Читати книгу - "Пастка"

їй хотілося викинутися з вікна, але потім вона почала гримати в перегородку і кричати:

— Дядьку Базуж! Дядьку Базуж!

Трунар скидав черевики й наспівував: «Три красуні поживали». Схоже, того дня його справи йшли добре, бо він здавався ще веселішим, ніж зазвичай.

— Дядьку Базуж! Дядьку Базуж! — загукала Жервеза ще голосніше.

Невже він не чує її? Вона була готова здатися на його ласку — нехай бере її обіруч і несе туди, куди відносить інших жінок, убогих і багатих, яких він утішав. Він дратував її своєю пісенькою «Три красуні поживали»: у ній Жервезі вчувалася погорда чоловіка, в якого багато коханок.

— Ну що там таке? Що сталося? — забурмотів Базуж. — Комусь зле?.. Уже йду, матусю!

Але почувши цей хрипкий голос, Жервеза ніби пробудилася від жаского сну. Що вона коїть? Невже це вона грюкала в перегородку? Її наче обухом по голові вдарило, сідниці стиснулися від переляку; вона позадкувала, уявивши на мить, як величезні трунареві руки просовуються крізь стіну, щоб ухопити її за волосся. Ні, ні, вона не хоче, вона ще не готова. Якщо вона й стукнула, то ненавмисне, просто ліктем вдарилась, коли незграбно повернулася. Її скував жах, що піднімався від ніг до голови, вона подумки бачила, як старий волочить її, геть застиглу, з білим, як крейда, обличчям.

— То що, нікого немає? — знову озвався серед тиші Базуж. — Стривайте, ми вміємо догодити дамам.

— Ні-ні, даруйте, — мовила нарешті здушеним голосом прачка. — Мені нічого не потрібно. Дякую.

Поки трунар засинав, щось буркочучи, вона тремтіла від страху, дослухаючись до звуків у його кімнаті, не наважуючись поворухнутися, бо боялася, що він подумає, нібито вона знову стукає. Вона заприсяглася собі, що відтепер поводитиметься обачніше. Хай хоч ревом ревтиме, а сусіда на поміч не кликатиме. Вона це говорила, щоб заспокоїти себе, та попри все незбагненний потяг до трунаря знов і знов охоплював її.

У своєму злиденному кутку, серед своїх і чужих негараздів, Жервеза все-таки знаходила чудовий приклад відваги в родині Біжарів. Маленька Далі, восьмирічне дівча, завгрубшки з лозину, дбала про порядок в оселі, як доросла жінка. А велося їй ой як тяжко: на її руках зосталося двійко малюків, трирічний братик Жуль і п’ятирічна сестричка Анрієта, яких не можна було спускати з ока, навіть коли вона замітала підлогу чи мила посуд. Відколи Біжар копняками в живіт убив свою дружину, Далі стала для них маленькою матусею. Не мовивши ані слова, вона з власної волі заступала небіжчицю — аж так, що батько-нелюд, щоб довершити схожість, товк тепер дівчинку, як колись товк її матір. Коли він приходив п’яним, йому потрібна була жінка, щоб її молотити. Але йому було невтямки, що Далі ще зовсім дитина; він лупив її, як лупив би свою стару. Одним лящем він покривав усе її обличчя, а шкіра в неї була ще така ніжна, що відбиток п’яти його пальців не сходив днів зо два. То були ганебні хльоскання, копняки гарма-дарма — скажений вовк накидався на бідолашне маленьке кошеня, полохливе й ласкаве, до сліз худеньке, яке ніколи не скаржилося, чиї прегарні оченята були сповнені мовчазної покірності. Жодного разу Далі не обурилася. Хіба трохи нагинала голову, щоб прикрити обличчя, і стримувала крик, аби не колошкати сусідів. А коли батько втомлювався ганяти її носаками по всій кімнаті, вона якийсь час збиралася на силі, а потім бралася до роботи: купала дітей, варила юшку, витирала пил на меблях, не лишаючи ніде ані порошинки. Бути битою входило до її щоденних обов’язків.

Жервеза пройнялася дружніми почуттями до своєї сусідки. Вона ставилася до неї, як до рівні, як до дорослої жінки, яка вже знала життя. Треба сказати, Далі мала бліде й серйозне обличчя, на якому застиг вираз старої панни. Почувши мову дівчинки, можна було подумати, що їй років зо тридцять. Вона чудово вміла скуповуватись у крамницях, латати одяг, наводити лад в оселі, а про дітей говорила так, ніби сама вже двічі чи тричі народжувала. Люди усміхалися, коли чули цю восьмирічну дівчинку, а потім їм стискалося горло, і вони йшли собі, щоб не заплакати. Жервеза якомога частіше кликала її до себе, давала дівчинці все, чим могла поділитися — їжу, стару одіж. Одного дня, попросивши дівчинку поміряти стару жакетку Нана, вона аж дихати забула, коли побачила її вкриту синцями спину, здертий закривавлений лікоть, усе її невинне мученицьке тіло, обтягнуті шкірою кості. Що ж, дядько Базуж уже міг лаштувати для неї домовину: довго Далі не протягне! Але дівчинка просила прачку нікому не розповідати про це. Вона не хотіла, щоб батько мав через неї неприємності. Вона заступалася за нього, запевняла, що він не був би таким злим, якби не пив. Він просто божевільний, який не знає, що робить. О! Вона прощала йому, адже божевільним треба все прощати.

Відтоді Жервеза була насторожі, готова втрутитися, щойно почувши, як Біжар піднімався сходами. Але переважно вона сама діставала кілька штурханів. Часом, коли Жервеза вдень заходила до них, то бачила Далі прив’язаною до ніжки залізного ліжка. Це була слюсарева витівка, який, перш ніж піти з дому, зв’язував їй ноги й перетягував живіт грубою мотузкою. І ніхто не міг збагнути, навіщо він це робив; просто забаганка схибленого від пиятики мозку з єдиною очевидною метою — мучити крихітку навіть під час своєї відсутності. Коли Далі стояла цілими днями прив’язаною до ліжка, її тіло німіло, ноги терпли; одного разу вона провела так усю ніч, бо Біжар десь завіявся. Коли обурена Жервеза хотіла її відв’язати, дівчинка благала не чіпати мотузки, бо її батько лютуватиме, якщо побачить, що вузли зав’язано інакше. Справді, їй зовсім не боліло, вона просто відпочивала. Дівчинка говорила це з усмішкою, хоч її маленькі херувимські ноженята набрякли й задубіли. Вона лише журилася, що прив’язаною не могла нічого робити й мусила дивитися на безлад у домівці. Краще б батько вигадав щось інше. Та все одно вона наглядала за дітьми, змушувала їх слухатися, підкликала до себе то Анрієту, то Жуля, щоб утерти їм носа. Мавши вільні руки, вона щось плела, щоб хоч з якоюсь користю згаяти час, поки чекала батька. Але найдужче Далі страждала, коли Біжар відв’язував її: доброї чверть години вона волочилася по долівці й не могла підвестися, бо ноги її не тримали.

Тим часом слюсар вигадав нову забаву. Він розжарював на сковороді монети, а потім клав їх скраю коминка. Потім кликав Далі й