Читати книгу - "Незвичайні пригоди Марко Поло"

що не володіє пензлем, щоб відтворити на полотні свої враження.

Він часто згадував про друга, похованого високо на скелі над величною рікою. Здійснилося тривожне передчуття Матео. Він лежав у могилі на чужій землі, далеко від батьківщини, так далеко, що від однієї згадки про це щеміло серце.

Інколи Марко теж ставало важко на душі — байдуже, чи він був у дорозі, оточений загоном охоронців, чи на людних базарних площах. На службі в хана Кублая він зазнав найвищої честі, яка коли-небудь випадала на долю іноземця, і все ж таки його все дужче й дужче охоплювало, хай ще несміливе, почуття туги за Венецією.

Рік тому, у маленькій церкві в місті Чінкянг, збудованій 1274 року, Ашіма прийняла християнство і одружилася з Марко Поло. Весілля було відсвятковано тихо й спокійно. Ніколо й Мафіо Поло не знали ще про нього. Марко з тривогою думав про батька й Мафіо, які вже два роки як поїхали з дому і лише раз подали про себе звістку.

Поруч з Марко Поло їхав носильник Янг. Звичайно, тепер він уже був не носильником. На поясі в нього висів меч, а через плече — лук. У сагайдаку стирчало десять червоних стріл. Янг став капітаном, командиром охоронців намісника. Він не помітив свого друга з Камбалі — Ванга, бо не любив дивитися на вкляк-нуті постаті своїх земляків, навіть коли вони кланялися Марко Поло. А не помітивши Ванга, Янг не згадав і тієї ночі, яку він колись провів у будиночку коваля.

Коли Марко Поло й капітан проїхали, Ванг підняв голову і зміряв їх гнівним поглядом. Він теж не впізнав Янга. Хіба ж він міг здогадатись, що отой розкішно одягнений верхівець із срібним шоломом на голові — його давній друг, носильник Янг?

— Скоро будемо вдома, милостивий пане, — мовив Янг.

— Скоро, — відповів Марко Поло.

Будинок намісника стояв у центрі міста. З усіх боків його оточував чудовий парк. На вершечку дерев гніздились журавлі. Біля ставка, вкритого квітками лотоса, здіймався на чотирьох червоних колонах чудовий павільйон. Ашіма, схилившись на балюстраду, годувала золотих риб.

— Можна мені вже йти? — спитала Перлинка. — Фан Кунг-до буде гніватись, якщо я не з'явлюся до нього своєчасно.

— Іди, — посміхнувшись, сказала Ашіма.

Дівчина була розчарована, що господиня її не затримала, їй хотілося залишитись тут і трохи погомоніти.

Фан Кунг-до став грозою для всіх слуг у домі. Під час урочистих прийомів йому навіть випадала честь стежити за порядком у домі. До своїх обов'язків він ставився надзвичайно сумлінно. З Перлинкою Фан був дуже суворий. Ніхто не знав, які почуття поєднували їх. То вони підсміювались одне з одного, то обмінювалися погрозами: «Зачекай, я розповім про все господині», або: «Стережись, наклепнику!» і після того цілими днями не говорили одне з одним.

— Знову ти запізнилася на цілих півгодини, — незадоволено сказав Фан. — Гляди, а то колись скуштуєш у мене лозини.

Дівчина перекривила його:

— Як ваша величність зволить.

— Негайно іди в місто, — сказав Фан. — Забереш у ювеліра браслет і принесеш милостивій пані халат. Та не дуже довго розбалакуй, а то дочекаєшся свого.

Перлинка мовчки повернулась до нього спиною. Фанові стало трохи жаль її, і він уже лагідніше промовив:

— Ну, чого ти плачеш. Я ж не хотів тебе скривдити.

Але дівчину розпирав гнів. Адже в місто могла піти перша-ліпша служниця. Перлинка спинилася на дверях, не знаючи, як висловити йому своє презирство. Врешті вона обернулась до нього, показала язика і з сльозами на очах вибігла геть.

Але тільки-но Перлинка вибігла з кімнати, як зіткнулась з капітаном Янгом, який допіру приїхав з паном. Дівчина забула свій гнів. Витерши сльози, вона вигукнула:

— Щасливо повернулись?.. Я повинна негайно сказати про це милостивій пані.

Не чекаючи відповіді, вона побігла в парк. Їй було страшенно цікаво знати, як сприйме милостивий пан несподівану новину, котра чекала на нього. Хіба ж вона могла бігти в місто по якийсь там браслет і шовковий халат!

Марко Поло покликав Фан Кунг-до.

— Де господиня? — спитав він.

— У парку, — відповів Фан. — Вас чекають двоє панів. Вони прибули три дні тому. — Хитро поблискуючи очима, він намагався надати своєму обличчю якомога більше таємничості.

— Двоє панів? — здивувався Марко Поло. — Тут, у моєму будинку?

— Пани Ніколо Поло й Мафіо Поло, — оголосив Фан Кунг-до.

Марко вражено глянув на нього. Нарешті повернулися! Він часто думав про них, особливо після смерті Матео, і в його серці зароджувався страх, що, можливо, й вони не повернуться з своєї небезпечної мандрівки.

— Добра новина, — схвильовано мовив він.

До першої радості примішалося легке побоювання: як вони сприймуть його одруження з китаянкою? Але радість витіснила всі сумніви.

В супроводі служниці до кімнати зайшла Ашіма. Її щоки від швидкої ходи розчервонілись. Щаслива, вона обняла чоловіка.

— Я вже сказав про все милостивому панові, — промовив Фан Кунг-до. — Зрештою, це мій обов'язок.

Та Ашіма не чула його. Рада, що Марко повернувся з далекої дороги, вона переказала йому те ж саме, що допіру розповів Фан.

Служниця підбігла до зніяковілого Фана і показала йому кулак.

— Ти вже все виляпав… — прошипіла вона. — Ох, ти… ти…. Не знаю, що тобі й сказати! Соромся! Іди геть! Пани не хочуть тебе бачити!

— Чого ви сваритесь? — спитав, посміхаючись, Марко. — І чого ви тут стоїте всі? Ану, Фан, біжи до батька й дядька і скажи їм, що я приїхав.

Служниця опустила кулачок. Фан Кунг-до зміряв її нищівним поглядом.

Першим до кімнати зайшов батько, такий, яким його завжди пам'ятав Марко: прямий, з суворим, довгастим обличчям. Було видно, що він намагається стримати радісне хвилювання. Марко й Ніколо Поло наблизились один до одного і міцно обнялися. Вони були дуже схожі, навіть однакові на зріст. Марко подумав: «Він зовсім не змінився…» Ніколо Поло хотілось сказати: «Сину!», але він лише промовив:

— Ось ми й тут. — Потім повернув голову і гукнув: — Мафіо, де ти там застряв? Ти що, не хочеш навіть поздоровкатись?

«Зовсім не змінився», знову подумав Марко. Мафіо Поло зупинився на порозі і, посміхаючись, сказав:

— Чого це ви дивитесь один на одного, як на ікону… Слава Всевишньому, шановний наміснику! Не здивуюсь, якщо ти одного чудового дня станеш китайським імператором.

Ашіма непомітно вийшла з кімнати. Їй не хотілось заважати першій зустрічі чоловіків. Та лихо! Вона так швидко й тихо підійшла до дверей, що, відчинивши їх, стукнула Перлинку по лобі. Служниця ледве стрималась, щоб не зойкнути, почервоніла, як рак, і пробурмотіла:

— Я саме хотіла зайти і спитати, чи не