Читати книгу - "Вогняна зима"

Але тепер вони принишкли, зиркаючи на автомати й пістолети в руках не знати звідки прибулої та досить численної групи. Хтось упізнав земляків, вітався за руку, частіше — махав здаля. Більшість же нервово курила, і на коротку мить Сірому, котрий сам затягнувся, привиділося: Маріїнський парк підпалили, вогонь лиш розгоряється, тліє, скоро спалахне одночасно з різних боків.

Прогнавши дурні думки, Сірий став ближче до своєї команди. Пацани зранку теж мовчали, не вражені, швидше — зачудовані видовищем, коли поруч вільно, на очах у міліції, розгулюють озброєні чоловіки, лише на кілька років старші за них. Тим часом кількість людей зі зброєю зростала швидко й непомітно. Вони розбрідалися парком, змішувалися з іншими, знайомилися, говорили, і Сірому закортіло підійти ближче, аби послухати. Напевне, вони мають чіткіші інструкції. Принаймні знають, що буде. Адже автомати й «волини» не роздають просто так.

Хіба, майнуло, планується зараз зняти міліцейську охорону. Мешканці парку чули про заплановану на сьогоднішній ранок ходу з Майдану до парламенту, і захисний кордон з різних причин вирішено прибрати. Навчений за ці місяці не лише оцінювати ситуацію, а й вибудовувати різні, дуже схожі потім на правду версії, Сірий припустив: заплановане зіткнення стінка на стінку. Буде бійка Майдану та Антимайдану, спровокована, ясна річ, майданутими. Адже це ж вони не дають іншим, котрі називають себе прихильниками влади, права висловлювати власні погляди так само вільно, як вони.

Перевіряючи припущення, Сірий навіть заслав Гопа та Гошу Лисого в розвідку. Ті пошастали довкола, повернулися й розказали, що бачили. Після чого Олег Сіренко не повністю, та все ж відсотків на вісімдесят переконався, наскільки близько підійшов до істини.

— Там «Беркут» тусує, — видихнув Гоп. — У ментів «движ», сіпаються туди-сюди. Багато гражданських, з раціями.

— Керують, аж гай шумить, — уставив Гоша Лисий.

— І це… — Гоп почухав носа. — По ходу, там оточують квартал.

— Що з того?

— У нас за спинами, Сірий. Щоб ми не тікали, січеш?

Олег пошкріб потилицю, поправив чорну шапочку на голові.

— Може бути. Бився колись на боях без правил?

Замість відповіді Гоп покрутив пальцем біля скроні. Іншої реакції Сірий не чекав, адже питання справді дурнувате. Хто-хто, а він точно знав: ані Гоп, ані хтось інший із його команди ніколи на його пам’яті не виходив махатися просто так, із принципу. Як правило, коли свербіли кулаки в одного, за друга тут же вписувалися всі, хто в той час сидів чи стояв поруч.

— Вони нам, типу, великий ринг роблять, — пояснив Олег. — Беруть у коло, живе. І дивитимуться. Гляди, ще ставки робити почнуть, хто кого.

— Замісять? — Хряпа, котрий усе чув і тепер ступив ближче.

— Не нас, — заспокоїв його Сірий. — Дивись, усюди вулиці, пацани кажуть, законопачені мусорами й беркутами. Широким фронтом знизу майдануті не підуть, нереально. Ті, хто просочиться, вирулять на нас. А ми зустрінемо.

— Ми? — перепитав Хряпа.

— Не ми з тобою. Ми всі. Бачив, стволи в бійців на руках?

— Ну?

— Гну. Аби розраховували на ментів, як раніше, хер би народу роздали зброю. Значить, мочилово почнеться тут і без них.

— Для чого?

Сірий відповів не відразу. Сам ще не визначив для себе, як має бути. Збираючи думки докупи, укотре за ранок закурив, аж тоді видав:

— Ви чули про стволи на Майдані, пацани? Шняга, не шняга — хрін просциш. Але тему розганяють давно й не дрібно, по-серйозному. Може пройти така тема, що вони йдуть сюди, до депутатів, зі зброєю. Треба дотиснути ситуацію, розхитати гойдалку. Коли тут почнеться стрілянина, її спишуть на майданутих. Навіть підкидатимуть стволи їм.

— Щоб закрити наглухо? — уточнив Гоп.

— Типу того.

— Але ж не стрілятимуть вони одне в одного? — вирвалося в Хряпи, він навіть стишив голос, у якому читався переляк. — Пацани, це що виходить? Фігово виходить. У нас смалити почнуть! А на тих довбнів звалять! Погана тема, Сірий, нехороша…

Сірий знову взяв коротку паузу на затяжку.

— Провокація, — мовив нарешті. — Там же хто, на Майдані? Агенти. Чиї — то наступне питання й не до мене. Головне, що їм треба повернути все так, аби ми, наші пацани, стріляли в них. На смерть. Для того сюди і йдуть. Згадай, як місяць тому полізли он туди? — Олег махнув через голови своїх бійців у напрямку початку Грушевського. — Їх не пускали. Вони полізли. Не полізли б, нічого не було. А так американські снайпери під шумок погасили кілька мішеней. Чув, як тоді тут же, у парку, нам розповідали про тих стрільців?

— Вішали, — буркнув Гоп.

— Не факт, — Сірий говорив серйозно. — Ці депутати, котрі за нас… Ну, чи за яких ми, без різниці… Коротше, у них відомостей у