Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

- виключають одна одну. Це, зокрема, має місце при конкуренції мотивів, оскільки в теорії кримінального права визнається, що злочин вчиняється з якимось одним домінуючим мотивом. Так, не може бути вчинене вбивство одночасно і з корисливих, і з хуліганських мотивів. В такому випадку виникає конкуренція частини і цілого, а скоєне кваліфікується за нормою, яка передбачає ознаку більш широку за змістом;

- поглинають одна одну. При цьому виникає конкуренція норм, одна з яких передбачає загальну, а інша — спеціальну ознаку. Наприклад, якщо кримінальна відповідальність диференційована з врахуванням вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою групою (як це має місце щодо ряду злочинів проти власності), то конкретне посягання, вчинене організованою групою, підпадає як під частину статті, де передбачена вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, так і під частину статті, де встановлена відповідальність за вчинення злочину організованою групою. Адже, кожна більш висока форма співучасті характеризується і ознаками попередніх форм співучасті. При такій конкуренції — конкуренції загальної і спеціальної норм пріоритет має спеціальна. Скоєне належить кваліфікувати за нормою, яка передбачає кваліфікуючу або особливо кваліфікуючу ознаку більш вузьку за змістом.

Встановлення наявності або відсутності кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих, привілеюючих ознак складу злочину

Ознаки, з врахуванням яких проведена диференціація кримінальної відповідальності, як і всі інші ознаки складу злочину встановлюються в ході дізнання, досудового слідства і судового розгляду справи. В таких випадках виникає потреба у зміні кваліфікації, оскільки зазнала змін її фактична підстава.

При цьому можливо, що:

1) якісь кваліфікуючі, особливо кваліфікуючі, привілеюючі ознаки, що раніше вважалися наявними і з врахуванням яких була проведена кваліфікація, “відпадуть”. В такому випадку кваліфікація змінюється на частину статті (статтю), яка передбачає злочин, вчинений без такої ознаки. Наприклад, якщо в судовому засіданні не доведено вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб, яка була кваліфікована за ч. 2 ст. 185 КК, то кваліфікація змінюється на ч. 1 ст. 185 КК.

2) буде виявлена наявність вказаних ознак, хоча на попередніх етапах процесу вони не були враховані при кваліфікації. Тоді скоєне підлягає перекваліфікації на частину статті (статтю), яка передбачає злочин, вчинений при наявності такої ознаки. Так, визнання того, що умисне вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого, тягне за собою зміну кваліфікація з ч. 1 (або відповідного пункту ч. 2) ст. 115 КК на ст. 116 КК

При цьому зміна кваліфікації допускається в межах, і з дотриманням порядку, встановленого для цього на окремих стадіях кримінального процесу, про що детальніше буде сказано далі.

Зміна кваліфікації у випадках, коли не доведена наявність ознак основного складу злочину

В ході досудового слідства або судового розгляду кримінальної справи, порушеної за нормою про кваліфікований чи особливо кваліфікований вид злочину можливо й те, що не буде доведено наявність ознак основного складу злочину. Наприклад, розслідування перевищення влади, яке супроводжувалося насильством показало, що обвинувачений заподіяв середньої тяжкості тілесні ушкодження не використовуючи при цьому свої службові повноваження, діяв як приватна особа. Тобто, встановлена відсутність обов’язкових ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК — діяння та ознак спеціального суб’єкта.

Відсутність ознак основного складу злочину при наявності кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак оцінюється з врахуванням кримінально-правового значення останніх. Можливі дві ситуації:

1) такі ознаки не передбачені як самостійний злочин. В такому випадку скоєне не може бути кваліфіковане як злочин. Факт же вчинення діянь чи настання наслідків, використання певних знарядь, застосування певного способу посягання залишається безкарним. Наприклад, внаслідок забруднення моря сталася масова загибель об’єктів тваринного і рослинного світу, однак при цьому не встановлено порушення спеціальних правил. В такому випадку скоєне не може бути кваліфіковане ні за ч. 1 або 2 ст. 243 КК, ні за будь-якою іншої статтею Особливої частини КК;

2) ознаки, з використанням яких диференціююється кримінальна відповідальність, становлять собою самостійний злочин. Відсутність ознак обов’язкового складу, які виступають елементом кваліфікованого або особливо кваліфікованого складу злочину, не означає, що скоєне не кваліфікується як злочин. Відповідальність не може наставати за кваліфікований вид відповідного злочину, проте посягання має кваліфікуватися за статтею, яка передбачає самостійний злочин. Зокрема, в ситуації, описаній першою, скоєне не може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 365 КК, зате повинно кваліфікуватися за ч. 1 ст. 122 КК.

Суб’єктивне ставлення до ознак основного складу і ознак, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність

Кваліфіковані, особливо кваліфіковані, привілейовані склади в чинному КК виділяються переважно щодо умисних злочинів. Диференціація відповідальності в необережних посяганнях має місце вкрай рідко, її прикладами може бути хіба що вбивство через необережність (ст. 119 КК), службова недбалість (ст. 367 КК), ряд посягань, які пов’язані з порушенням спеціальних правил.

Однак те, що злочини, відповідальність за які диференційована з врахуванням ступеня суспільної небезпеки, визнаються умисними, не обов’язково означає, що суб’єктивне ставлення до ознак основного складу і кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак виражається в однаковій формі вини. Умисний характер посягання визначається формою вини, яка має місце щодо основного складу злочину. В той же час ставлення до кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак може виражатися і в необережності.

В п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. (з наступними змінами) “про судову практику в справах про зґвалтування та інші статеві злочини” вказано, що кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за зґвалтування неповнолітньої або малолітньої застосовуються коли винний знав або допускав, що вчиняє насильницький статевий акт з неповнолітньою або малолітньою, або коли він міг і повинен був це передбачити. Тобто, Верховний Суд ставлення до особливо кваліфікуючих ознак зґвалтування характеризує термінами, які стосуються не лише умисної (знав), але й необережної (допускав, міг і повинен був передбачити) форми вини.

Тобто, має місце те, що в теорії кримінального права інколи іменується необережність в умислі. При цьому злочин в цілому визнається умисним, а ставлення до окремих ознак складу (кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих) може характеризуватися і необережністю.

Більш того, для багатьох складів злочинів, виділених за ступенем суспільної небезпеки, характерним є те, що ставлення до кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак повинно виражатися лише в необережності. При умисному ставленні до відповідних ознак (це, як правило, наслідки, з врахуванням яких диференційована кримінальна відповідальність) скоєне кваліфікується за іншими статтями Особливої частини КК. Вказане стосується всіх норм, де відповідними ознаками виступають наслідки у вигляді загибелі людей (наприклад, ч. 2