Читати книгу - "Несподівана вакансія"

class="p1">— Двадцять дев’ятого? — спитала Саманта. — Ой, але ж…

Шерлі грізно зиркнула на неї.

— Говард виношував цей план місяцями. Ми вже давно про це говорили.

— …саме того вечора у Ліббі концерт, — сказала Саманта.

— Шкільний? — поцікавився Говард.

— Ні, — відповіла Ліббі. — Мама дістала квитки на мій улюблений гурт. Це в Лондоні.

— І я їду з нею, — сказала Саманта. — Їй не можна самій.

— Мама Гарієт казала, що може…

— З тобою поїду я, Ліббі, якщо ти хочеш до Лондона.

— Двадцять дев’ятого? — спитав Майлз, пильно дивлячись на Саманту. — Наступного дня після виборів?

Саманта випустила іронічний смішок, який вона взагалі-то припасла для Морін.

— Це ж місцева рада, Майлзе. Ти ж не плануєш там проводити прес-конференції.

— Що ж, нам тебе бракуватиме, Само, — мовив Говард і звівся на ноги, спираючись на спинку її крісла. — Ну, я пішов… гаразд, Ендрю, тут уже досить… піди глянь, чи треба щось принести з погреба.

Ендрю мусив чекати біля прилавка, поки люди заходили й виходили з убиральні. Морін подавала Суквіндер тарілки з сендвічами.

— Як там твоя мати? — зненацька запитала вона, ніби ця думка щойно стрілила їй у голову.

— Добре, — відповіла, почервонівши, Суквіндер.

— Не дуже засмучена через ту гидоту на сайті?

— Та ні, — промимрила Суквіндер, і їй на очі накотилися сльози.

Ендрю вийшов на вогке подвір’я, де ставало вже доволі тепло й сонячно. Він сподівався, що Ґая теж зараз дихає там свіжим повітрям, але вона, мабуть, пішла в підсобку. Він розчаровано запалив цигарку. Ледве встиг затягтися, як із кав’ярні вийшла Ґая з баночкою спрайту.

— Привіт, — сказав Ендрю, і в роті йому пересохло.

— Привіт, — відповіла вона. А по хвилі: — Слухай, чого цей твій гівняний дружок так дістає Суквіндер? Щось особисте чи він расист?

— Він не расист, — відповів Ендрю і вийняв з рота цигарку, намагаючись приховати тремтіння рук, але не знав, що казати далі. Сонце, яке відбивалося від контейнерів, припікало його спітнілу спину. Її така близька присутність у цій обтягнутій чорній сукні була просто запаморочлива, особливо тепер, коли він уже знав, що було під нею. Він зробив ще одну затяжку, не пам’ятаючи, чи почувався колись таким захопленим і сповненим енергії.

— Але що вона йому зробила?

Вигин її стегон аж до вузенької талії; досконалість мигдалеподібних очей, які дивилися на нього поверх баночки спрайту. Ендрю хотів сказати:

«Нічого, просто він — падло, я його приб’ю, якщо дозволиш торкнутися до тебе…»

У дворі з’явилася Суквіндер, мружачись від сонця. Їй було незручно й парко у Ґаїній футболці.

— Він тебе кличе, — сказала вона Ґаї.

— Почекає,— холодно відрізала Ґая. — Я ще не допила. Мала тільки сорок хвилин перерви.

Ендрю й Суквіндер дивилися, як Ґая неспішно потягує свій напій, захоплені її гонором і вродою.

— Та стара сука щось гавкала про твою маму? — спитала Ґая в Суквіндер.

Суквіндер кивнула.

— Мені здається, що це його дружбан, — сказала вона, знову глянувши на Ендрю, і її наголос на слові його видався йому страшенно еротичним, хоч вона й промовила це зневажливо, — виклав на сайті те повідомлення про твою маму.

— Не може бути, — відповів Ендрю, і голос його ледь помітно затремтів. — Той, хто це зробив, написав і про мого старого. Пару тижнів тому.

— Що? — перепитала Ґая. — Той самий запостив і про твого тата?

Він кивнув, тішачись, що викликав у неї таке зацікавлення.

— Щось про крадіжку, так? — відважилася спитати Суквіндер.

— Ага, — відповів Ендрю. — І вчора його за це звільнили. Отже, її мама, — він майже не кліпав, дивлячись у сліпучі Ґаїні очі, — не єдина, хто постраждав.

— Ні фіга собі, — мовила Ґая, перевернула баночку і викинула її в контейнер. — Тут усі явно хворі на голову.

IV

Повідомлення про Парміндер, яке з’явилося на сайті ради, перетворило нав’язливі страхи Коліна Вола на справжній кошмар. Він міг лише здогадуватись, звідки Моллісони черпають інформацію, але якщо вони знають таке про Парміндер…

— Заради Бога, Коліне! — казала йому Тесса. — Це просто злі язики! Нічого там немає!

Але Колін не йняв їй віри. Він за своєю природою був схильний припускати, що інші люди теж мають свої моторошні таємниці, які доводять їх до сказу. Він не знаходив розради навіть у тому, що всі ті біди і нещастя, яких він так боявся більшу половину свого дорослого життя, так ніколи й не матеріалізувалися, бо за теорією ймовірності бодай одна з тих бід мала колись та й справдитися.

Вертаючись о пів на третю з крамниці м’ясника, він був заглиблений, як це постійно бувало останнім часом, у роздуми, що його неминуче викриють, і лише тоді, коли його увагу привернув гамір, що долинав з нової кав’ярні, Колін усвідомив, де він зараз перебуває. Якби він ще не порівнявся з вітринами «Мідного чайника», то перейшов би, звичайно, на інший бік Майдану; йому тепер було лячно опинятися занадто близько до Моллісонів. І тут крізь вікно він побачив таке, що змусило його завмерти від подиву.

Коли хвилин десять по тому він зайшов до кухні, Тесса саме телефонувала сестрі. Колін поклав у холодильник баранячу ногу й піднявся нагору, до Жиркової мансарди. Відчинив двері навстіж і побачив, як і сподівався, порожню кімнату.

Він не пригадував, коли востаннє сюди заходив. Скрізь на підлозі було розкидано брудний одяг. У кімнаті стояв дивний запах, хоча Жирко й залишив просвіт у віконечку на даху. Колін помітив на Жирковому столі велику сірникову коробку. Відкрив її й побачив там купу скручених картонних недопалків. Пачка цигаркового паперу «Різла» зухвало лежала прямо на столі біля комп’ютера.

Коліну здалося, що його серце зараз вискочить із грудей.

— Коліне? — долинув знизу голос Тесси. — Ти де?

— Тут, нагорі! — гаркнув він.

Перестрашена й занепокоєна, вона прибігла до дверей Жиркової кімнати.

Колін мовчки взяв сірникову коробку і показав, що там було.

— Ох… — знесилено зітхнула Тесса.

— Він казав, що сьогодні піде гуляти з Ендрю Прайсом, — сказав Колін.

Тесса з острахом дивилася, як на Коліновій щелепі з боку на бік рухається маленька зловісна ґулька м’язу.

— Я щойно проходив повз оту