Читати книгу - "Мене називають Червоний"

оксамиту та багряних килимів на стінах і підлозі кімната здавалась червоною. Щоб накопичити таке багатство, стільки коштовностей, воїни ходили в походи, велись війни, лилася кров, грабувалися скарбниці й міста. Тут я відчував той хід історії зі смиренням у душі.

— Страшно? — запитав старий карлик, немов читаючи, що в мене лежить на серці. — Кожному, хто заходить сюди вперше, страшно. Ночами душі скарбів перешіптуються між собою.

Наймоторошнішою була тиша, яка немов хоронила ці всі багатства. Було чутно, як за нами опечатують двері, ми застигли на місці й заворожено розглядали речі довкола.

Я побачив тут шаблі, слонові бивні, каптани, срібні канделябри, знамена з атласу. А ще: шкатулки, інкрустовані перламутром, ковані скрині, китайські вази, сази, пояси, лати, подушечки з шовку, кулі, на яких був зображений світ, чоботи, хутра, роги носорога, розписані страусячі яйця, рушниці, стріли, булави, шафи, шафи і ще раз шафи. Все довкола рясніло оксамитом, килимами та атласом, які звисали неначе лилися вниз густими потоками з верхніх поверхів, з поруччя, стінних шаф, невеличких ніш у стіні, лилися на шкатулки, падишахові каптани, шаблі, велетенські рожеві свічі, чалми, розшиті перлами подушечки, позолочені сідла, палаші з діамантовими ефесами, булави з рубіновими зубцями, кавуки, султани[190], чудернацькі годинники, статуетки коней і слонів зі слонових бивнів, кальяни з рубіновими наконечниками, перламутрові скриньки, кінські бунчуки, чималенькі вервиці, оздоблені рубінами й бірюзою шоломи, глеки та кинджали. Стояло якесь особливе сяйво, я таке споглядав уперше в житті: тьмяне сяйво, що проникало крізь ґрати вікон, освітлювало запорошені коштовності в напівтемряві кімнат, ніби сонячні промені, що літнього дня пробиваються в мечеть крізь баню, проте це сяйво не було схожим на промені сонця. Складалося враження, що до повітря можна доторкнутися рукою, а речі довкола здавалися створеними з одного матеріалу. Певний час я насторожено звикав до тиші в скарбниці, коли ж призвичаївся, то помітив, що тієї таємничості скарбам надає пилюка, яка разом зі світлом висла повсюди, і через неї-таки червоні барви кімнат немов вицвіли. Загадкові, незвичайні коштовності неначе зливаються тут в одне ціле, і око ні з другого, ні з третього разу ніяк не добере: що ж то за речі? Це робить гори скарбів ще страхітливішими. Про одну зі штукенцій я спершу подумав, що ніби — скриня, потім — підставка для книжок, і нарешті дійшов висновку, що переді мною якийсь ніким не виданий європейський виріб. Перламутрова шкатулка, яка валялася серед поспіхом вийнятих зі скринь каптанів та султанів, виявилася дивовижною скринькою, подарованою московським царем.

Джезмі-ага звичними рухами поставив мангал під каміном, умонтованим у стіну.

— А де книжки? — пошепки запитав майстер Осман.

— Які саме книжки? — перепитав карлик. — Ті, що привезені з Аравії, чи Корани, написані куфічним шрифтом[191], чи, може, ті книжки, які блаженної пам'яті Його Величність султан Явуз Селім-хан привіз із Тебріза, чи книжки пашів, конфісковані після їхньої страти, чи томи, подаровані дідові нашого падишаха венеційським послом, чи, може, християнські видання, котрі дійшли до нас із часів султана Мехмеда Фатіха?

— Ні. Нам потрібні ті, які тридцять літ тому шах Тахмасп надіслав у дар достойному раю Його Величності султану Селіму, — відповів майстер Осман.

Карлик підвів нас до здоровенної дерев'яної шафи. Майстер Осман відчинив дверцята, глянув на томи й не витерпів: схопив першу-ліпшу книгу, прочитав написане й загортав сторінки. Я теж заворожено розглядав ілюстрації, старанно й акуратно виведені зображення ханів з ледь розкосими очима.

— Дженґіз-хан, Чаґатай-хан, Тулуй-хан, Кубілай-хан — правитель Китаю, — дочитав майстер Осман, згорнув книгу й узяв іншу.

Ми натрапили на неймовірну, неперевершену мініатюру, сцену, в якій Ферхат завдяки силі кохання, напружившись, несе на спині свою кохану Ширін разом з її конем. Щоб зробити наголос на палких почуттях і смутку закоханих, чиясь печальна рука настільки тремко, настільки зболено вивела скелясті гори, хмарини та листя трьох благородних кипарисів — свідків Ферхатової любові, що той трагічний настрій відразу передався й нам із майстром Османом. Ми немов відчули присмак сліз, котрі скрапували з листочків граційних дерев. Вражаюча сцена малювалася не для того, щоб підкреслити силу Ферхатових м'язів, а щоб ми усвідомили: гіркоту кохання відчуває водночас увесь світ. Так творили великі майстри древності.

— Наслідування Бехзатової мініатюри, створеної ним у Тебрізі вісімдесят літ тому, — промовив майстер Осман, поклавши том на своє місце й розгортаючи наступний.

Це була ілюстрація до «Калілі й Дімні», котра змальовувала вимушену дружбу кота та миші. Затиснута в полі з обох сторін куницею й шулікою, що ширяє в небі, нещасна миша знаходить порятунок під покровом у бідолахи кота, котрий потрапив у мисливський капкан. Вони порозумілися: кіт поводиться, як товариш, і любляче лизькає мишу. Куниця й шуліка, злякавшись кота, дають миші спокій. А та обережно визволяє свого захисника з капкана. Я ще не збагнув, які почуття вклав маляр у цю роботу, а майстер уже засунув книжку в кипу томів і навмання розгорнув наступне видання.

На милій мініатюрі загадкова жінка, однією рукою жестикулюючи, а другою притримуючи зелене ферадже, про щось розпитує якогось чоловіка, а той, стоячи до неї в профіль, ловить кожне слово ханим. Я з насолодою розглядав цю пару, заздрячи їхній близькості, палким і дружнім почуттям. Та майстер Осман відклав і цю книгу, взяв ще якусь, і ми розглядали далі. Ось вершники армій двох одвічних ворогів — Ірану й Турану, — перед тим як кинутися один на одного й відправляти душі Аллаху, терпляче спостерігають за поєдинком своїх воєвод, котрі зійшлися в герці. Воїни одягнуті в лати, шоломи, наколінники, при них — луки й сагайдаки зі стрілами, вони сидять на казкових, чарівних скакунах, закутих у броню з голови до ніг, а списи ратників підняті вгору, і ряди різнокольорових наконечників з обох сторін виділяються на тлі жовтої пилюки степу — як гарно! Чи то художник творить у наші дні, чи то — століття тому, чи то він зображує сцени побоїщ, чи то — сцени кохання, однак, у будь-якому разі, він показує нам боротьбу з самим собою та свою любов до живопису, а отже, відображає в мініатюрі власне терпіння, — хотів був сказати я, але тут озвався майстер Осман, згортаючи важкий том:

— І це не те.

Ми роздивлялися простору панораму, на якій поле тяглося вдалину аж за край, а верхи високих гір потопали в хмарах. Творець мініатюри зумів показати відомий йому світ незвичним, інакшим, — подумалося мені. Майстер Осман розповів, як цей китайський малюнок потрапив з Китаю до Стамбула, як примандрував з Бухари до