Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

решт, не лише, здається, іноді та щось наперед вгадувати можу, як ото на балеті іруканському… Я тепер… Сама ж бачила… Я тепер, певною мірою, безсмертний, Сонько.
* * *

Диспозиція, отже, була наступною. Безсмертні у кількості двох одиниць принишкли на одному краєчку ліжка Нкси. Смертний же Норильцєв совався на іншому. Смертна Такаманохара притулилась спиною до стінки біля дверей, готова миттєво вибухнути ядерною бомбою за першої ж ознаки небезпеки.

Перед тим зовсім вже малесенька купка піску, що, виявляється, ховалася під стелажами холодильної камери, повільно прошурхотіла коридором до каюти Нкси, в якій і зникла серед смух-трави піррянина. Смух-трава, до речі, набула опісля цього майже свого звичного вигляду, а сам крочовник розпочав тулитися до капітану, інколи кидаючи тужливі погляди на Зоребора: той ще не звик до оживленої іпостасі Нкси. Так само, як і Такаманохара, до іпостасі Кременчука.

— Ні, я не розумію! — запально просторікувало між тим оте втілення, розмахуючи дужими руками капітана. — Якщо ми ладнаємо протези зубів чи ніг-рук, або й самого серця, то це нікого не лякає. А тільки-но цивілізація додумається до протезування молекул організму, то з цього дехто, — Кременчук оскаженіло зиркнув на Такаманохару, — робить трагедію з мелодрамою!

— А протезування молекул мозку впливає на психіку об‘єкта, що піддається протезуванню? — кинула дівчина в простір, із задоволенням відчуваючи спиною надійну, таку, що не розсиплеться зненацька на міріади нанопавуків, переборку „Софії”.

Капітан — чи те, що ще залишалось капітаном — раптом знітився і від того увесь зовнішній вигляд Соньки став асоціюватися з виглядом гранати без чеки: торкнись і вибухне! Намагаючись бути гранично обережним, Богдан знизав плечима у відповідь на її нервове зауваження:

— А я знаю? Мозок в мене не з нанороботів.

— Це точно, чи тобі так здається? — Сонька була невблаганною.

— Це мені так не здається, — Кременчук теж розпочав заводитись.

— Але, — втрутився в розмову Норильцєв, — он і Нкса теж стверджує, що, окрім смух-трави, в нього нічого неприродно-зайвого немає. Виникає запитання: з якої радості він нам лекції про Дюну читав? Для цього таки мозок потрібний.

— С‘єтч, — прорипів крчовник, — це є прихисток Вільних. Але оскільки вони перечікували небезпеку тривалий час, то будь-яка печера могла стати місцем мешкання комуни Вільних.

— Тобто, — миттєво переорієнтувала Сонька плин думок, стрімко випростувавши своє тіло, — „Софія” зараз саме в такому с‘єтчі й знаходиться?

— Вітрова пастка, — замість відповіді знову прорипів піррянин, — це є такий пристрій, що встановлюється проти панівного спрямування вітру і здатний визбирувати вологу з повітря, яке проходить крізь нього…

— А це до чого? — здивувався Норильцєв.

— …завдяки різниці температур, — не звернув на нього уваги Нкса.

— Це до того, — похмуро вставив Кременчук, — що „Софія” зараз знаходиться всередині величезної вітряної пастки. Яка, можливо, в період Останніх Років слугувала с‘єтчем для комуни Вільних.

— Комуни, с‘єтчі, Останні Роки… — примружившись, зневажливо пирхнула Такаманохара. — Ти ж казав, що нанороботи на твій мозок впливу не мають. І на Нкси мозок теж. Так? То чого ж це ви зараз один одного напрочуд таки добре розумієте?

— Я… Я не розумію… І малий не все розуміє… Просто уривки з історії цієї планети стають нам якимсь чином відомими. А якби ми взагалі на пісок отой червоний перетворилися, то, мабуть, всю її історію взнали. Ти цього хочеш?

— Я ще не вирішила, — стрільнула Сонька очима в бік Норильцєва і той, зненацька посуворішавши, потягнувся до ефеса свого меча. А сама Такаманохара поклала обидві руки на ефес арканаріанської шпаги, якою обпиралася об долівку.

Кременчук сумно посміхнувся самими куточками губ:

— Так вирішуй швидше. Мені теж ці ігри остогиділи. Якщо в пісок — рилом, то й в пісок! Мені все одне.

— Не поспішай поперед батька в пекло. Встигнемо ще одне одного на отой пісок пошинкувати… Тож, кажеш, нанороботи, якими поділився з тобою Нкса, лише ткані твого організму відрихтували?

— Ну, я саме так це розумію. І ще, як мені здається, відтепер вони постійно підтримуватимуть життєвий баланс наших тіл. Тобто, просто так вбити тепер нас важкувато.

— А з нами снагою своєю життєвою не поділитесь?

— Розумієш, Сонько, — вигляд в капітана став дуже серйозним, — та дещиця нанороботів, що пішла з якогось дива на зв‘язок із нашими біополями, стали нерозривно поєднаними з ними. Тобто, „пісок” для ваших з Норильцєвим організмів треба по новому ззовні видобувати.

— Щ-щаз-з-з, — раптом прорвало на калічну російську Зоребора. Водночас клинок його меча наполовину висковзнув з піхв.

— Не „щас”, а зараз, — осадила його поглядом Такаманохара і знову повернулась до Кременчука: — Отже, з вами роботи, так би мовити, поєдналися. А з чого ж така вибірковість?

— Ну, — почухав Богдан потилицю, — якби ти, скажімо, до трубопроводів пішла, або Норильцєв легшим за Нксу виявився, то, мабуть, картину на даний час ми мали б протилежну. А щодо всього іншого…

Капітан заплющив очі й посовався, зручніше влаштовуючись на ліжку.

— Тут Нкса за комуни Вільних згадав, — кинув по хвилині напруженої мовчанки. — Так ось, наскільки я розумію, на Арракі слово „комуна” свого часу стало ключовим словом.

— На Арканарі теж, — кинув Зоребор, але Богдан не звернув на нього уваги.

— Плоть не може нівечити дух! — раптом вставив і свої п‘ять копійок Нкса.

— От, от… Бутерліанський джихад, або, щоб зручніше — Велика Революція, проти отієї плоті й була спрямована. Комп’ютеризованої плоті. Усіх роботів та таке подібне понищили. Але, що робити, якщо плоть відмовляється працювати? В планетарному масштабі.

— Це як? — зацікавився Норильцєв.

— А так… Пам‘ятаєш, чим Дюна славилась?

— М-м-м… — наморщив лоба хлопець. — Спайсом?

— От, от… Ним, рідним… Наркотиком, Сонько, планета ця славилась. А якщо отой наркотик та тисячі років вживати на рівні кожної людської одиниці, то що ж на рівні людства тоді станеться?

— Виродиться? — це вже Сонька.

— Виродиться. Вимре, хворобами усілякими генетичними