Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

На звороті листа був недбало надряпане лише одне речення, але цього вистачило, аби Нік пополотнів. Неохайним почерком сповіщалося: «Найстарший провалиться під лід новий старий очолить світ.»

Це вже зовсім не походило на випадковість. Хтось свідомо намагається втовкмачити йому в голову цю фразу. Навіщо? Жарт? Розіграш? Засторога?

Нік покрутив конверт. Здається, його не розпаковували. Тоді, що? Схоже, напис зробили ще в суді. Але навіщо? В яку незрозумілу гру його втягнули?

Нік ще раз покрутив листа, почерк був настільки недбалим ніби речення писалося з величезним поспіхом. Хто міг утнути таку дурницю? Він визирнув у вікно — від кур’єра і сліду не лишилося. Бігати шукати його по вулицям, аби запитати, хто передав йому лист — тепер повне безглуздя та й що він скаже?

Але Нік відчував: між близнюком та кур’єром тісний зв'язок. Крім дивної фрази їх об’єднувало ще щось. До того ж, Нік не міг пояснити те відчуття… ніби він торкнувся порожнечі: тоді, у ліфт, і тепер біля дверей своєї оселі. Коли це сталося вперше, він подумав, що йому здалося, але тепер…

«Вони не зовсім люди», — мовив він пошепки і відчув як від цих слів у нього спітніли долоні.

Сів у крісло, відкинувся на його спинку і спробував заспокоїтись.

Чи не забагато загадок як для однієї людини?

«Гаразд, — врешті сказав сам до себе, — якщо хтось так наполегливо намагається втовкмачити мені цю фразу, він ще обов’язково з’явиться, у моєму житті. Лишається уважно стежити за подіями».

…Якби Арніка народилася з пробірки, це б нікого не здивувало. Вона б виросла звичайною дівчинкою. І доля у неї б склалася за звичним сценарієм, типовим для цієї Ери: ходила б у школу, кілька раз вийшла заміж, пережила б зраду чоловіка, розлучилася б, стала незалежною бізнесвумен, завела б дитину з пробірки, дочекалася б онуків звідти ж і спокійно переправилася б в інший світ.

Але Арніка з’явилася Нізвідки. І це було самим парадоксальним. Якби вона впала з неба, виросла з-під землі, сплелась з повітря — її появі обов’язково знайшли б пояснення фізики та біологи. Проте, з Арнікою було все так заплутано! Ніхто ніколи до неї не з’являвся Звідти і для всіх лишалося загадкою, що ж там, у тому Нізвідки?

Арніці і самій було невтямки, як вона опинилась у цьому світі. Втім, якщо подумати, нічого дивного в цьому немає, більшість дітей не пам’ятає, як прийшли в життя і змушені вірити на слово батькам.

Втім, у Арінки все склалося набагато складніше, ніж у інших. Уривками вона пам’ятала себе з 10 років. Вже тоді вона жила в маєтку в оточенні дбайливих ілоток-служниць, які доглядали за нею, щодня проробляючи безліч ритуалів.

Але до цього в її пам’яті ніби шматок з невідомого життя, ніби уривок з фільму: вона бачить дівчинку, що іде за руку з мамою…

…Дівчинці вісім. Вона йде в центрі міста по викладеній бруківці. Її долоня лежить в маминій руці. Вона тримає руку міцно, настільки міцно, настільки здатна восьмирічна дівчинка. Дівчинка відчуває — відпусти вона руку бодай на мить і все зникне — і мама, і вулиця, і місто і час розгорнеться, мов велетенська кобра, що дрімає на сонці, споглядаючи за усім гігантським жовтим оком, вхопить її і перенесе далеко звідси, туди, де все буде інакше. Перенесе вмить, а не повільно, година за годиною, день за днем, аби дати можливість звикнутись з цим новим, іншим часом, його правилами і звичаями. І потім вже не доведеш, що те, що відбувається зараз не сон, що ця жінка її мама і вони справді ідуть по вулиці невеличкого міста, обоє настільки щасливі, ох, якби тільки ця вулиця ніколи не закінчувалася…

І раптом несподівано починає падати сніг. Він сипле з чистого, без жодної хмаринки, неба. Білий, блискучий, лапатий. Його так багато, що він швидко покриває бруківку, траву, дерева, пагорби — всю вулицю, яка вже нагадує зимову.

Сніжинки кружляють і переливаються на сонці, падають на обличчя, плечі, руки, осипаються долу і в усьому цьому є щось дивне, нереальне, протиприродне. Але що саме?!

Раптом мала підстрибує і з її плеча спадає чималий шмат снігу. І стає зрозуміло, що він сухий. Тому він і не тане, потрапляючи на тіло. Дівчинка здивовано роззирається довкола. Вона вперше в житті бачить сухий сніг. Хоче комусь розповісти про це, але несподівано посковзається і з жахом спостерігає, як її рука виривається з маминої долоні…

На цьому видіння завжди обривається. Що було до цього, що потім — невідомо.

Як невідомо і те, хто ця дівчинка? В яку Еру, на якій планеті вона жила чи може живе й зараз? Чому цей епізод знову і знову прокручується перед Арнікою як застрягла платівка? Прокручується постійно з одного й того самого місця без будь-яких змін. І якщо це лише колись побачена нею картинка — звідки тоді така чіткість кольорів, запахів звуків, відчуттів?

Вперше за багато днів Нік наважився розгулювати містом серед білого дня. Хоча, власне, він не розгулював, а йшов на зустріч з колишнім однокурсником Зіком Золотим Зубом. Зік найкраще з усіх його знайомих розбирався в комп’ютерах і коли Нік набрав його номер одразу відповів. Нікові дивовижно пощастило. Більшість його однокласників давно змінили номери телефонів, або взагалі не користувалися ними, а Зік таки залишив старий. Вони умовилися перетнутися в центрі мегаполісу в кав’ярні на розі вулиць Червоних Томатів і Кусючих Псів. Зік працював поруч в комп’ютерній фірмі, що обслуговувала організацію, назви якої він не знав.

Нік не одразу впізнав Зіка. Той погладшав, на голові з’явилась лисина, тільки золотий зуб продовжував тирчати на тому ж самому місці, що і в дитинстві. Помітивши однокурсника, Зік доброзичливо заусміхався.

— Друже, ну ти геть не змінився. Не те, що я роздобрів. — Зік поплескав себе по