Читати книгу - "Руїни бога"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Візьміть, прошу, від мене, сер. Я тоді зможу сказати, що цей шарфик літав над Німеччиною і бомбардував ворога. — Від нього пахло солодким. — Квітневі фіалки.
Він подумав: він як лицар, який приймає знак прихильності прекрасної дами у куртуазній оповіді, — і запхав шарфик у кишеню. Більше він його не бачив — мабуть, десь випав. Часи куртуазних оповідей давно минули.
*
Вони повикладали з кишень усе, за чим їх могли розпізнати. Тедді це завжди видавалося символічним актом — так вони з особистостей перетворювалися на безликих і взаємозамінних летунів. Просто англійці. А також австралійці, ківі, канадійці. Індійці, карибці, південноафриканці, поляки, французи, чехи, родезійці, норвежці. Янкі. По суті, проти німців виступила ціла західна цивілізація. Мимоволі ставало дивно, як так вийшло з країною Бетховена і Баха, і як там потім почуватимуться, якщо буде якесь «потім». «АІІе Menschen werden Brüder». Урсулине питання: «Як ти думаєш, це можливо?» Ні, він так не думає. Правда, ні.
На порозі їхнього будиночка з’явилася жінка і гукнула екіпажі «Л-Лисиці» і «С-Столиці». Вони забилися до її тарантай-ки. Інколи їхній транспорт виглядав так само обшарпано, як їхній одяг.
Щасливчика він лишив особливо гарненькій дівчині з науково-технічного відділу на ім’я Стелла. Стелла йому подобалася, може, між ними щось і могло би бути. На минулому тижні Тедді ходив із нею на танці в клубі на сусідній базі. Коли вони повернулися, вона чмокнула його у щоку і сказала:
— Спасибі, сер, було дуже весело.
І все. Попереднього дня на їхній базі сталася страшна трагедія — дівчині відрізало голову гвинтом. Тедді намагався про те не згадувати. Це всіх жахнуло, особливо, звісно, жіночий загін. Стелла була хороша жінка, любила собак і коней. Інколи жахіття війни вели до сексу, а інколи — ні. Хто зна, чому результати такі різні. Він жалкував, що не переспав зі Стеллою — цікаво, а вона жалкувала? У нього була коротка — дуже коротка — інтрижка зі Стеллиною подругою Джулією. У них було багато сексу. Дуже доброго сексу. Такий от у нього таємний спогад.
Вони під'їхали до «Л-Лисиці» й висипалися з автобуса. Навіть тоді Тедді чекав, що загориться червоне світло і рейд відмінять. Проте, схоже, не судилося, тож він оглянув літак із новим пілотом, бортмеханіком і наземним екіпажем. Інженера звати Рой, — нагадав собі Тедді. Кулеметник у верхній башті — канадієць Джо, у хвості — Чарлі. Виглядав він років на дванадцять. Скло у хвостовій башті востаннє полірували трусами.
Тедді запропонував усім по цигарці. Не палив тільки бомбардир. «Я Кліффорд», — нагадав той, помітивши, що Тедді завагався. «Кліффорд», — пробурмотів Тедді. Наземний екіпаж димів, як паровоз. Тедді хотів би якось узяти їх у виліт, тільки безпечний, з якого вони всі точно повернулися б. Шкода, що вони не знали, через що пройшов «їхній» літак, не бачили краєвиди через добре відполіроване скло. У кінці війни Повітряні сили влаштовували «тури імені Кука» — літали з наземними командами над Німеччиною, щоб показати, яких збитків ті помогли завдати. Урсула якось примудрилася потрапити на такий тур — Тедді поняття не мав, як, але його це геть не дивувало. На війні виявилося, що сестра має хист до бюрократичних ігор. Це жахливо, — повідомила вона, — ціла країна зруйнована дощенту.
Молоді-зелені попісяли на колесо «Л-Лисиці», а потім трохи знітилися, коли зрозуміли, що Тедді не візьме участі в цьому чоловічому обряді. Він — їхній садху, — подумав Тедді, — їхній гуру. Якби він наказав їм видряпатися на дах контрольної вежі і по одному стрибнути вниз, то вони так і зробили б. Він зітхнув, розколупав нескінченні шари одягу й через силу попісяв на колесо. Молоді-зелені потайки посміхнулися з полегшею.
Тоді, як завжди, з ними попрощався наземний екіпаж — непоказово й оптимістично потис усім руки.
— Щасти вам, побачимося вранці.
*
При злеті Тедді був обіч пілота. Пілота звали Фрейзер, він був з Единбурга, студент Сент-Ендрюського університету. Це геть не такий шотландець, як їхній Кенні Нільсон. Фрейзеру не судилося здійснити пробний виліт другим пілотом — це командир вилетів другим при ньому. Згадався екіпаж «В-Вільяма». «Літак злетів о 16:20 і не повернувся. Станом на зараз вважається зниклим».
Мотори «Бристоль Геркулес» заскімлили, коли гвинти розгублено сіпнулися, а тоді перейшли на знайоме стаккато. Добрі двигуни, — сказав Тедді Фрейзерові, коли вони оглядали літак. Фрейзер хоч-не-хоч мусив цікавитися «механікою бомбардування».
Внутрішній двигун по лівому борту, зовнішній по лівому, тоді внутрішній по правому і зовнішній по правому. Коли вони завершили перевірку — свічі запалювання, тиск олії і так далі, — Фрейзер подав запит на дозвіл на рух літака по землі. Він поглянув на Тедді так, мовби його схвалення потребував більше, ніж дозволу контрольної вежі, й Тедді підняв великий палець. Стояночні колодки забрали, й вони рушили, долучаючись до процесії літаків, які об’їздили периметр бази, їхні двигуни ревіли і двигтіли, вібрація крізь м’язи і кістки проникала до серця і легенів. Тедді здавалося, що є в цьому щось величне.
Вони були п’яті в черзі на злет і викотилися на злітну смугу з двигунами на повну потужність, чекаючи, як гончак у клітці, коли контролер дасть зелене світло. Тедді досі чекав, що на контрольній вежі загориться червоне й операцію скасують, але воно так і не спалахнуло. Інколи їх навіть з повітря відкликали назад. Але не цього разу.
Традиційні проводи зібралися біля кабіни контролера — жінки, повари, наземна команда. Був там і командир, і віце-маршал — вони вітали кожен літак, який їх проминав. Ті, хто йде на смерть, вас не вітають, — подумав Тедді. Натомість він показав великого пальця Стеллі, яка теж проводжала їх, тримаючи на руках Щасливчика, й коли вони прокотилися повз неї, вона помахала йому лапкою собаки. На думку Тедді, це краще, ніж вітання віце-маршала. Він розсміявся, Фрейзер кинув на нього стривожений погляд. Злет — справа серйозна, особливо якщо це твій перший бойовий виліт, а твій другий пілот — командир. І цей командир поводиться химерно.
Загорілося зелене світло, й вони рушили злітною смугою, як ожиріла птаха, намагаючись набрати 170 кілометрів на годину, необхідні для того, щоб «відліпити» 12 тонн металу, пального і вибухівки від землі. Тедді поміг із регулятором двигуна і, як завжди, відчув полегшу, коли Фрейзер потягнув штурвал і «Л-Лисиця» стрепенулася, намагаючись відірватися від землі. Тедді мимоволі торкнувся срібного зайчика у нагрудній кишені.
Вони з ревом мчали у напрямку до ферми, Тедді глянув, чи не проводжає їх фермерова донька, але її не було
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руїни бога», після закриття браузера.