Читати книгу - "Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта"

– Підемо звідси на трішки? Вони почекають. Їм немає куди діватися, адже вони вже принесли дорогі подарунки і готові відбити їхню вартість на бенкеті. 

Мія кивнула. 

І Айдас знову допоміг їй з корсетом.

Він міцно стиснув руку Мії, і вони залишили кімнату. Втекти хоч на хвильку, сховатися від метушні, натовпу і церемоніальних клопотів – це відчувалося майже магічним. Мія, обережно підіймаючи шлейф своєї сукні, дивилася на Айдаса з усмішкою. Вона знала, що часом йому все ще погано – здоров’я вдаряло по ньому найчастіше ночами, але зараз він мав такий упевнений вигляд, майже безтурботний, наче біль відступив назавжди.

Вони перетнули двір, і, крокуючи поміж квітучих дерев, що шуміли у ранковому повітрі, Айдас вів свою майже дружину до озера, яке було сховане за старою церквою. Білі туфлі нареченої встигли забруднитися травою, але дівчині було байдуже.

Айдас глибоко вдихнув і зупинився на краю берега, розвернувшись до Мії.

Пелюстки ніжно-персикового кольору плавно спадали на воду, тихо колихаючись на поверхні, а вітер приносив запах свіжості й весни. Світло ранку розливалося навкруги, граючи на гілках, що тягнулися до неба, вкриті тендітними квітами. М’яке сяйво осяяло обличчя Айдаса, підкресливши його сильні риси. Мія, дивлячись на нього, відчула, як її серце почало калатати ще сильніше. В його очах було все: і тепло, і ніжність, і непохитність їхнього зв’язку.

Він був наче частина цього світу – спокійний і впевнений, але водночас сильний, як ці квітучі дерева, що кожної весни знову оживають. Мія не могла відірвати від нього погляду: кожен його рух був для неї досконалим. Навіть його легка щетина, що надавала йому мужності, пасувала, і його трохи відросле волосся, яке він так і не підстриг, стало її улюбленою рисою.

Айдас підійшов ближче, торкнувшись руки, його пальці злегка ковзнули по її шкірі, змусивши Мію затамувати подих. Він нахилився ближче, і його очі, глибокі й проникливі, зустріли її погляд.

– Міє, раптом мій батько зіпсує весілля, – засміявся, – або сестри плакатимуть надто гучно, або щось піде не так, то я хотів перед церемонією побути поруч з тобою тут, щоб усе, що трапиться зараз… спокійне та невимушене… стало нашим. 

– Ти кумедний, – дівчина сором’язливо опустила очі. – Все буде гаразд, це ж невелике весілля.

Айдас на мить замовк, дивлячись на Мію, і його очі раптом стали більш серйозними, глибокими. Він відпустив її руки, але лише для того, щоб ніжно провести пальцями по її обличчю, зупиняючись на вилицях, ніби намагаючись закарбувати кожну рису в пам'яті. 

Його голос був теплим, але в ньому чулась нотка болю, що виходила з найглибших куточків душі:

– Я ж не завжди був таким, – почав тихо. – До тебе я навіть не розумів, що таке справжнє життя, справжні емоції. Я був холодним, Міє. Мене ніщо не торкалося. Моє серце... воно було, але… майже атрофувалося. Воно не знало, що таке радість, що таке тепло. Я жив, але життя йшло повз мене. Я відштовхував людей, думав, що самотність – це нормально. Що так простіше. Я навчився тримати всіх на відстані, не підпускати нікого занадто близько, тому що мене навчили, що кохання не існує і мою долю розпишуть родичі за мене – моє життя, мою майбутню дружину… І тільки тепер, коли ти увійшла в моє життя, зрозумів, наскільки я був самотнім. Ти – світло, яке проникло крізь мою темряву, – Айдас схилився ближче, його дихання торкалося її обличчя, а голос став ще м'якшим: – Ти зробила мене живим.

– Я ледве не вбила тебе…

– Але ж, – засміявся – трохи сумно, але, як завжди, харизматично та щиро, – але ж не вбила. 

– Айдасе, милий, – Мії стало сумно. 

– Я так нечасто колись чув про легенду про червону нитку долі та золоті бласлети, про те, що десь є людина, яка призначена тобі. І я ніколи в це не вірив.

– Стільки слів, Айдасе, наче це вже твоя весільна клятва… 

– Ну, біля вівтаря я хотів сказати ще дещо… Ти показала мені, що кохання – це не слабкість, а сила. Споріднені душі – це не казка, це правда, яку я знайшов у тобі. І тепер я не можу уявити своє життя без тебе. Ти не просто моя наречена, ти – моє сцілене серце, моя душа, моє майбутнє.

– Ти бентежиш мене… Дай мені хвилинку, – вона помахала руками перед обличчям, намагаючись не розплакатися, – і я скажу тобі свою клятву просто зараз… 

Айдас на мить зупинився, вдихнувши на повні груди, і його обличчя засяяло теплом.

– Ще дещо… я хочу запросити тебе ще раз, – знову всміхнувся. – Цієї осені ти виступиш знову, як завжди мріяла, але тепер я буду там не як хаотичний дурень, а як твій чоловік. І цього разу я буду поруч із тобою, підтримуватиму тебе, захоплюватимуся тобою. Я хочу бачити, як ти сяєш на сцені, як співаєш так, як завжди мріяла. Я більше не пропущу це.

– О так, цього разу я сама подбаю, щоб ти нічого не пропустив.

– Чи будеш ти моєю дружиною не тільки сьогодні, але й завтра і кожного дня нашого життя? 

– Так, – прошепотіла Мія, і її голос був наповнений щастям.

Айдас, не вагаючись, нахилився до Мії, знову торкнувшись її губ своїми в глибокому і ніжному поцілунку. Це був поцілунок, сповнений обіцянок на все життя, з кожним доторком його губ, з кожним рухом, вони ніби обмінювалися клятвами, що були глибшими за будь-які слова.