Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

Епілог

- Ваша Величносте, - в дверях королівських покоїв стояв камердинер, - Верховна Жриця прибула. Хоче бачити Вас.

- Зараз прийду, - кивнув Раймар і дочекався, доки слуга покине кімнату. Після чого глянув на себе у дзеркало й передражнив: - «Ваша Величносте»… Щоб тебе…

З люстра дивився привабливий чоловік у чорно-червоному костюмі. Навскоси висіла золота стрічка з символами королівської влади. На голові ж тяжіла корона, з-під якої стирчали неслухняні темні пасма. Щоправда, після подій біля Стіни, у волоссі з’явилося трохи сивини.

Раймар і досі не розумів, як дозволив Вільяму втягнути себе у правління. І як би ж Цвітославією! Але ні. За Стіною виявилися родючі землі з виходом до теплого моря, яким одразу ж дали назву «Новоземелля». Варто було тільки повернутися до Шипшинового палацу, як Вільям вже стояв з підписаним указом про коронування Раймара. А ще друг називається…

Як давно це, здається, було. Пів року тому. Але життя не стоїть на місці, і сьогодні Раймар має зробити важливий крок - запропонувати Верховній Жриці одружитися. Королю Новоземелля обов’язково потрібна дружина! Хто ж більше підійде на цю роль, ніж обраниця семи богинь? Які, до речі, безсоромно зникли після всього, що накоїли. Щоправда не вони одні.

Колишній герцог мимоволі торкнувся шраму, що залишився від попередньої обручки. Він часто так робив, коли згадував норовливу відьму, яка вкрала його серце. Хіба таку забудеш?

Глибоко вдихнувши, Раймар дістав з шухляди невеличку коробочку з обручкою. Після чого сховав її до кишені й нарешті попрямував на зустріч.

Верховна Жриця чекала на балконі. Вона любила роздивлятися королівські володіння саме з цієї висоти. Навіть зараз, коли Новоземелля вкрив густий сніг, обраниця богинь не відмовляла собі у задоволені. Раймар, що беззвучно підійшов ззаду, поклав руки на дівочі плечі, прикриті сріблястим хутром.

- Нарешті ти приїхала, - тихо промовив чоловік і відкинув убік темне волосся, аби поцілувати ніжну шию дівчини. – Я скучив.

- Невже у короля немає інших турбот? – хмикнула співрозмовниця. – Будувати нову державу, розселяти цвітославців, що переїхали сюди і…

- І намагатися заманити тебе на побачення! – незадоволено додав Раймар, після чого розвернув Верховну Жрицю до себе обличчям: - Лідіє, ти просто невловима бестія! Я цілий місяць думав, що ти повернулася на Землю! А коли дізнався, що ти все ще тут, то мусив  тиждень тобі доводити, що більше не знаходжусь під чарами Олеандри.

- Тобі це вдалося, - розсміялася Лідія, обнімаючи короля за шию. – Так і на яке побачення ти хочеш запросити мене цього разу? Слухай, а у тебе є санки? Я по дорозі сюди бачила просто ідеальний схил аби…

- Щоб потім ти знову втекла у свій храм? – нахмурився Раймар, перехоплюючи руки співрозмовниці і цілуючи кожен пальчик. – Я бачу тебе занадто рідко.

- Я Верховна Жриця, - нагадала дівчина. – Віднедавна в мене є обов’язки перед Джерелом.

- Ти можеш виконувати їх тут, - запропонував чоловік.

- Людям більше подобається, коли їх приймають служниці храму, а не вартові короля, - хмикнула Лідія у відповідь.

- Я побудую тобі храм тут! Хоч десять! – Раймар відпустив руки співрозмовниці й поклав долоню на ніжну щоку. Однак не втримався і ковзнув великим пальцем по вустах дівчини. Важко було втриматися, аби не вп’ятися в них. А потім перекинути Лідію через плече та віднести у спальню. – Я хочу бачити тебе кожен день. І кожну ніч. Дозволь мені кохати тебе!

Спокусливо посміхаючись, король провів вільною рукою по талії дівчини і притиснув її до себе. Після чого схилився до вушка та, бавлячись з сережкою Лідії, прошепотів:

- Я зроблю все, що ти захочеш, відьмо.

- Ах ти ж! – Верховна Жриця спробувала відпихнути Раймара, але той тільки міцніше притиснув її до себе.

- Благаю, погоджуйся, - різко відсторонившись, король став на одне коліно і простягнув відкриту коробочку з перстнем. – Лідіє, ти будеш моєю дружиною? Знову.

Дівчина ж здивовано завмерла. Що відповісти? Як пояснити усі свої страхи та сумніви? Останній раз все закінчилося не надто добре. Так, пізніше налагодилося. Але…

- Добре, - зітхнув Раймар, не дочекавшись відповіді. – Чогось подібного я і очікував. Тоді зробимо так.

Він піднявся на ноги, ніжно перехопив руку Лідії та надів перстень на безіменний палець. Після чого вкотре обійняв розгублену дівчину та промовив:

- Моє життя вже давно в твоїх руках. Просто будь поряд. Я маю знати, що ти в безпеці. Я маю знати, що можу піклуватися про тебе. Не хочеш заміж, не треба. Я…

- Хочу! - раптом перебила його Лідія. – Я згодна.

Кинувши погляд, повний недовіри, Раймар уточнив:

- Точно?

- Точно, - розсміялася дівчина.

 Король підхопив наречену на руки й радісно закружляв з нею на балконі.

- Я зроблю тебе найщасливішою! - прошепотів король, покриваючи обличчя Лідії поцілунками. - Покладу до твоїх ніг цілий світ!

- Ти і є мій світ, - посміхнулася та, пригортаючись до Раймара.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍