Читати книгу - "Спокута сатани"

що його вкриває, − мій інтелект збагнув усю жорстокість і хіть, приховані за словесними шатами; здригнувшись, я з болем у серці зупинилась і заплющила очі. Невже натура людська є такою мерзенною, як змальовує її цей автор? Невже немає більше Бога, а є тільки ласолюбство? Невже пристрасті мужчин і жінок огидніші, ніж інстинкти тварин? Я замислювалася й розмірковувала, я уважно вивчала «Фавстину» та «Анакторію», доки сама моя свідомість не опустилась до рівня цієї мерзоти, − і мені почало здаватися, що твори ці є цілком благопристойними.

Я впивалася диявольським презирством автора до Бога; я знов і знов перечитувала поезію «Перед розп'яттям», доки не вивчила її напам'ять, − саме ці рядки привели мене до гордовитого зневажання Христа і Його вчення. Мені тепер до цього байдуже − тепер, коли я, без надії, без віри, без любові, маю намір зануритись у вічний морок та німоту, − але заради тих, хто втішається релігією, я запитую: чому в так званій християнській країні такому огидному блюзнірству, як «Перед розп'яттям», дозволено розповсюджуватися серед людей без жодного осуду з боку тих, хто називає себе літературними суддями? Я знаю багатьох шляхетних письменників, яких не вислухано, але засуджено; багато кого було звинувачено у блюзнірстві, однак твори їхні мали зовсім інше спрямування; тим часом ці рядки безперешкодно роблять свою жорстоку справу, а їхнього автора вихваляють, наче добродійника роду людського. Урешті-решт, дійшовши висновку, що думки Свінборна є слушними, я пішла за лінивою та нерозважною течією суспільного руху, проводячи дні у вивченні подібної літератури, яка збагачувала мій мозок знанням поганих, згубних речей. Якщо раніше я й мала душу − її було вбито; свіжість духу зникла; завдяки Свінборнові та решті авторів порочність назавжди отруїла мої думки. Здається, існує якийсь нечіткий закон щодо заборони деяких книжок, шкідливих для моральності публіки; однак цього закону чомусь не було застосовано до автора «Анакторії», який, за правом поета, вторгається в оселі, заражаючи розпусними думками світлі й прості душі. Щодо мене, то після ознайомлення з його поезіями для мене не залишилося святощів: мужчин я почала вважати тваринами, так само як і жінок; я втратила віру в честь, цноту, правду… Я стала цілковито байдужою до всього, крім одного − кохання; і в ньому я постановила собі звідати все. Я мала одружитися тільки з розрахунку, але тим не менш я прагнула кохання, чи, принаймні, того, що називає коханням містер Свінборн та деякі модні романісти.

Я почала роздумувати: коли і як зустріну свого коханця? Моралісти, якби дізналися про мої думки, звели б в обуренні руки до неба; але для зовнішнього світу я була взірцем дівочої цноти, стримана й горда. Чоловіки жадали мене, але боялися: я ніколи не заохочувала їх, оскільки бачила, що жоден з них не вартий мого кохання. Більшість їх були подібні до ретельно видресируваних павіанів, гарно вдягнених та майстерно виголених; їхні спазматичні гримаси, зизуваті погляди й незграбні жести робили їх схожими на волохатих лісових потвор.

Коли мені виповнилось вісімнадцять, я почала «виїздити»: мене відрекомендували двірським особам з усією пишнотою, яка передбачається в подібних випадках. Перед поїздкою мені сказали, що бути «відрекомендованою» − річ украй потрібна й важлива, оскільки гарантує становище в світі й репутацію. «Королева не приймає тих, чия поведінка не є досить пристойною та доброчесною!» Ще б пак! Пам'ятаю, я засміялась на ці слова, вони й досі мене смішать. Та сама дама, що рекомендувала мене, мала двох позашлюбних синів, про яких не знав її законний чоловік; і вона була не єдиною грішницею, задіяною у двірській комедії! Деяких жінок, які були при дворі того дня, я б сама не прийняла − таким ганебним було їхнє життя; однак і вони робили у потрібний час свої реверанси, прибираючи вигляду непохитної доброчесності й скромності. Загалом двір дуже мало дбає про репутацію жінок, яких приймає королева. Якщо котрійсь із них і відмовляють, то це означає, що крім своєї неподобної поведінки, вона винна ще й у великому злочині − бути вродливою! Час від часу трапляється, що яку-небудь надзвичайно гарну жінку, якій усі заздрять, за один маленький огріх обирають за «приклад» та виганяють з двору, тоді як решту, хоч би вони й сімдесят сім разів порушували правила пристойності й моральності, надалі приймають: ніхто навіть не подумає щось шепнути про репутацію жінки, якщо вона погануля!..

Я, як то кажуть, справила фурор у день свого першого прийому в королеви. Усі погляди були звернені на мене; деякі дами, надто старі й бридкі, щоб мені заздрити, відверто лестили мені, тоді як ті, що були досить молоді для суперництва, повелися зі мною із зухвалою зневажливістю.

Пройти до тронної зали було нелегко через велике стовпище, і деякі дами, протискаючись крізь юрбу, вживали досить різких висловів. Одна герцогиня, якраз переді мною, сказала до своєї товаришки: «Робіть як я, штовхайте ногою! Штовхайте дужче, набийте їм синців, тоді ми швидше протовпимось!» Ця вишукана заввага супроводжувалася сміхом, пристойним для торговки рибою, та поглядом проститутки; тим не менш, то була вельможна леді! І такі репліки долинали до мене звідусіль; ця юрба вразила мене своєю вульгарністю й негожими манерами.

Коли я, нарешті, робила реверанс перед троном і на власні очі побачила «велич імперії» в особі старої дами з добрим, але дуже стомленим та знудженим обличчям, я поцілувала її руку, холодну як лід, і відчула жалощі до неї в її високому становищі. Хто схотів би бути монархом, приреченим безперервно приймати юрбу дурнів! Швидко виконавши все, чого від мене сподівались, я повернулася додому з почуттям утоми та відрази до всієї церемонії.

Наступного дня я виявила, що мій дебют дав мені становище першої красуні − іншими словами, тепер я формально була виставлена на продаж: саме це насправді й розуміють під словами «рекомендуватися» та «виїздити» наші батьки. Життя моє віднині перебігало в одяганні, фотографуванні, позуванні модним художникам; чоловіки оглядали мене, маючи на меті одруження зі мною. У товаристві добре зрозуміли, що ціна, яку за мене правлять, досить висока.

Яким огидним було мені це повсякчасне виставляння на шлюбному ринку! Скільки ненависті й презирства плекала я до мого суспільного прошарку за його жалюгідне лицемірство! Я невдовзі виявила, що головною запорукою суспільного успіху є гроші, що нащадки найбільш гордих та уславлених родів легко збираються під дахом якого-небудь вульгарного плебея, якому пощастило мати достатню касу, щоб приймати й годувати їх. За