Читати книгу - "Темний ліс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніщо не нагадувало про століття жахливого відчаю, і це теж украй здивувало Ло Цзі.
Ліжко безгучно вкотилося до палати інтенсивної терапії, й він побачив двох інших пробуджених. Один ще лежав на ліжку, а другий, здавалося, вже був готовий до виходу в світ і з допомогою медсестри пакував свої речі. За поглядами пробуджених Ло Цзі безпомилково впізнав своїх сучасників — очі чоловіків були своєрідними вікнами часу, за допомогою яких він зазирнув у сіру епоху, з якої походив.
— Як вони можуть так чинити? Я ж їхній прадід! — Ло Цзі почув, як скаржився той, хто збирався йти.
— Ви не можете заявляти про те, що старші над ними. Згідно із законом термін перебування в гібернації не зараховується до віку людини, тому для старших людей ви вважатиметеся ще молодим… Ходімо, вони вже давно чекають на вас у приймальні, — відповіла медсестра.
Ло Цзі помітив, що вона намагалася в розмові уникати новозапозичених англійських слів, але час від часу їй не вдавалося дібрати правильний відповідник китайською, ніби жінка змушувала себе висловлюватися архаїчним варіантом цієї мови. Тоді вона переходила на новомову, а стінні панелі слухняно відбивали переклад оригінальною китайською.
— Я навіть не можу розібрати, що вони говорять. Це звучить, наче пташиний спів! — і далі скаржився чоловік.
Медсестра допомогла йому з пакунками, і вони вийшли.
— Щоб пристосуватися до життя в цю епоху, вам доведеться постійно вчитися або ж повернутися до життя на поверхні, — Ло Цзі розчув відповідь медсестри, й хоча вже досить добре розумів сучасну китайську, зміст останньої фрази залишився загадкою.
— Вітаю! Тебе також гібернували через хворобу? — запитав чоловік, який лежав на сусідньому ліжку. З вигляду йому було не більше двадцяти років.
Ло Цзі розтулив рота, щоб відповісти, але не вимовив і звуку. Юнак посміхнувся й підбадьорив:
— Ти здатен говорити, але після стількох років сну це буде трохи важко!
— Привіт, — нарешті зміг витиснути з себе Ло Цзі.
Юнак кивнув:
— Той чоловік, який щойно пішов, також робив це через хворобу. А от я — ні. Я скористався гібернацією, щоб утекти від реальності. О, я — Сюн Вень.
— І… як воно тут? — запитав Ло Цзі, відчувши, що говорити вже набагато легше.
— Я ще не надто розумію, що й до чого. Мене пробудили лише п'ять днів тому, але, поза сумнівами, це — чудовий час. Проте нам усім ще доволі складно реінтегрувати-ся в це суспільство, головним чином тому, що ми зарано прокинулися. Якби це сталося за кілька років — усе було б значно простіше.
— Хіба через кілька років не було б ще важче?
— Ні-ні, ми досі в стані війни, тому нами не можуть надто опікуватися. Але ще кілька років мирних переговорів — і запанує мир.
— Мирних переговорів? Із ким?!
— Зрозуміло, що з Трисолярисом.
Шокований останньою фразою Сюн Веня, Ло Цзі спробував сісти. Без виклику з'явилася медсестра, яка допомогла йому вмоститися напівлежачи.
— Вони справді виступили з ініціативою перемовин про укладення миру? — нетерпляче перепитав Ло Цзі.
— Ще ні, але в них немає вибору, — Сюн Вень жваво скочив з ліжка, вмостився біля сусіда. Вочевидь хотів насолодитися передаванням власних знань новоприбулому. — Ви хіба не знаєте, чого досягло за цей час людство, яких висот? Просто неймовірно, аж дух перехоплює!
— Яких?
— Наші військові космічні кораблі куди потужніші за трисоляріанські!
— Як це можливо?
— А чому неможливо? Навіть якщо не говорити про новітні зразки суперзброї, наші кораблі легко досягають п'ятнадцяти відсотків швидкості світла! Це значно швидше за трисоляріанців!
Ло Цзі скептично всміхнувся й повернув голову до медсестри, та лише відзначив подумки її вроду. Всі люди цього часу взагалі здавалися напрочуд вродливими. Вона посміхнулася й відповіла:
— Це правда.
Сюн Вень і не думав зупинятися:
— А чи відомо тобі, скільки вимпелів у нашому космічному флоті? Уяви — 2000 кораблів! Більш ніж удвічі проти числа трисоляріанських! І ми будуємо далі!
Ло Цзі знову глянув на медсестру, й вона знову кивнула.
— А чи маєш ти уявлення про стан трисоляріанського флоту на сьогодні? Наскільки він пошарпаний і побитий, га? За останні два століття вони тричі проходили крізь ці… снігові замети, себто хмари космічного пилу. Я чув, нібито під час останніх телескопічних спостережень чотири роки тому з'ясувалося, що їхній похідний стрій розвалився, порідшав і більшість кораблів припинили прискорення. Ба більше, згідно зі спостереженнями, значна їх частина вже давно перестала прискорюватися й навіть сповільнилася, коли проходила крізь хмару пилу. За таких умов ці кораблі не досягнуть Сонячної системи й за 800 років, тож можна стверджувати, що це або покинуті, або знищені кораблі. Зважаючи на останні обчислення, досягти Сонячної системи в запланований термін — за двісті років — зможуть десь із триста кораблів. Попри це ми очікуємо на швидке прибуття першого зонда Трисоля-риса — вже цього року. Інші дев'ять долетять за три роки.
— Зонди… які ще зонди? — спантеличено перепитав Ло Цзі.
Медсестра перервала їхню розмову:
— Ми не схвалюємо обміну інформацією про події реального часу між пацієнтами. Пробудженому, який нещодавно пішов, знадобилося багато сили для відновлення
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний ліс», після закриття браузера.