Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 32. Майстер Йотунн

Трактир у бідняцкому кварталі, що розкинувся між міською стіною, ринком та старими рибацьким причалом, зустрів Ульфа рівномірним гулом голосів, деренчанням не дуже добре налаштованих струн, різкими запахами спецій, дешевого вина та людського поту. В одному з кутків стояв збитий з дубових форшт поміст для танцівниць. Ці жінки не відносилися до кайянат або навіть до гавазі, а були звичайними рабинями з найнижчих верств, які належали господареві цього кубла, іншої назви Ульф підібрати б не зміг.

Та й відвідувачі були, як на підбір. Пристойному торговцю або звичайному подорожньому тут нічого було робити: вантажники, вишибали, чорнороби, найманці та інші люди, які мали відверто розбійницький вигляд.

Проте, потрібний столик Ульф знайшов майже відразу: трохи осторонь від інших, відокремлений від загальної зали невисокою ґратчастою перегородкою. Позаду столика виднілися непримітні вузькі двері прямо на подвір'я. Зручно, якщо хочеш прийти та піти непоміченим.

Регент імперії скинув старий пошарпаний плащ, демонстративно поправив меч, пересунув кинджал за поясом зручніше, викликавши тим самим кілька розчарованих поглядів і один поважний смішок.

— Пан вельмишановний, нехай буде шлях його прямим і чистим, впевнений, що в серце його сум'яття, а в розум — полуда сумнівів не закралися? — місцевий шинкар дивився на Ульфа вкрай підозріло. — Пан поважний візитом своїм без сумніву скромний трактир раба вірного свого вшанував. Я гостю всякому від душі радий, їжею смачною й питвом звеселяючим щасливий поділитися, однак же за обов'язок свій попередити вважаю: у нас чужинців не люблять, а Вас, воїне благородний, я вперше в цьому притулку гідному для душ втомлених бачу.

— Вельмишановний господарю, та не втомиться серце Ваше від турбот надмірних, а кишеня наповниться дзвінкою монетою, непокоїтися не варто, — в тон йому відгукнувся гість, опускаючи в руку шинкаря срібний кругляк. — Ні мирного вечора, ні спокою тих, хто втомився від трудів праведних, я не порушу. Захисники Ваші можуть і далі красою танцю погляди свої тішити, а про скромний візит мій, як про заваду прикру, забути.

— У такому разі, чим можу стати в пригоді? — господар зробив майже непомітний жест двом охоронцям, які стояли віддалік: спокійно, мовляв, відпочивати поки.

— Глечик найліпшого вина, поважний господарю. На мене вже чекають.

— Шакібе! — неголосний, але важкий і дуже гучний голос осмикнув шинкаря. — Пропусти. Це до мене.

Шинкар трохи скосив очі в бік відокремленого столика і поспішно відступив у шум та гул загального залу.

Назустріч Ульфу піднялися двоє. Малкон по-дружньому кивнув, другий же, незнайомець, зробив запрошувальний широкий жест рукою.

— Вибачте Шакіба, — в його хриплуватому голосі відчувалося кепкування. — Він насторожено ставиться до нових гостей. Надто вже робота в його постійних відвідувачів особлива. Якщо відверто, то його можна зрозуміти, в цьому місці треба пильнувати і за незнайомцями. Сідайте, без церемоній: ні Вам, ні мені зайва увага ні до чого.

— Мілорде, — Малкон повернувся до Ульфа, — це Йотунн Гроех, один із тих, хто може нам допомогти.

— А Ваше ім'я я знаю, тому називати його вголос, мабуть, не варто. Але для мене неабияка честь розмовляти з Вами особисто, мілорде.

Йотунн приклав руку до серця і вклонився. Могутній, широкоплечий, з густим мідним волоссям і акуратною рудою борідкою, він цілком скидався на середньої руки мандрівника або охоронця північного торгового обозу, аби не майже невловимий ореол владного спокою, що простежувався в погляді та манерах. Навіть на регента імперії він дивився, як на рівного. Зухвало, відкрито, з викликом.

— Як і для мене, майстре. Не кожного дня вдається познайомитися з настільки нетривіальною особою.

— Ого! Отже, вже чули про мене, — напівствердно, напівзапитально уточнив він.

— Звісно.

— Тим краще. Мушу зауважити, що зараз Ви маєте зовсім не такий вигляд, як на ранковій церемонії. Майже готовий повірити, що чутки про Ваше сходження до влади правдиві. Якби справа повернулася трохи інакше, то Ви могли б стати одним із нас. Кумедно жартує доля.

— Так, і іноді її жарти дорого коштують. В хорошому сенсі, заісно, — Ульф прийняв із рук шинкаря глечик вина. — Я сам розіллю. Ідіть, шановний пане.

Йотунн схвально кивнув і поставив усі три келихи поряд.

— Малкон попереджав, що з Вами цікаво розмовляти. І вкрай корисно... в деяких випадках. Тому відразу до справи.

— Слухаю уважно, майстре Йотунне, — вино виявилося напрочуд терпким, з приємними нотками фруктів та запахом меду.

— Як Ви самі розумієте, моя робота не передбачає балакучості, проте вчить спостерігати і робити висновки, мілорде. Той, хто сліпо береться за будь-яке замовлення, дуже швидко опиняється з розпореним черевом на дні яру. Хороша ціна не завжди виправдовує ризики і, хоча приміряти на себе маску судді я не стану, той, хто готовий платити, не обов'язково заслуговує на увагу.

— Вочевидь, тому Ви вже маєте звання майстра?

— Уміння вижити і залишитися у виграші — хороша міра розсудливості, — Йотунн посміхнувся дещо зверхньо. — Проте, гадаю, як і у Вашому світі, шановний лорде. Змінюються лише декорації: костюми, музика, питво, їжа, — він покосився на свою тарілку, — але не сутність людей. А сутність у багатьох гнила, як би її не маскували ошатним одягом й ввічливими промовами.

— Відчуваю, ваша історія буде напрочуд цікавою, — посміхнувся Ульф. — Отже, я шукаю якесь гниляччя? 

— Саме так. Людина, яка вам потрібна, з'явилася у Дармсуді менше ніж місяць тому. Чоловік шукав майстра високого рівня, йому вказали на мене. Ми зустрілися і поговорили, зрозуміло, обличчя він обачливо приховав хусткою. Але він молодий, з темними очима. Волосся, швидше за все, теж темне. Років зо тридцять, або десь приблизно так. Голос приємний, по-імперському говорив без заминки, думаю, це хтось із місцевих уродженців. Досить високий, підтягнутий, у нього треноване тіло, і хоча зброї, крім кинджала, я при ньому не бачив, впевнений, мечем або шаблею він володіє непогано.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍