Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Варлакс досвідчений воїн, що для нього вчорашній офісний планктон. Нехай я і зміг адаптувати володіння своєю зброєю, під набуті ще в тому світі навички рукопашного бою, але спаринги з Алією чітко дали зрозуміти, чого я вартий зі своїм жалюгідним «конг-фу» проти досвідченого мечника. І це в дівчини ще характеристики знижені вдвічі. У Варлакса із цим проблем немає. Єдине, кого я можу вразити, так це шаргів, ну ще зі своргами на рівних битися. Їхня техніка фехтування, така ж нехитра, як і моя.

— Дякую, — дивлячись Чингісхану в очі, цілком щиро промовляю я. — Сам би я на таке точно не наважився, завтра обов’язково продовжимо, — на що воїн примружившись, сухо відповів, — пташенятко, дивись не пошкодуй про своє рішення, це була тільки розминка.

Зневажливе «пташенятко» пройшло повз мої вуха. Я вже зрозумів, що в загоні зібралися люди з родзинкою і до кожного такого «кексу» потрібен свій підхід. Наразі, час — мій найкращий помічник, особливо, якщо я перестану реагувати на всі їхні витівки, безглузді, з погляду мого світу, але цілком ефективні тут.

Ну на який результат варто було б очікувати, якби Варлакс спочатку пояснив свій план? Та я б і на гарматний постріл до тієї тварюки не підійшов.