Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

–А комусь дарують нову шапку…–зітхнув Аарон.

–Коротше, я пам’ятаю, що Скарлет грозилась рознести будівлю і смажити барбекю за згарищі…А я голодний, тож, чом би й ні?

Вони всі переглянулись.

–Ти жартуєш?–спитала Скарлет.

–Звісно, на мене ще чекають тижні паперової тяганини, тоді зніс цього всього, але…Якщо ви не проти…

–Та, звісно ні! З чого почнем?– задоволено спитала Скарлет.

–Просто дай їй кувалду і наймати машину, що зноситиме все це не доведеться.– всміхнулась Лів, кивнувши на Скарлет.

–Спершу, нам треба заїхати ще декуди.– стиснувши телефон Патрика, сказала Скарлет.– Він просив сповістити його батьків.

Аарон важко ковтнув.

–Звісно. Ми поїдемо всі.– відповіла Лів.

–Це найменше, що ми можемо зробити для нього.– кивнув Адам.

 

Рік потому

 

 

Кабінет психотерапевта Брайана Куліджа знаходився у приємній клініці із живими рослинами в коридорі. Тут було багато простору і приємні зображення відомих латать Моне.

Скарлет, Адам і Лів сиділи на м’якому диванчику. Скарлет стукала підбором по ніжці журнального столика, де розташовувалось кілька чашок зеленого чаю, яким їх пригостила асистентка Брайана.

Аарон вийшов з кабінету, широко всміхнувшись до Скарлет:

–Ти наступна, сестричко.

Вона скочила.

–Ну, нарешті! Скільки можна вивертати душу? Серйозно, ще кілька записів після тебе і я почну думати, що вона в тебе є!

–Іди вже, пропрацюй свій гнів, злюко.

Аарон хихотів, жартівливо пихнувши її в плече. Вона зникла за дверима і Аарон зайняв її місце на дивані, очікуючи наступні півтори години, коли сеанс Скарлет скінчиться.

Вони вже рік відвідували психотерапевта, вирішивши майже одноголосно (майже, бо Аарон єдиний був противником психотерапії), що їм усім це необхідно після пережитого. Кілька вдалих маніпуляцій Лів і Аарон пішов на свій перший сеанс. Вони домовились зустрічатись перед кожним сеансом і ходити всім в один день, щоб опісля збиратись в улюбленому місці, святкувавши поки незначні, але все ж просування до покращення свого ментального стану.

Після сеансу Скарлет, вони спустились до низу.

–Ми все взяли?– спитав Адам, взявши руку Скарлет у свою.

–Треба заїхати до мене і взяти пиріг.

–Ти спекла той із індичкою?– очі Аарона засяяли.

–Так.–пристібаючи пасок безпеки відповіла Лів.

–Супер.– заводячи мотор, всміхнувся Аарон.

–А твої стейки?– спитала Скарлет у Адама.

–У морозилці в багажнику.

–Пивко?– спитала вона у Аарона.

–Все з собою.– кивнув їй він.– Давайте, пакуйтесь і машину і погнали, я голодний.

Сквер Патрикія Бартона розташовувався у зовсім нелогічному, для такого зеленого куточка місці. Посеред високих хмарочосів, в оточенні бетону, металу та скла, був оазис із молоденькими паростками мангових дерев, кущиками зеленого та синього базиліку, м’яти та нічних фіалок. Тут були маленькі альтанки, кілька лавок та гриль для барбекю, який, щойно вони приїхали, одразу зайняв Аарон.

Сквер був приватною власністю, але Адам дозволяв всім охочим приєднуватись до щотижневого свята. Свята на честь Патрика.

–Привіт!– всміхнувся Ройс Бартон, він дістав із багажника інвалідний візок, Скарлет і Адам поспішили допомогти батькові Патрика, перенести з машини його дружину – Каміллу.

–Привіт, любі.– всміхнулась вона.

–Вітаємо, місіс Бартон.– всміхнулась Лів.– Як себе почуваєте?

–Помаленьку.– всміхнулась вона.–Вже хочу м’ясця і пивка, і можна буде жити!

Скарлет і Аарон гиготнули синхронно, а тоді повернулись одне до одного і стукнулись кулаками.

–Ви ще не говорили?– спитала Скарлет у Аарона.

Він тупцював на місці піддівши кущик трави носом своєї кросівки і знизав плечима.

–Вона хоче, щоб ми обоє все пропрацювали. Каже, що я червоний прапорець.

Скарлет пирхнула зі сміху.

–Ну, ти і є червоний прапорець.–коли Аарон підняв на неї невдоволений погляд, вона продовжила:– Але ти все одно маєш шанс. Вона ж не сказала «ні», правда?

Він знизав плечима. Лів спілкувалась із батьком Патрика і поглянула на Аарона і Скарлет, вона затримала погляд на хлопцеві, а тоді повернулась до розмови.

Вони слухали музику, співали і розмовляли про буденні речі, такі як нова нудна робота, дивні стосунки(а ця четвірка таки знає про це чимало), різні побутові ситуації. Мама Патрика була дуже світлою і веселою жінкою, попри сумну долю і втрату сина. Скарлет згадала, як вони всі плакали, коли вона розповідала їм про Патрика, тоді як дякували одне одному, вони – за те, що привели в цей світ чудову людину, а вона їм – за те, що були поруч у тяжку мить. З тих пір вони підтримують зв’язок щодня. Аарон і Лів приїздять до них додому. Скарлет витягає їх на улюблений хумус містера Бартона. Адам, до якого місіс Бартон має особливе ставлення, бо вважає його невимовним красунчиком, часто запрошує їх у кіно, вони дуже любили кіно і з задоволенням дивились нові кіно-стрічки. Цей сквер був пам’яттю про Патрика і всіх, хто став жертвою дурнуватої компанії, що колись височіла на цій ділянці.  І вони завжди пам’ятатимуть і вшановлюватимуть їх пам’ять.