Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність."

яка хоч і скидалася на мотор, генератор, але Даґні не могла зрозуміти, на якому пальному він може працювати. Двигун не був розрахований на пару, мастило чи якесь інше відоме їй джерело енергії.

Вигук, що зірвався з її вуст був не просто звуком, а поштовхом, що кинув її на купу сміття. Спираючись на лікті та коліна, вона поповзла по підлозі, збираючи тремтячими руками розкидані аркуші паперу, відкидаючи одні, хапалася за інші.

Зрештою таки побачила те, на що вже не сподівалася: тонкий стосик скріплених разом машинописних аркушів — залишок звіту без початку і кінця. Обривки паперу під скріпкою свідчили про те, що звіт цей був колись значно більшого обсягу. Папір устиг пожовкнути і висохнути. Звіт містив опис двигуна.

Оглядаючи спустошену електростанцію заводу, Ріарден почув волання:

— Генк!!!

Даґні немов трясло від жаху.

Він кинувся на голос. Даґні стояла посеред кімнати — руки закривавлені, панчохи подерті, костюм брудний, але пальці міцно стискали стосик аркушів.

— Генку, як думаєш, на що це схоже? — запитала вона, вказуючи на незрозумілої форми уламок у себе під ногами; голос лунав напружено, мало не істерично, з ноткою здивування, характерною для відірваної від реальності людини, яка щойно пережила потрясіння. — На що це схоже?

— Ти покалічилася? Що сталося?

— Ні!.. Не зважай, перестань на мене дивитися! Зі мною все гаразд. Поглянь краще на це. Знаєш, що це?

— Що ти собі зробила?

— Мусила викопати його з гори сміття. Але я в нормі.

— Ти тремтиш.

— Генку, зараз ти теж тремтітимеш! Поглянь на це ось. Просто поглянь і скажи мені, що це таке.

Ріарден слухняно поглянув униз, аж раптом його погляд став зосереджено-гострий; присів і почав уважно роздивлятися предмет.

— Який дивний спосіб з’єднувати вузли двигуна, — нахмурившись, замислено зауважив він.

— На ось, прочитай, — мовила Даґні, простягнувши йому аркуші.

Прочитавши, він остовпіло поглянув на неї і вигукнув:

— Боже милостивий!..

Даґні вже сиділа біля нього на підлозі. Певний час вони не здатні були мовити й слова.

— Це все завдяки котушці, — мовила Даґні. Здавалося, її розум почав якісь перегони; вона не здатна була вловити й передати все, що раптом усвідомила; слова одне за одним квапливо злітали з вуст.

— Спершу я помітила котушку, тому що вже бачила щось схоже, не точнісінько таке, але подібне… багато років тому, навчаючись у коледжі… стара книжка, в якій ішлося, що від цієї ідеї відмовилися… відмовилися вже дуже давно — але мені подобалося читати все, що стосується залізничних двигунів. У тій книжці писалося, що колись люди роками цю ідею розробляли, здійснювали експерименти, але так і не змогли розв’язати це завдання, здалися. Потім цю ідею закинули на кілька поколінь. Я й гадки не мала, що хтось із учених може скористатися нею в наш час. Але це таки хтось зробив. Генку, хтось це зробив!.. Розумієш, що це означає? Люди колись намагалися винайти двигун, здатний поглинати електроенергію з атмосфери і використовувати її, перетворюючи на власну силу. Цього не зуміли зробити, про це забули. Але ось вона, втілена в залізі.

Даґні тицьнула на уламки двигуна.

Ріарден кивнув. Обличчя було серйозне. Він сидів, роздивляючись залишки моделі, зосередившись на чомусь своєму, сокровенному — до того ж, не надто веселому.

— Генку! Невже ти не розумієш, що це означає? Це революція в енергетиці після винаходу двигуна внутрішнього згорання — ні, це дещо більше! Цей двигун знищить усі решту — він здатен зробити геть усе! Можна буде послати під три чорти Дуайта Сандерса і решту таких осіб. Хто захоче возитися з дизелями? Хто захоче возитися з нафтою, вугіллям, заправками? Невже ти не бачиш того, що бачу я? Красивий, немов цукерочка, локомотив завбільшки, як половина теперішнього, зате вдесятеро потужніший. Автогенератор, що працює буквально на лічених краплинах пального і безмежно потужний. Найчистіший, найшвидший і найдешевший з усіх знаних людиною засобів пересування. Невже ти не бачиш, що за якийсь рік здатен зробити цей двигун із нашими транспортними системами, з усією країною?

На Ріарденовому обличчі не було й натяку на хвилювання. Він неквапно мовив:

— Але хто його спроектував? І чому цю модель покинули тут?

— Ми це з’ясуємо.

— Даґні, якщо ти не знайдеш проектувальника, то чи зможеш поновити двигун за цими уламками?

Вона трохи подумала, а потім уже засмучено сказала:

— Ні.

– І ніхто не зможе. Хтось створив цей двигун. Судячи з записів, він працював. Видатнішого винаходу я не бачив. Але ми не здатні його оживити. Щоб поповнити відсутні деталі, потрібно мати не менш видатний розум, ніж у цього невідомого винахідника.

— Я знайду його, навіть якщо доведеться закинути всі справи.

— …і якщо він досі живий.

Трохи помовчавши, Даґні замислено запитала:

— А чому ти раптом про це подумав?

— Навряд чи він живий. Інакше хіба покинув би свій шедевр гнити в купі сміття? Хіба покинув би винахід такого масштабу? Якби його автор був живий, ти давно б уже мала свої локомотиви з автогенераторами. І тобі не довелося б його розшукувати, бо його ім’я знав би вже весь світ.

— Не думаю, що цю модель було виготовлено дуже давно.

Ріарден поглянув на папір, на шар іржі на поверхні двигуна.

— Думаю, років десять тому. Якщо не раніше.

— Ми мусимо знайти когось, хто його знав. Це важливіше за…

— …за все, що зараз виробляють і за все з того, що комусь належить. Не думаю, що нам удасться знайти винахідника. А якщо ми не зможемо цього зробити, ніхто не зможе повторити його досягнення. Ніхто не відтворить двигуна. Від нього мало що залишилося. Це лише натяк, безцінний натяк, але, щоб зрозуміти його, потрібен розум, який народжується раз на сторіччя. Як думаєш, сучасні інженери здатні на це?

— Ні.

— Зараз не залишилося жодного класного проектувальника. А нових ідей у моторобудуванні не чути вже багато років. Цей фах вимирає чи й уже вмер.

— Генку, але ти розумієш, що означає… Якщо двигун таки вдасться скласти?

Ріарден коротко всміхнувся:

— Думаю, це додаткових років десять життя кожному мешканцю країни, враховуючи, скільки всього стане простіше і дешевше виробляти, скільки годин людської праці можна буде скерувати в інше річище, і наскільки більше всього можна буде за той час зробити. Кажеш, локомотиви? А як щодо автівок, кораблів і літаків з такими двигунами? А ще є трактори. І електростанції з необмеженим запасом електроенергії, без палива, за яке потрібно платити. Треба буде щонайбільше кілька пенні для роботи конвертора електроенергії. Цей двигун здатен був би примусити рухатися всю країну, вдихнути в неї вогонь. Він забезпечив би електролампочками щонайвіддаленіший куточок, навіть оті будинки, що