Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Свою справу ми в тебе зробили, Габбарде. І мені хочеться вірити, що Діана, як і всі де Клермони, перебуватиме в Лондоні з твоєї згоди. — Не чекаючи відповіді, Метью розвернувся і пішов геть.

— У цьому місті навіть де Клермони мають бути насторожі, — гукнув Ендрю нам услід. — Добряче затямте це, пані Ройдон.

Коли ми веслували додому, Метью та Гелоуглас про щось тихо говорили, але я мовчала. Я відмовилася, щоб мені підсобили при виході з човна, і, не чекаючи на решту, рушила угору по Вотер-Лейн. Але П’єр усе одно примудрився випередити мене дорогою, а коли я вже підходила до «Оленя й Корони», мене наздогнав Метью. Усередині на нас чекали Волтер та Генрі. При нашій появі вони враз скочили на ноги.

— Слава Богу, — сказав Волтер.

— Ми прийшли, щойно зачули, що ви опинилися в скруті. Джордж захворів і зліг, а Кіта з Томом ніде не видно, — пояснив Генрі, схвильовано кидаючи погляди то на мене, то на Метью.

— Вибачте, що я вас покликав. Моя тривога була передчасною, — сказав Метью, знімаючи з плечей накидку.

— Якщо це стосується ордену… — почав було Волтер, обдивляючись накидку.

— Ні, не стосується, — заспокоїв його Метью.

— Це стосується мене, — пояснила я. — А перш ніж придумати іще якийсь недолугий план чи інтригу, зрозумійте ось що: відьом я беру на себе. За Метью стежать, і не лише Ендрю Габбард.

— Та він уже до цього звик, — хрипко сказав Гелоуглас. — Не звертайте уваги на всіляких йолопів та роззяв, тітонько.

— Метью, я сама мушу знайти собі наставницю, — сказала я, помацавши рукою вістря корсажа, що лежало на вершечку мого живота. — Поки в цьому братимете участь ви, жодна відьма не поділиться зі мною своїми секретами. Кожен, хто входить до цього будинку, є або вампіром, або філософом, або шпигуном. А в очах моїх одноплемінників це означає, що кожен із вас може здати нас властям. Може, Бервік і далеко звідси, але паніка вже поширюється.

Погляд Метью був холодним, мов крига, але він принаймні мовчки слухав.

— Якщо ти накажеш, щоб сюди прийшла відьма, вона прийде. Метью Ройдон завжди добивається свого. Але замість допомоги я отримаю іще одну виставу на кшталт тієї, яку влаштувала мені вдовиця Бітон. А мені цього не потрібно.

— Тоді допомога Габбарда потрібна тобі ще менше, — в’їдливо зауважив Хенкок.

— Ми маємо обмаль часу, — нагадала я Метью. Габбард іще не дізнався, що батько дитини — Метью, а Хенкок та Гелоуглас іще не відчули зміни у моєму тілі своїм нюхом. Але події нинішнього вечора лише підкреслили хиткість і непевність нашої позиції.

— Гаразд, Діано. Відьом ми залишимо тобі. Але щоб усе було чесно, без брехні, — попередив мене Метью. — І без таємниць. Один із присутніх у цій кімнаті увесь час має знати, де ти є.

— Метью, та хіба ж можна… — заперечив був Волтер.

— Я довіряю здоровому глузду своєї дружини і рішенням, які вона приймає, — впевнено й твердо сказав Метью.

— Це ж саме казав Філіп і про бабусю, — стиха пробурмотів Гелоуглас. — Незадовго до того, як сталася пекельна катастрофа.

19

-Якщо пекло має саме такий вигляд, — пробурмотів Метью через тиждень після нашої зустрічі з Габбардом, — то Гелоуглас буде засмучений і розчарований.

А й дійсно: вигляд чотирнадцятирічної відьми, що стояла перед нами у вітальні, якось мало асоціювався з пекельним вогнем та тортурами.

— Тихше, — сказала я, знаючи, наскільки вразливими бувають діти у такому віці. — Отець Габбард пояснив тобі, чому ми тебе покликали сюди, Енні?

— Так, пані, — пояснила дівчинка нещасним голосом. Важко було сказати, чи була її блідість природною, чи її спричинило поєднання страху та поганого харчування. — Я маю прислуговувати вам і супроводжувати містом у ваших справах.

— Ні, ми так не домовлялися, — роздратовано тупнув Метью ногою. Енні аж підстрибнула з переляку. — Ти маєш хоч якісь талант і знання, чи то Габбард із нами так пожартував?

— Я дещо вмію, — відповіла, затинаючись, Енні, широко розкривши світло-блакитні очі, що контрастували з її блідою шкірою. — Але, щоб показати це, мені потрібен простір, а отець Габбард сказав, що…

— О, я можу уявити собі, що сказав тобі отець Габбард, — презирливо пхикнув Метью. Я глянула на нього так, що він отетеріло заблимав і замовк.

— Дай їй можливість пояснити, — різко кинула я йому, а потім підбадьорливо посміхнулася дівчинці. — Продовжуй, Енні.

— Окрім прислужувати, отець Габбард сказав мені повести вас до моєї тітки, коли вона повернеться до Лондона. Зараз вона в пологовому будинку і не піде звідти доти, поки жінка потребує її допомоги.

— Значить, твоя тітка не лише відьма, а й повитуха? — лагідно спитала я.

— Так, пані. Вправна повитуха і сильна відьма, — з гордістю відповіла Енні, розпростуючи спину. Коли вона зробила це, її закороткі спідниці піднялися і відкрили холоду її худорляві литки. Своїх синів Ендрю Габбард вдягав у теплу, добре припасовану одіж, а до дочок такої турботи не виявляв. Я вгамувала роздратування і подумала, що Франсуазі знову доведеться діставати свої голки.

— А як ти стала членом родини отця Габбарда?

— Моя мати не була благочестивою жінкою, — промимрила Енні, нервово ховаючи руки в тоненьку накидку. — Отець Габбард знайшов мене у крипті церкви Святої Анни біля Олдерсгейта, а біля мене лежала моя мертва мати. На той час моя тітка вже була заміжня і мала власних дітей. Мені було тоді шість років, і її чоловік не схотів виховувати мене разом зі своїми синами, щоб я не мала змоги розбестити їх своєю гріховністю.

Значить, Енні, будучи зараз у підлітковому віці, пробула з Габбардом більшу половину свого життя. Від цієї думки ставало лячно, а думка про те, що шестирічна дівчинка здатна когось розбестити, вражала своєю абсурдністю, але тепер принаймні мені стало ясно, чому дівчинка має такий жалюгідний вигляд і таке химерне ім’я: Енні Крипт.

— Поки Франсуаза принесе тобі поїсти, я покажу, де ти будеш спати. — Того ранку я вже піднімалася на третій поверх, щоб іще раз обдивитися невеличке ліжко, триногий стіл та потертий комод для відьминих пожитків. — Я допоможу тобі перенести твої речі.

—