Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Чудово, тобто це ще не кінець, а всього, лише початок?

Але я не буду вдавати із себе ображенку, обговорюючи дії Варлакса. У мене є набагато важливіше питання:

— Леворде, чому гнорл не втік, поки в нього була така можливість? Можливо, він навмисно залишився і прийняв бій, аби ми проникли в його розум і побачили те, що побачили. Що як справжньою його метою було заманити нас на північ?

— Юначе, це похвально, що ви намагаєтеся проводити аналіз, але погодьтеся, складно вважати експертом із шаргів, своргів, гнорлів та іншої нечисті людину, яка не прожила й десяти днів у цьому світі. Ви маєте рацію — ці тварюки рідко доводять ситуацію до того, що їхній свиті, а тим паче їм самим, доводиться вступати в ближній бій.

Але повірте моєму досвіду, гнорл і цього разу поводився цілком звичайно. Шарги, бувши повністю під контролем гнорла, стояли на смерть, виграючи час для втечі, але ми з Фелмором передбачили це і виставили заслони, які повинні були його затримати.

Гнорл просто недооцінив нас, а от ми одразу зрозуміли, що це дуже давня й могутня тварюка. Чого варта одна його ментальна атака в лісі? Як він майстерно впливав на наш розум, зумівши в перші хвилини відвести очі, навіть найстійкішим. Ми не відразу розпізнали, що коїться щось недобре, а коли зрозуміли, було вже пізно, тварюка повністю заволоділа розумом наших воїнів.

Луарі коштувало неймовірних зусиль повернути вам контроль над собою і виставити ментальний бар’єр. І це при тому, що для гнорлів, які раніше приходили під стіни фортець, вселити панічний страх, хоча б трьом десяткам вартових уже було досягнення.

Тому двоє жалюгідних людей та незграбна істота, які посміли його атакувати, мали стати легкою здобиччю для стародавнього гнорла.

Якби на його шляху опинилися звичайні аймаларці, так би й сталося, а тварюка, більше не побоюючись удару в спину, продовжила відступ.

Втім, швидкої перемоги не вийшло і гнорл захопився боєм, зустрівши гідного супротивника. Вважай він, що в Алії з Міргом були, хоч якісь шанси на перемогу, то неодмінно б відступив. Але після кількох хвилин бою гнорл відчув свою перевагу і зрозумів, що може їх коштом підвищити ранг.

Саме тому я не вступав у бій, чекаючи, коли Фелмор перекриє шляхи до втечі й гнорл, зрозумівши, що йому піти не дадуть, змушений буде битися до кінця. Гадаю, ти помітив, що Алія та інші всіляко намагаються захистити мене від будь-якої небезпеки через смерть під час твого призову?  Так от я намагаюся їм у цьому не заважати, але випадок із гнорлом був таким, коли виправдовувалися будь-які ризики.

Альбінос рідко вдавався до роз’яснень, доручаючи мою просвіту Алії або Ведмедеві, але зараз прямо розговорився, тож я вирішив кувати залізо, поки гаряче.

— Леворд, якщо ти кажеш, що це був не простий гнорл, тоді, скоріш за все, він і створив болото народження. Крім нього, власне, більше нікому, чи тут є ще якісь тварюки, про яких я поки  не знаю?

— На щастя для всіх нас, шарги, сворги та гнорли — єдина нечисть, що штурмує фортеці аймаларців.

— Але, виходить, що звичайні гнорли не здатні створити болото. Інакше, навіщо настільки сильній тварюці забиратися так далеко на північ?

— Юначе, радий, що ви здатні робити логічні висновки, — схвально подивився на мене Леворд, — я теж так вважаю.

Тоді в мене залишається ще два запитання. Навіщо гнорлу потрібно було тягнути із собою таку кількість шаргів, і чому своргів від самого початку не було з ним?

— Все дуже просто. У першому випадку має місце звичайна обережність. «Ті, що крадуться», розповідали, як одного разу стали свідками нападу шаргської банди на свиту гнорла. Розвідники були дуже здивовані, адже про подібне ніхто не чув. Проте, коли свита була знищена, а гнорл скалічен, шарги його добивати не стали. Натомість розступилися, пропускаючи вперед іншого гнорла, котрий і добив свого «побратима».

Ну, а щодо пізнього прибуття своргів, то в зграї гнорла, одночасно, може перебувати до восьми банд, але вони не сидять на місці, а постійно нишпорять просторами Туманного світу в пошуках сильних монгрів та людей. Напевно, вирушаючи на північ, гнорл узяв із собою, лише ті банди шаргів, що були при ньому. Одна атакувала людей Ворланда, а потім була розгромлена під стінами долини, а з другою ми цілком успішно билися в лісі.

Банда своргів, яку знищила Алія, найімовірніше, була покликана гнорлом більше для підстраховки й на наше щастя, запізнилася. Навіть для своргів поняття пунктуальність і жорстка дисципліна це вже перебір. Та і їхній ватажок запросто міг саботувати доручене йому завдання, оскільки ми не раз помічали конфлікти всередині зграї між своргами та гнорлами, котрі для перших завжди закінчувалися смертю.

Якщо чесно, нам дуже пощастило. Я кілька років витратив на пошуки ще одного нульового підземелля, здатного дати відповіді на питання, отримані в першому, але удача посміхнулася там, де я її не чекав.

На жаль, але ні Фелмор, ні радники Великого Намісника серйозно не сприймають мої попередження. Хоча краще б усе це насправді виявилося параноєю одного надокучливого загрійця.

Витримавши невелику паузу, Леворд вирішив, що на сьогодні з нього вистачить одкровень:

— Юначе, наша бесіда й так надто затягнулася, гадаю, Мірг уже встиг приготувати сагала. У Рааля сьогодні видалося на рідкість вдале полювання.

До табору ми повернулися якраз вчасно. Вечеря була готова і всі чекали тільки на нас. Алія якраз вичитувала Ведмедя, який намагався відхопити шмат, від посадженої на імпровізований вертел тушки, яка за розміром не поступалася великій косулі.

Підійшовши ближче, запримітив Варлакса, який прийняв невимушену позу, стояв осторонь. Могло здатися, що воїну набридла метушня біля багаття, і він просто відійшов помилуватися вечірнім заходом сонця. Але я відчував на собі його важкий погляд і готовність прийняти бій.

 Впевненою ходою прямую до нього. Варлакс, навіть вухом не поводить, саме уособлення спокою та безтурботності. Хоча чого йому тепер боятися, зараз я для нього не противник. Можливо, не був ним і тоді, коли дарована «берсерком» сила кипіла в моєму тілі.