Читати книгу - "Під куполом"

знову висунув шухляду з трусами й шкарпетками. Шкарпетки були скручені в м'ячики. Джуніор, коли ще навчався в школі, іноді ховав траву або таблетки у своїх скручених шкарпетках; а одного разу навіть ажурні трусики Адріетти Недо. Шкарпетки — вигідна річ для схованки. Він почав брати пару за парою скручені шкарпетки й уважно промацувати.

У третьому «м'ячику» він щось намацав, щось на кшталт плаского шматочка металу. Ні, два шматочки. Він розкрутив шкарпетки і витряс звідти на верх комода важкенькі знахідки.

Армійські особисті жетони Дейла Барбари. І, незважаючи на свій скажений головний біль, Джуніор усміхнувся.

«Бааарбі, ти влип, — подумав він. — Ти, козел, тепер уже влип».

11

По той бік Купола при дорозі Мала Курва ще буяли запалені ракетами «Фастхок» пожежі, але до настання темряви вони погаснуть; пожежні команди чотирьох міст, підсилені змішаними підрозділами армійської й морської піхоти, над цим працювали, і то успішно. Все погасили б навіть раніше, міркувала Бренда, якби тамтешнім пожежникам не протистояв ще й поривчастий вітер. Тут, на боці Мілла, вони не мали такої проблеми. Сьогодні це благословення. Пізніше це може стати прокляттям. Нема способу наперед щось знати.

Сьогодні Бренда не дозволяла собі перейматися цим питанням просто тому, що їй було добре. Якби вранці хтось у неї спитав, коли, як вона гадає, вона зможе знову почуватися добре, Бренда могла б відповісти: «Либонь, у наступному році, а може, й ніколи». Проте вона мала достатньо мудрості для розуміння того, що це відчуття не триватиме довго. Півтори години напруженої роботи дуже посприяли; фізичні вправи звільняють ендорфіни, неважливо, які ті вправи: хоч біг підтюпцем, хоч прибивання палаючих кущів лопатою. Але тут було дещо більше за ендорфіни. Тут було керування важливою справою, такою, з якою впоратися могла саме вона.

На дим прибули й інші волонтери. Чотирнадцять чоловіків і три жінки стояли обабіч Малої Курви, дехто так і тримав у руках лопати й гумові мати, якими вони гасили повзучі пломені, дехто з портативними помпами, які вони таскали на спинах, а тепер поскидали їх з себе, і ті стояли на твердому ґрунті немощених узбіч. Ел Тіммонс, Джонні Карвер і Нелл Тумі змотували шланги, запихаючи їх назад у кузов пікапа «Берпі». Томмі Андерсон з «Діппера» й Лісса Джеймісон — хоча й крихітна нью-ейджерка, але дужа, мов та коняка, — тягнули до іншої машини занурювальний насос, яким вони качали воду з ручаю Мала Курва. Навкруг лунав сміх, і Бренда розуміла, що не лише вона насолоджується викидом ендорфінів.

Чагарі обабіч дороги стояли чорні й ще тліли, пропало кілька дерев, але це і все. Купол затримував вітер і допоміг їм також в іншому сенсі, частково заблокувавши ручай, він перетворив цю місцину на зростаюче болото. Пожежа по інший бік бар'єра виглядала зовсім інакше. Люди, які боролися з нею там, здавалися мерехтливими привидами, ледь видимими крізь полум'я й сажу, що накопичувалася на поверхні Купола.

Гультяйською ходою до неї наблизився Ромео Берпі. В одній руці він тримав мокру мітлу, у другій — гумовий мат. На нижньому боці мата так і залишився висіти цінник. Напис на ньому був закопчений, але ще читався: ЩОДНЯ РОЗПРОДАЖІ В БЕРПІ! Він кинув мат на землю й простягнув їй вимазану сажею руку.

Бренда здивувалася, але відповіла. Вона міцно потиснула простягнуту руку.

— За що це, Роммі?

— За вашу чудову гоботу тут, — відповів він.

Вона розсміялася ніяково, але задоволено.

— Будь-хто міг би її зробити в таких умовах. Вогонь був лише поверховий, а під ногами тут так хлюпає, що пожежа могла б, либонь, ще до ночі погаснути сама собою.

— Можливо, — сказав він, а тоді показав рукою крізь дерева на спрацьовану вирубку, через яку вилася напіврозвалена кам'яна огорожа. — А можливо, вогонь дістався б отієї високої тгави, потім перейшов на дерева по інший бік, а тоді хоч з хати тікай. Горіти могло би тиждень, а то й місяць. Особливо за відсутності чортової пожежної бригади. — Він відвернувся й сплюнув. — Навіть і без вітру вогонь чудово горить, поки йому є що жерти. Там, на півдні, є копальні, де пожежі тривають уже по двадцять-тридцять років. Я про це читав у «Нешнл Джеографік». А під землею ніякого вітру. А звідки нам знати, що вітер раптом не підніметься? Ми й на волосину не знаємо, на що спроможна ця штука.

Вони разом подивилися на Купол. Кіптява й попіл зробили його видимим — до якоїсь міри — на висоту маже сотні футів. Через це також погано стало видно, що робиться по той бік, і Бренді це не подобалося. Вона не хотіла про це глибоко задумуватись, особливо коли такі думки можуть звести нанівець її гарний настрій від сьогоднішньої роботи, проте серйозно — їй чомусь це вельми не подобалося. Це повертало її до спогаду про вчорашнє дивне, розплющене призахідне сонце.

— Дейл Барбара мусить зателефонувати тому своєму приятелю у Вашингтон, — промовила вона. — Сказати йому, коли отам погасять пожежу, вони мусять помити з брандспойтів оце хтозна-що-воно-таке зі свого боку. А ми зробимо те саме зі свого.

— Гарна ідея, — погодився Ромео. Але було й ще щось в нього на думці. — Мадам, ви запримітили дещо у вашій команді? Бо я таки так.

Бренда сполохалася:

— Я нікому тут не командир.

— Та ні. Ви віддавали накази, отже, ви командир, а вони ваша команда. Ви бачите серед них когось із копів?

Вона пригляділася.

— Жодного, — продовжував Ромео. — Ні Рендолфа, ні Генрі Моррісона, ні Фредді Дентона чи Рупі Ліббі, ні Джорджі Фредеріка… і також нікого з новачків. Отих пацанів.

— Можливо, вони зайняті з… — вона не знала, що сказати.

Ромео кивнув.

— О-ля-ля. Зайняті чим? Ви не знаєте, я також не знаю. Але чим би вони там собі не займалися, я не певен, що мені це подобається. І ще менше певен, що воно того варте. На четвер ввечері призначено міські збори, і якщо в нас тут так і буде це продовжуватися, гадаю, мусять статися деякі зміни, — він зробив паузу. — Може, я лізу поперед папа до пекла, але, я вважаю, ви мусите стати шефом пожежної команди й поліції.

Бренда задумалася про це. Згадала знайдену нею папку під назвою ВЕЙДЕР, а вже тоді повільно похитала головою.

— Ще надто рано для чогось подібного.

— А як, аби пгосто шефом пожежників? Як щодо тільки сього? — люїстонська говірка ще дужче прорізалася в його голосі.

Бренда роззирнулася довкола на закопчені чагарники й обпалені нетоварні дерева. Авжеж, огидне видовище, немов фотокарточка з поля битви