Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

– Не засушили?

Від його тихого сміху мороз пройшов шкірою.

– Чому це? Засушили. Помістили у банку, закрили кришкою, пообіцяли не чіпати до повернення. А вона його зжерла.

Перша думка: комаха ожила і з’їла скло. Друга – Лілею. І лише перевівши подих, я зрозуміла, що ніякої некромантії не сталося. Заєць вважав, що жертвою кулінарних уподобань дівчини став черевокрил.

– Навіщо? Це ж метелик, ним не наїсися.

Еньєр засміявся, наче я ляпнула неабияку дурість:

– Королівського черевокрила дуже важко знайти. Колись він жив на всій території Суші, а тепер залишився лише в таких забутих богами місцях, як це. Знаєте, чому? В його тілі міститься речовина, яку називають «пилком щастя». У крихітних дозах цей пилок допомагає впоратися зі зневірою та пережити горе, у великих – викликає почуття ейфорії. Пам'ятаєте Трісковник? Наша тиха дівчинка тоді явно перестаралася з дозуванням.

«Або її зачарували», – заперечила б я, якби не слова Мели про ту ситуацію.

Чаклунка теж вважала, що маніяк до цього не мав стосунку. Цікава історія…

– А докази?

– Однокрилий метелик – чим не доказ? Не сам же він проковтнув себе, хе-хе? Вважається, що банку забули під час переїзду, та насправді вона серед речей Лілеї. Хіба не підло? Будь-який аптекар дав би десять золотих, поділили б порівну, а дурна дівка з’їла свою половину.

– Свою половину?

– Більше вона його не жертиме, це я гарантую.

Які всі правильні… А нишпорити в чужій сумці – благородна справа? І чи тільки куток Лілеї він обшукував? Ні, я не збиралася вірити Зайцеві на слово і поспішила з ним розпрощатися.

Сумніви не відпускали. Цілком можливо, потрапивши в незвичне середовище, дівчина і справді піднімала собі настрій «пилком щастя». Але є ймовірність, що проблема в іншому. Все ж таки мені більше подобалася версія з маніяком.