Читати книгу - "Метаморфози"

як його, відірвавши кленову

255 Ніжку стола, вклав Пелат, — і той голову звісив на груди.

256 Поки випльовував зуби, запінений, з темною кров'ю,—

257 Ще раз ударив його і спровадив до тіней підземних.

258 Той, хто був поруч, Гріней, на вівтар, що димівся, зирнувши

259 Оком жахним, прохрипів: «Чи не можна б і ним скористатись?»

260 Мовивши те, громіздкий, що вогнем розбуявся, жертовник

261 Велет підняв і метнув на лапітів, що валом валили.

262 Двох придавив: Бротеада й сусіда його — Оріона.

263 Сином Мікали був Оріон; ворожбою ця жінка

264 З неба — кажуть — могла навіть місяць на землю стягати.

265 «Даром не пройде тобі це зухвальство — була б тільки зброя!» —

266 Мовив Ексадій, і тут йому якось потрапили в руки

267 Оленя роги — жертовна окраса високої сосни.

268 Ними й штрикнув він, що сили було, в перенісся Грінею —

269 Той без очей залишивсь: то по рогах вони розтеклися,

270 То по густій бороді, зашкарублій од темної крові.

271 Із вівтаря головешку сливову, пойняту жаром,

272 Рет ухопив і лапіту Хараксу, крутнувшись направо,

273 Нею вгатив по чолі, де нависла чуприна рудава.

274 Стало горіти волосся шорстке; запікаючись в рані,

275 Кров почала страхітливо сичати, мов кусень заліза,

276 Розчервонілий в огні, якщо довгими щипцями з жару

277 Вийме його ремісник і занурить у воду; залізо

278 Люто шипить і свистить, пожираючи, спрагле, вологу.

279 Той тільки чубом зметнув розкуйовдженим, пробував збити

280 Полум'я; далі, поріг кам'яний від землі відірвавши,

281 Цілого воза вантаж, — на плече його взяв, та жбурнути

282 Так і не зміг: був занадто важкий, і тією плитою

283 Друга свого привалив, що стояв побіч нього, — Комета.

284 Рет, посміхнувшись, на те: «Залишається лиш побажати,

285 Щоб і всі інші з-між вас ось такими були силачами!»

286 З тим почав знову вдаряти напівобгорілим поліном

287 По голові раз у раз, поки швів черепного склепіння

288 Не проломив, поки з мозком рідким не змішалися кості.

289 З ним покінчивши, напав на Евагра, Коріта, Дріанта.

290 Щойно поліг наймолодший, Коріт, чиї щоки взялися

291 Першим пушком, — «Чи не сором тобі, перемігши хлопчину,

292 Ще й похвалятись?» — озвався Евагр. Але Рет йому й слова

293 Мовити більше не дав: головешку, багряну від жару,

294 Поки ще той говорив, через рот увігнав аж у груди.

295 Далі й тебе він, кружляючи полум'ям над головою,

296 Наздоганяє, Дріанте лихий. Та не так ти загинув,—

297 Поки він біг, перемогам радіючи, ти йому палю

298 Вбив обгорілу туди, де з плечем сполучається шия.

299 Зойкнув од болю і, вирвавши палю із кістки твердої,

300 Кинувся Рет утікать, обливаючись власною кров'ю.

301 Слідом пустились Орней, і Лікаб, і поранений в праву

302 Руку Медон; Пісенор і Тавмант одночасно чкурнули.

303 Хто ж донедавна, змагаючись, будь-кого міг перегнати,—

304 Мермер ледь волочивсь, од важкої знеможений рани.

305 Фол, Меланей і Абант, кабанів усмиритель, — за ними;

306 Й той, хто намарно своїх одвертав од побоїща — віщий

307 Астіл; це він заспокоював Несса, що рани боявся:

308 «Ти не тікай! Для Гераклових стріл береже тебе Доля!»

309 Ні Евріном, ні Лікід, ні Арей, ні Імбрей від загину

310 Все ж не втекли. Їх усіх зупинила правиця Дріанта —

311 Спереду рану наніс. Так поранений спереду й ти був,

312 Хоч і навтіки пустивсь, показавши спину, Кренею:

313 Ти озирнувся — і меч тобі вбився між очі в те місце,

314 Де перенісся немов жолобком прилягає до лоба.

315 Посеред гаму та крику того, з головою пірнувши

316 В сон непробудно важкий, розімлілий Афід на кудлатій

317 Шкурі ведмедиці з Осей лежав. У затерплій правиці

318 Досі ще кухоль тримав із вином недопитим у ньому.

319 Здалеку вздрівши його, неспроможного стати до бою,

320 Пальці вкладаючи в ремінь на списі,— «Вино будеш пити

321 Стіксом розмішане», — мовив Форбант і метнув блискавично

322 Спис в юнака. Наконечником, гостро відточеним, ясен

323 Сонному шию пробив, бо й лежав, на нещастя, горілиць.

324 Так і не чув, коли смерть надійшла. Джерелом із гортані

325 Чорна прорвалася кров, полилася на ложе й у келих.

326 Бачив я те, як Петрей, заповзявшись, хотів було вирвать

327 Жолуденосного дуба з землі; та коли, обійнявши

328 Стовбур, щосили почав то сюди, то туди ним хитати,

329 Спис Пірітоя, пройшовши з розгону Петрею крізь ребра,

330 Груди могутливі прицвяхував до столітнього дуба.

331 Від Пірітоя хороброго впав тоді й Лік, — говорили,

332 Від Пірітоя — й Хромід. Але меншою для переможця

333 Честю ті двоє були, аніж велети Діктід і Гелоп.

334 Гелопа списом прошив; поєднав йому отвором скроні:

335 Спис йому в праве вухо ввійшов, а вийшов — у ліве.

336 Діктід, коли перелякано кинувсь од Іксіоніда,

337 На сідловині гірській похитнувшись, униз головою

338 В прірву стрімку полетів; тягарем свого тіла могутній

339 Ясен зламав — на розчахнутім дереві кишки повисли.

340 Месник підбіг, Афарей, і, каменю шмат одлупивши,

341 Вже замахнувся, та саме тоді його стовбуром