Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

170
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 147
Перейти на сторінку:
аркуш, а гумка приміряється, стежить, іде слідами олівця й лишає за собою лише чистоту. Наступна спроба олівця буде, можливо, ще потужнішою, відчайдушною, але її результат протриває ще менше, і знову назирці піде гумка. І так вони йтимуть у ногу - особистість і держава, наближаючись одне до одного доти, доки нарешті олівець і гумка майже зливаються в одне, узгоджено рухаються, і лінія зникає навіть ще не народившись, і слова стираються ще до того, як напишуться їхні знаки, і нарешті, залишиться тільки біла чистота. Від електрики в підопічних-чоловіків буває потужна ерекція, тож не думаю, що це все так уже зовсім погано. Подивився на порожнє крісло поряд із медсестрою. Щоб наверстати, мабуть, доведеться працювати з двома одночасно.

Але повернімося до медсестри. Вона була в якомусь глибокому циклі. Вона здригалася, і халат у неї піднявся знову, і я завагався, перш ніж опустити поділ назад. Переді мною було її таємне гніздечко. Нахилився, глибоко вдихнув виразний, тріскучий озонний запах, що здіймався від неї. Тоді я попустив їй ремені й вимкнув світло.

Коли командир Ґа прибув на місце, де зводили штучний Техас, у повітрі стояв ранковий туманець. Місцевість була неодноманітна, з пагорками й деревами, тож вишки та пускові установки зеніток не впадали в око. Територію для будівництва відвели нижче за течією від Пхеньяна, і хоча Тедонґану видно не було, повновода й зелена річка відчувалася з кожним подихом. Нещодавно пройшов дощ - ранній мусон із Жовтого моря, - і це місце з багнюкою та плакучими вербами нагадувало техаську пустелю хіба що дуже віддалено.

Він зупинив свій «мустанг» і вийшов із машини. Жодних ознак відвідин Великого Керівника не помітив. Присутній на місці був тільки товариш Бук - він сидів сам-один за столом для пікніка з картонною коробкою. Бук кивнув йому, Ґа підійшов і помітив вирізані на дошках столу англійські ініціали.

- До останньої деталі! - мовив він Букові.

Бук кивнув на коробку:

- У мене для тебе сюрприз.

Коли командир Ґа подивився на коробку, у нього виникло раптове відчуття, що всередині лежить якась річ справжнього командира Ґа. Він не міг точно сказати, що там - піджак, кашкет? - і як ця річ опинилася в руках Бука, він просто відчував, що воно належало його попередникові - і щойно він торкнеться оцього, візьме в руки, то над ним захопить владу істинний командир Ґа.

- Відкрий ти! - попросив він Бука.

Товариш Бук сунув руку в коробку і витяг пару чорних ковбойських чобітків.

Ґа взяв їх, покрутив у руках - саме цю пару він тоді вибрав у Техасі.

- Як ти їх знайшов? - спитав він.

Бук нічого не відповів, але гордо всміхнувся: мовляв, я що завгодно де завгодно знайду й привезу до Пхеньяна.

Ґа зняв свої вихідні туфлі і, власне, тоді зрозумів, що ті якраз і належали його попереднику. Вони принаймні на один розмір були йому завеликі. Коли його ноги ковзнули в ковбойські чобітки, ті чудово сіли на них. Бук узяв у руки туфлю справжнього Ґа й роздивився.

- Він завжди з тими туфлями носився, як дурень зі ступою, - сказав Бук. - Усе вимагав саме японські. От японські й усе тут.

- І що ми з ними зробимо?

- Це гарні туфлі, - відказав Бук. - За них на нічному базарі чималенько дадуть…

Але потім Бук викинув їх у грязюку.

Обидва почали ходити «Техасом», перевіряючи, чи все готове до візиту Великого Керівника. Японська польова кухня мала доволі переконливий вигляд, а вудок і кіс було просто безліч. Біля стрільбища стояла бамбукова клітка, у якій темно ворушились отруйні змії.

- Ну що, відчуваєш себе в Техасі? - поцікавився товариш Бук.

Командир Ґа знизав плечима.

- Великий Керівник ніколи не бував у Техасі, - відповів він. - Головне, що йому це буде схожим на Техас.

- Я не про те питав, - мовив Бук.

Ґа поглянув на небо, чи не збирається на дощ. Зранку йшла потужна злива, так що нічого не було видно за вікнами, тож коли Сан Мун пересунулася на його половину ліжка, ще було поночі.

- Я мушу знати, чи справді він уже все, - прошепотіла вона. - Мій чоловік зникав стільки разів, а потім через кілька днів чи тижнів повертався, щоб здивувати, перевірити. Якби він приїхав і побачив, що ми збираємося… ти навіть собі не уявляєш… - Вона трохи помовчала. - Коли він усерйоз за когось береться, - додала вона, - то вже не фотографує.

Вона поклала руку йому на груди. Він узяв її за плече, нагріте під ковдрою.

- Повір мені, - сказав він їй. - Ти його більш ніколи не побачиш.

Він провів рукою по її боку, відчуваючи, яка ніжна шкіра під його долонею.

- Ні, - сказала вона й відсунулася. - Просто скажи, що він мертвий. Відколи ми на це наважилися, ми ризикуємо всім, і я не можу позбутися відчуття, що він повернеться.

- Він мертвий, я точно тобі кажу, - сказав він.

Але все було не так просто. У темній шахті нічого не можна було до ладу розібрати. Він тоді взяв горло командира Ґа в цупкі «ножиці» й потримав, рахуючи секунди, скільки треба й навіть більше. Коли прийшла Моннан і знайшла його там, то сказала йому вдягти форму командира Ґа. Він одягнувся й вислухав, що треба сказати начальникові. А потім вона порадила йому розбити мерцеві голову каменем, але він похитав головою: не можу. Натомість зіпхнув тіло в штольню. Та виявилася неглибокою. Було чути, як тіло трохи постукалось об стінки, а потім лягло на дно. І з тим зерном сумніву, яке посіяла в його душі Сан Мун, йому теж почало думатися, що він майже вбив справжнього командира Ґа, що той чоловік десь там, далеко, одужує, набирається сил - і коли знову стане собою, то прийде сюди.

Ґа пішов до ферми.

- Оце й весь наш Техас, - мовив він Букові, а потім заліз на паркан. У загорожі стояв самотній водяний буйвіл. Упало кілька важких крапель дощу, але на тому все й закінчилось.

Товариш Бук займався розведенням вогню в земляній жаровні, але виходив у нього переважно дим. З паркану Ґа бачив, як вугри хапають ротом повітря біля поверхні ставка й чув лопотіння техаського прапора, намальованого вручну на корейському шовку. Ранчо виглядало настільки по-техаськи, що він подумав про доктора Сона. Але коли замислився, що сталося з доктором Соном, то це місце раптово перестало нагадувати

1 ... 104 105 106 ... 147
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син Начальника сиріт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Син Начальника сиріт"