Читати книгу - "Санаторійна зона"

цьому?… Ну що ж, добре! Я її не буду чіпати.

Вона змовкла, мовчав і Карамазов. Розмова перервалась на дуже невдалому місці, і тому утворилось таке враження, ніби хтось когось і якось образив. Дмитрію прийшла мисль, що Аглая зрозуміла причину його небажання говорити про Ганну, і йому стало ніяково. Чому й справді не поінтимничати?

– Ти дуже хочеш знати, як я ставлюсь до Ганни? – спитав він.

Аглая бистрим рухом розправила на колінах своє рожеве плаття, подивилась кудись убік, помовчала трохи й раптом сказала тихим, але рішучим і впертим голосом:

– Я це дуже хочу знати.

– Ну, так от: із своєю дружиною я вже давно в натягнутих відношеннях. Приблизно років три.

– Як розуміти тебе: ти вже розлюбив її, чи щось інше треба мати на увазі?

– Бачиш, – сказав Карамазов, – мені важко з’ясувати це. Сказати, що я її розлюбив, – не можна. Але й сказати, що я її люблю, теж не можна.

Аглая підвелася з стільця, пішла до канапи й запалила папіроску.

– Ти хочеш сказати, – промовила вона, – що ти її ніколи не любив?

– Цього я не хочу говорити, бо це зовсім не так; я її сильно любив. Справа тут багато складніш. Тут… як би це сказати…

Він змовк і усміхнувся: йому й самому смішно стало, як важко вияснити цю родинну історію.

– Ну що ж далі? – засміялась Аглая. – Як же далі, мій глупенький хлопчику?

Карамазова раптом знервувала її фамільярність, і він різко сказав:

– Далі я одмовляюсь говорити.

– Який ти чудний, Дімі, – і Аглая подивилась на нього сумними очима, – і яка ти, мій глупиш, усе-таки нещасна людина… Так я зрозуміла тебе ще в нашу першу зустріч.

Дмитрій засміявся: йому страшенно подобається ця самовпевненість. Хто це їй наговорив такого абсурду про нього?… Проте він на неї не ображається. Вона може говорити ще щось і в цьому ж таки дусі.

– Я, звичайно, можу говорити, – спокійно сказала Аглая. – Але ти мусиш покинути своє самолюбство й теж не бути таким самовпевненим. Словом, постановимо так, що коса наскочила на камінь. Сильна людина на таку ж сильну… Хоч, правду казати, я в тобі нічого не бачу ні від коси, ні від камня.

Остання її фраза гострим болем відгукнулася в його серці. Він нічого не має ні від коси, ні від камня? Він – той, кого вона недавно вважала за сильну вольову людину. Вона жартує чи правду говорить? Карамазов розгубився і, як ображений хлопчисько, стояв перед Аглаєю:

– Що це значить?

– Це значить, – сказала Аглая, – що не треба ображати людину, коли вона цього не заслужила, – це раз. По-друге, цим мені хочеться сказати, що я тебе знаю не гірше, ніж ти сам себе знаєш.

– Що ж ти знаєш про мене? – майже з розпачем спитав Дмитрій і тут же відчув, що йому серце завмерло. – Ти ж, здається, вважала мене за сильну людину?

– На жаль, так, як сам ти себе вважав, – промовила вона.

Аглая бачила, як вражали Карамазова її слова, але на цей раз вона, очевидно, свідомо робила їх злими. Що її штовхало глузувати з нього? Жіноча помста за його обережне відношення до Ганни чи щось інше? В усякому разі, вона на цей раз дала собі волю. Вона на цей раз наговорила йому стільки неприємного, скільки від неї він ще ніколи не чув.

– Ти, Дмитрій Карамазов, – говорила вона, – страшенно самовпевнена людина, але в той же час ти ніколи не довіряєш своїм силам… Цієї нової характеристики ти від мене, мабуть, не сподівався почути? Правда? Ти, Дмитрій Карамазов, любиш згадувати відвагу й волю, і ти, безперечно, відважний і маєш сильну волю. Але в той же час ти, Дмитрій Карамазов, великий боягуз і страшенно безвольна людина. Ти, Дмитрій Карамазов, вклоняєшся перед культурою, і ти, безперечно, культурна людина. Але в той же час ти, Дмитрій Карамазов, страшенний невіглас. Словом, ти, Дмитрій Карамазов, недоносок тридцятих років… бо й самі ці роки історик схарактеризує тим же самим назвиськом… Ти, я гадаю, не ображаєшся на мене за цю характеристику?

Йому ображаться, звичайно, нічого, хоч – правду кажучи – характеристика така ж жорстока, як і несподівана. Але він усе-таки не розуміє, навіщо вона? Чому це їй прийшло в голову саме сьогодні говорити йому такі «компліменти»? Він ніяк не може цього втямити.

– Ти не розумієш? – сказала Аглая. – Шкода! А справа дуже проста. Милий мій, невже ти не розумієш? Невже ти не розумієш, що я маю бажання покинути гру в темну?

– Тепер не розумію, що ти хочеш сказати цією «грою в темну»? – промовив Карамазов і відчув, як йому знову повертається колишній настрій. Він бадьоро подивився на неї і навіть спитав її, чи не знає вона, що це з ним. Що це трапилось із ним за якусь секунду?

– Я знаю, мій милий, – сказала Аглая, помітивши зміну настрою у свого співбесідника. – Але давай все-таки повернемось до твоїх фамільярних справ. Скажемо, так: коли ти зійшовся з Ганною? Ну, коротенько.

– Коли я зійшовся з Ганною?

Аглая не помилилась. Карамазов постановив зробити екскурс у минуле. Настрій зробив своє діло, й він несподівано навіть для самого себе почав. Він почав із того, що зустрівся він із своєю дружиною в обложенім місті, коли воно з тоскою дивилось на північ. Тоді стояв глибокий холодний вересень. Червона гвардія відступала й, відступаючи, ледве стримувала полки переможця. Снились далекі дні минулого: й городовий на розі, й голий осінній парк, і якась музика в кіно – нудна й невесела. Він прийшов у чека. В той час там готувались до побігу. На підлозі валялись стоси папірців, ганчірок і білизни. Він зупинився біля дверей і дивився на баришень, що рились у барахлі, напихаючи ним свої саквояжі. Саме тоді до нього й підійшла Ганна (він потім узнав, що це Ганна). Вона з тоскою здавила свою голову й притиснулась до дверей. Тоді він вийняв із кобури браунінга й підійшов до однієї скрині, де вовтузились барахольщики. Він вистрелив одній баришні в карк. Того ж дня чека розстріляла ще кількох мародерів, і того ж дня Ганна зійшлася з Дмитрієм.

– Це і все? – сказала Аглая, коли Карамазов зупинився. – Ти скінчив свою історію?

– Мабуть, усе! – кинув Дмитрій, знову відчувши якусь ніяковість («і справді, навіщо ця зайва одвертість?»).

– Коли все, то мені й цього досить… Я від тебе більше нічого не потребую.

– Ну, так як же: люблю я свою дружину чи ні? – вимушено усміхнувся Карамазов.

– Про це ти почуєш за