про що ви? Ні-ні, це просто збіг!». Звісно, у Петера нема ніяких доказів — ці куртки різних моделей і з різного матеріалу. Але усі вони одного кольору. А у Бйорнстаді випадковості стаються дуже рідко.

Ніхто не здивувався, що сьогодні він обгородив трибуну, оскільки дехто допильнував, щоб чутки заздалегідь дійшли до потрібних людей. І Петер знає, хто це. Він був змушений розповісти про свої дії лише правлінню клубу й отримати їхню згоду, щоб найняти додаткову охорону. Петер зробив свій вибір, а Рамона відповіла. Петер дав їй місце в правлінні, аби вона ухвалювала рішення, які, на її думку, будуть найкращими для клубу. Тепер Петер бачить наслідки.

У перерві між першим і другим періодом із дальнього місця на сидячій трибуні встає один молодий чоловік. У нього добротний одяг, він акуратно зачесаний і своїм виглядом аж ніяк не нагадує схильну до насильства людину, а якщо людей із його оточення запитають про нього, вони, звісно ж, у відповідь скажуть: «Він? Ні, я з ним не знайомий. Як ви кажете його ім’я? Теему Рінніус? Ніколи про такого не чув!».

Той чоловік спокійно й зі знанням справи спускається з сидячої трибуни, проходить уздовж бортика й повертає нагору, до обгородженої стоячої трибуни. Там стоять двоє охоронців, але вони навіть не намагаються зупинити його. Теему піднімається на трибуну зі стоячими місцями, безтурботно прогулюється по ній, навіть зупиняється посередині, щоб зав’язати шнурівку. Дивиться поверх льодової арени, шукаючи в людському морі Петера Андерссона. Потім переходить трибуну і, зійшовши з іншого боку, купує собі каву, ніби нічого не сталося, хоч усі все розуміють. Теему щойно повідомив Петеру, що це його трибуна, і він може її забрати, коли йому заманеться.

Через кілька хвилин починаються вигуки. Спочатку їх чути тільки на трибуні з протилежного боку, але потім, ніби за командою, чоловіки, які сидять усього на кілька рядів нижче від Петера, теж починають горланити. Далі вигуки наростають праворуч і ліворуч від нього. Ніхто не дивиться Петерові в очі, але чоловіки в чорних куртках вигукують саме до нього: «Ми всюди! Ми всюди! Ми всюди! Прете на нас? Зачепіть хоч раз! Бо ми всюди, всюди, всюди, ми всюди!».

Люди вигукують ці слова з десяток разів. Потім встають і заводять: «Стоїте ви — стоїмо й ми!». Тоді всі замовкають, дисципліновано і згуртовано, щоб показати, як тихо може бути на арені. Як усім буде не вистачати підтримки «Групи», якщо вона зникне.

А потім, ніби за невидимим наказом, вони знову починають кричати, і тоді їхні вигуки підхоплює вся льодова арена — старі й молоді, чорні куртки, білі сорочки і зелені футболки: «Ми ведмеді, ми ведмеді, ми ведмеді. З БЙОРНСТАДА ВЕДМЕДІ!».

Той матч «Бйорнстад-Хокей» виграє