Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

- Як? – розгублено вигукнула відьма, відступаючи подалі. – Я ж сильніша. Я сильніша за всіх!!!

Останні слова Фріґільда буквально прокричала. Та Ґудзик, що зробив круте піке, змусив чаклунку зробити ще один крок назад. Останній. Адже та оступилася і полетіла прямісінько в урвище.

- А в мене гарні друзі, - відповіла Лідія, відкидаючи арбалет убік та зазираючи за край плато.

В ту ж мить звідти вилетіли вже знайомі іскорки, що завертілися навколо дівчини, напитуючи її життєвими силами позосталих жриць. І ось тоді Стіна здригнулася. Та молоду знахарку це не цікавило. Вона з усіх ніг кинулася до Раймара. Його тіло непорушно лежало в декількох метрах позаду. Чудовиська зникли, небо розпогодилося, а Ворон сумно фиркав, склавши вуха та смикаючи носом тіло господаря.

Добігти Лідії не вдалося. Раптово її обступили усі сім богинь. Прекрасні жінки, в гарному одязі тепер здавалися знахарці зовсім чужими. Раніше вона охоче відвідувала їх храми та вірила словам. А тепер?

- Ти впоралася, - радісно усміхнулася Олеандра і махнула рукою за спину своєї жриці.

Обернувшись, Лідія побачила, як Стіна буквально тане в повітрі, відкриваючи очам соковиту низину. Наскільки міг дотягнутися погляд, настільки й зеленіло та буяло квітами все довкола. Вона це зробила. Ні! Вони разом це зробили…

Дівчина спробувала розгледіти Раймара. Вона не розуміла одного:

- Як чари подіяли, якщо я не принесла жертву? Це Фріґільда вбила Маргариту, а не я.

- Вона неправильно зрозуміла суть, - відізвалася найстарша з сестер Азалія. – Була потрібна самопожертва. Стіна з’явилася тільки завдяки тому, що Ліатріс збагнула, яку помилку зробила. Вона дала Джерелу перетворити свою енергію життя, аби більше ніхто не зміг коїти зло.

- Якось не дуже це у вас вийшло, - скривилася Лідія, намагаючись стримати гіркі сльози.

- Життя непередбачуване, - відгукнулася Олеандра. – Навіть тоді, коли ти наймогутніший у всьому світі, завжди знайдеться той, хто переможе тебе в інший спосіб.

- Невже Фріґільда була наймогутнішою? – здивувалася дівчина.

- Вона обов’язково стала б такою, якби дісталася до інших світів та їх Джерел, - кивнула Азалія.

- Що тепер буде зі Цвітославією? – не вгавала з питаннями Лідія.

- Вона пристосується до нового життя, - за цим разом відповіла Меліса, що мала такі ж чорні очі, як і її жриця Вісса. – Воно буде сповнене решток магії, а можливо, і чогось нового з-за Стіни. Ми не знаємо. Та й нас тут вже не буде.

- Прийшов наш час переродитися та відправитися у наступні світи, - закивали інші богині.

- Ти готова повернутися додому? – поцікавилася Азалія і махнула рукою.

В метрі від дівчини викривилося повітря і, немов великий телевізор, почало показувати життя на Землі. За щедро накритим столом сиділа родина Лідії. Сестра привела для знайомства нареченого, мама показувала на портрет старшої доньки, перев’язаний чорною стрічкою, а батько ж розхвалював, якою та була розумною. Ледве не чарівницею називав.

- Віддайте мою життєву силу Раймару, - раптом вимовила Лідія.

- Що? – хором перепитали богині.

- Моя місія була у врятуванні Цвітославії. Я виконала її. На Землі й без мене добре, вони живуть далі, і це справді чудово. Не забули, хвалять, люблять. Я готова піти далі. Переродитися та почати нове життя. А Раймар потрібен тут. Він має жити далі! Розумієте? Я робила все це, аби тільки додому повернутися. Він же усвідомлено йшов на смерть за цілу країну. За мене…

На цих словах дівчина нарешті не стрималася і розплакалася. При чому так сильно, що навіть не помітила, як на її плече приземлився Ґудзик. Птах притулився до її голови та щось тихенько турхотів.

Богині тим часом розгублено переглядалися. Нарешті Азалія промовила:

- Добре. Але тільки якщо Джерело ще має досить сили.

Вмить перед ними опинилися два великі камені. Білий та зелений. А ще клітка з чорним павуком. Лідія не одразу впізнала Безодню. Зараз та була розміром з собаку і більше нагадувала звичайного тарантула.

- З нею ми пізніше розберемося, - відмахнулася Олеандра.

- Ти готова? – нахмурилася Азалія. – Дороги назад не буде. Ми не знаємо, в кого ти переродишся, в якому зі світів опинишся…

- Так, - ствердно кивнула Лідія та заплющила очі, адже Джерело засліпило її сяйвом.