Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

- особливо кваліфікований — перед основним і кваліфікованим;

- привілейований — перед основним, кваліфікованим і особливо кваліфікованим;

3) якщо в діянні встановлена наявність кількох кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак одного і того ж складу злочину, які альтернативно передбачені в одній і тій же частині статті чи окремій статті Особливої частини, або різних частинах статті, то має місце не сукупність злочинів, а один злочин з кваліфікованим, особливо кваліфікованим складом.

Викладені положення знаходяться в основі конкретних правил кваліфікації злочинів, відповідальність за які диференційована законодавцем шляхом виділення кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих, привілеюючих ознак їх складів.

Кваліфікація при наявності кількох кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак

При розслідуванні та судовому розгляді конкретних кримінальних справ часто встановлюється наявність одночасно кілька ознак, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність. Якщо поєднується кілька привілеюючих ознак чи встановлена наявність як привілеюючих, так і кваліфікуючих ознак, то має місце їх конкуренція, яка буде проаналізована згодом.

Зараз же розглянемо питання кваліфікації у випадках поєднання кількох ознак, які посилюють кримінальну відповідальність. Наприклад, крадіжка вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у приміщення і у особливо великих розмірах.

Не викликає сумніву, що вчинення злочину при кількох ознаках, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність свідчить про більш високий ступінь його суспільної небезпеки, порівняно з посяганням, яке характеризується наявністю лише однієї такої ознаки. Очевидно, що в ідеалі кваліфікація повинна відображати наявність одночасно кількох аналізованих ознак. Однак, це можливе лише за умови, що кожна кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака має своє позначення — цифрою чи буквою.

В чинному ж КК це здійснене лише щодо кваліфікуючих ознак умисного вбивства, які в ч. 2 ст. 115 КК виділені в окремих пунктах і пронумеровані; в той же час окремі пункти не мають своїх санкцій Тому умисне вбивство, вчинене при кількох кваліфікуючих ознаках кваліфікується з вказівкою на них і в формулюванні звинувачення і в формулі кваліфікації. Сама ж формула кваліфікації, наприклад, умисного вбивства двох або більше осіб, вчиненого з корисливих мотивів та за попередньою змовою групою осіб виглядає, так:

п.п. 1, 2, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

В усіх же інших випадках — коли кваліфікуючі чи особливо кваліфікуючі ознаки окремо не виділені — наявність кількох із них відображається лише у формулюванні звинувачення.

У формулі кваліфікації посилання робиться:

1) на частину статті, яка містить наявні ознаки, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність — якщо всі такі ознаки передбачені однією і тією ж частиною;

2) якщо кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі ознаки передбачені різними частинами статті, то скоєне кваліфікується за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид злочину.

Зокрема, у наведеному вище випадку крадіжки, яка вчинена при вказаних ознаках, у формулі кваліфікації здійснюється вказівка на ч. 5 ст. 185 КК.

Неприпустимо кваліфікувати один злочин, вчинений при кваліфікуючих ознаках, передбачених різними частинами статті КК, за їх сукупністю, наприклад у вищенаведеній ситуації за ч. 2, 3, 5 ст. 185 КК. В літературі, щоправда без жодної аргументації, вказується, що “коли вчинено крадіжку повторно, з проникненням у житло, у великих розмірах, організованою групою, то необхідно кваліфікувати один злочин за чч. 2, 3, 4 і 5 ст. 185 КК, що і робиться на практиці”[164]. Насамперед, автор цього твердження суперечить сам собі, оскільки вже в наступному реченні пише, що “злочин з більш обтяжуючими кваліфікуючими ознаками повинен поглинати попередні частини з менш обтяжуючими ознаками і не потрібно вказувати всі попередні частини, а тільки перелічити всі кваліфікуючі ознаки (як, наприклад, в ст. 185 КК)”[165]. По-друге, як вже вказувалося, при цьому має місце один злочин, а не сукупність злочинів. Пропонована ж кваліфікація веде до штучного конструювання сукупності. По-третє, така кваліфікація може привести до неправильного призначення покарання — спочатку окремо за кожною із частини статті, а потім за сукупністю. По-четверте, голослівним є посилання на практику. Вона цього не допускає, навпаки, пленум Верховного Суду України в п. 32 постанови від 25 грудня 1992 р. (з наступними змінами) “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” дав інше роз’яснення, а саме, що в таких випадках вчинене належить кваліфікувати за тією частиною, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки повинні бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і в мотивувальній частині вироку.

Тому наведене твердження не має ні теоретичного, ні практичного обґрунтування.

Кваліфікація при конкуренції кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих, привілеюючих ознак

Встановлення кількох ознак, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність, не завжди означає, що має місце їх сукупність. Вони можуть перебувати між собою і у відносинах конкуренції, а це передбачає необхідність вибору певної ознаки, надання їй переваги перед іншими.

Конкуренція ознак, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність існує у кількох формах:

1) конкуренція кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих ознак з одного боку і привілеюючих — з іншого. Якщо діяння одночасно вчинене при ознаках, з врахуванням яких відповідальність посилюється, і при ознаках, наявність яких веде до пом’якшення відповідальності, то перевага віддається останнім, скоєне кваліфікується за нормою про привілейований вид злочину. Наприклад, захищаючись від нападу особа кидає в посягаючого гранату, якою вбито винного та створена небезпека враження сторонніх осіб. При цьому мають місце ознаки умисного вбивства способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), і, водночас, вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Пленум Верховного Суду України вказав, що в такій ситуації скоєне слід кваліфікувати за нормою про вбивство при привілеюючих ознаках. Висновок про те, що при конкуренції кваліфікуючих та привілеюючих ознак пріоритет мають привілеюючі базується на принципі тлумачення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються. Адже в самому КК така ситуація прямо не вирішена;

2) конкуренція привілеюючих ознак між собою. Наявність кількох привілеюючих ознак (наприклад, вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання і, водночас, при перевищенні меж необхідної оборони) вимагає здійснити вибір норм, яка підлягає застосуванню в конкретному випадку. Перевагу слід віддати нормі, яка встановлює найбільш привілейований вид злочину. Таке рішення обґрунтовують звичайно тим, що наявність кількох привілеюючих ознак не повинно погіршувати становище особи порівняно з тим, коли має місце лише одна із них;

3)