Читати книгу - "Діти Дюни"

відкинута на ціле покоління назад. Це дасть нам простір для вироблення нового графіка».

А відповідальність, звичайно, покладуть на дикість збунтованих племен. У комусь оживуть спогади про Джакуруту. Алія матиме купу роботи. Стосовно ж Ганіми… Мовчки, про себе, Лето промовив слова, які мали повернути їй пам’ять. Час для цього настане пізніше… якщо вони переживуть це страхітливе змішування ниток.

Золотий Шлях звабив його до пустелі, наче був фізичною річчю, яку можна побачити, розплющивши очі. І він подумав, як це було: звірі мусять рухатися по землі, бо їхнє існування залежить від цього руху, а душа людства, скована впродовж еонів, потребувала дороги, якою могла б рухатися.

Тоді він подумав про свого батька, кажучи до себе: «Невдовзі ми сперечатимемось, як людина з людиною, і з’явиться одне-єдине видіння».

Межі виживання визначаються кліматом, його довготривалими змінами, яких може не зауважити покоління. Цю схему визначають екстремальні кліматичні точки. Відособлені, скінченні люди можуть спостерігати кліматичні масиви, флуктуації річної погоди, а інколи зауважують такі речі, як: «Цей рік холодніший за будь-який інший, відомий мені». Такі речі можна розумно оцінити. Але люди рідко звертають увагу на підвищення середніх значень упродовж довгих років. А саме завдяки такій увазі люди вчаться, як вижити на певній планеті. Потрібно дослідити клімат.

«Арракіс, Трансформація» за Харк аль-Адою

Алія сиділа на ліжку, підібгавши схрещені ноги, і намагалась опанувати себе, декламуючи літанію проти страху, але глузливе хихотіння відлунювало всередині її черепа, блокуючи всі зусилля. Чула голос: він контролював її вуха, її розум.

— Що це за нісенітниці? Чого ти боїшся?

М’язи її литок здригнулися, наче ноги намагалися виконати бігові рухи. Але бігти було нікуди.

Вона мала на собі лише золотий пеньюар із найтоншого паліанського шовку, що не приховував опуклостей, які почали випинатися на її тілі. Саме минула Година Таємних Убивць, уже наближався світанок. На червоному покривалі перед нею лежали звіти за останні три місяці. Вона чула, як бринить кондиціонер повітря, а легенький вітерець розвіває етикетки на шиґаструнних котушках.

Помічники зі страхом розбудили її дві години тому, прийшовши зі звітами про останні заворушення. Алія наказала принести котушки зі звітами, шукаючи зрозумілих схем.

Відмовилася від літанії.

Ці напади — справа рук бунтівників. Очевидно. Що далі, то більше їх зверталося проти релігії Муад’Діба.

— А що в цьому поганого? — спитав глузливий голос.

Алія різко труснула головою. Намрі її підвів. Дурна вона була, поклавшись на таке небезпечне подвійне знаряддя. Її помічники перешіптувалися, що винен був Стілґар, що він таємний бунтівник. А що сталося з Галлеком? Зник серед своїх приятелів-контрабандистів? Можливо.

Вона взяла одну з котушок зі звітами. І Мюріз! Цей чоловік якийсь істерик. Це єдино можливе пояснення. Інакше їй доведеться повірити в чудеса. Жодна людина, тим паче дитина (навіть така, як Лето), не може зістрибнути з гори Шулоху й зостатися живою, а тікати крізь пустелю, переплигуючи з однієї вершини дюни на іншу, і поготів.

Алія відчула під долонею холод шиґаструни.

Де ж тоді Лето? Ганіма відмовлялася думати про нього інакше, ніж про мертвого. Правдомовиця підтвердила її розповідь: лазійський тигр убив Лето. Хто ж та дитина, про яку сповіщали Намрі й Мюріз?

Вона здригнулася.

Сорок канатів пошкоджено, а їхня вода витекла в пісок. Вірні фримени, а навіть бунтівники — забобонні неотеси, геть усі! Її звіти переповнені розповідями про таємничі події. Піщана форель кидається у воду й розсипається, розкидаючи свої численні дрібні копії. Хробаки з власної волі топляться. З Другого місяця стікає кров і крапає на Арракіс, і це викликає великі бурі. А бурі справді почастішали!

Подумала, що Дункан сидить у Табрі, не зв’язуючись із нею, а натомість дискредитуючи ті обмеження, яких вона вимагала від Стілґара. Він та Ірулан тільки й розповідали, яким було справжнє значення цих знаків. Дурні! Навіть її шпигуни були під впливом цих шалених історій!

Чому Ганіма наполягала на розповіді про лазійських тигрів?

Алія зітхнула. Лише один шиґаструнний звіт заспокоїв її. Фарад’н вислав контингент палацової гвардії, «щоб допомогти вам у клопотах і підготувати все необхідне для офіційного обряду заручин». Алія посміхнулася сама собі, відповідаючи на хихотіння, що залунало в її черепі. Принаймні цей план зостався непорушним. Знайдуться логічні пояснення, які розвіють усі інші марновірні нісенітниці.

Тим часом вона використає людей Фарад’на, щоб покінчити з Шулохом і арештувати відомих дисидентів, особливо серед наїбів. Вона обмірковувала заходи проти Стілґара, але внутрішній голос перестеріг її.

— Ще зарано.

— Моя мати й Сестринство все ще мають власні плани, — прошепотіла Алія. — Чому вона тренує Фарад’на?

— Може, він її збуджує? — припустив старий барон.

— Вона надто холодна.

— Ти не думаєш просити Фарад’на повернути її додому?

— Я знаю, як це небезпечно!

— Добре. Тим часом твоя молода помічниця, Зія, привела тут одного. Здається, його звуть Аґарвес — Буєр Аґарвес. Якщо запросиш його сюди цього вечора…

— Ні!

— Аліє!

— Уже майже світанок, ти, ненаситний старий дурню! Сьогодні зранку відбудеться засідання Військової Ради, Духівництво повинне…

— Не довіряй їм, люба Аліє!

— Звичайно, ні!

— Дуже добре. То зараз цей Буєр Аґарвес…

— Я сказала «ні»!

Старий барон замовк у неї всередині, але вона відчула головний біль. Повільний біль крадькома перебрався від лівої щелепи в череп. Колись, вдавшись до такої штучки, він змусив її несамовито бігати коридорами. Але зараз вона вирішила йому протистояти.

— Якщо впиратимешся, прийму знеболювальне, — сказала вона.

Він знав, про що вона. Головний біль почав відступати.

— Дуже добре, — почулося роздратування. — То іншим разом.

— Іншим разом, — погодилася вона.

Поділив ти пісок силою своєю. Ламаєш ти голови драконам у пустелі. Так, бачу тебе як звірину, що з дюн виходить, — маєш два роги, подібні ягнячим, але промовляєш, наче дракон.

Переглянута Оранжистська Католицька Біблія Арран ІІ:4

Це було незмінне пророцтво, нитки стали канатом, чимось таким, завдяки чому Лето здавалося, що він знає все своє життя. Глянув на вечірні тіні, що пролягли крізь Танзеруфт. За сто кілометрів на північ лежала Стара Ущелина, глибока кручена вирва в Оборонній Стіні, крізь яку перші фримени мігрували в пустелю.

У Лето не зосталося сумнівів. Знав, чому він стояв тут, у пустелі, самотній, але повний почуття, що він — власник усієї цієї землі, що вона чинитиме його волю. Відчував струну гармонії, яка поєднувала його з усім людством, і глибоку потребу у Всесвіті досвідів з логічним сенсом, Усесвіті з пізнаваними правилами, згідно з якими відбуваються його постійні зміни.

«Я знаю цей Усесвіт».

Хробак, що привіз Лето сюди, почувши,