Читати книгу - "Спартак"

Фракієць по-братськи прийняв самніта і його солдатів, яких негайно ж наказав якнайкраще озброїти, розділив і поповнив ними свої дванадцять легіонів, один із яких віддав під керівництво Гая Канніція.

Через п'ять днів після цього повернувся Мамілій з тисячею двомастами полоненими, до яких Спартак у присутності всього війська звернувся з короткою, але сповненою докорів промовою, давши їм зрозуміти, що не завжди знайдуться у таборі сто полонених римських патриціїв, які врятували б життя гладіаторів, що здалися живими ворогові. Якби не ця щаслива випадковість, то всі тисяча двісті гладіаторів висіли б тепер на деревах обабіч дороги, що веде із Грумента в Росціан, і стали б їжею для ворон і яструбів апеннінських лісів. Краще померти на полі битви, аніж віддатися живим у руки ворога.

Красс запізнився в Темесу на двадцять днів. Однак за цей час він надіслав листи муніципіям Луканії, Апулії, Калабрії і Япігії з вимогою поповнити його військо солдатами, тож незабаром звідусіль до нього йшли підкріплення, і за п'ятнадцять днів він зібрав чотири легіони. Коли ж Красс виступив у похід проти Спартака, армія його складалась із ста тисяч вояків.

Фракієць тим часом вів перемовини з піратами із Кілікії, які плавали уздовж берегів Тірренського моря. Він хотів, аби вони перекинули його військо в Сицилію, обіцяючи їм за цю послугу сплатити тридцять талантів. Ця сума становила всю скарбницю гладіаторів, хоча їм приписували небачені грабунки. Але пірати, погодившись на пропозицію Спартака й навіть отримавши від Граніка, який вів перемовини, десять талантів завдатку, у ніч перед посадкою війська Спартака на судна потай пішли з Темеси, обдуривши в такий спосіб фракійця. Можливо також, що вони побоялися помсти римлян за допомогу їхньому ворогові.

У той час як вожді гладіаторів дивилися зі свого табору на вітрила піратських кораблів, що зникали за горизонтом, мані-пул розвідників сповістив про наближення Марка Красса.

Гладіатори взялися до зброї й, вишикувавшись у бойову лінію, очікували на ворога. Але ще до того, як ворожі легіони приготувалися до бою, перша лінія військ Спартака, що складалася із шести перших легіонів, зненацька напала на римлян.

У другій лінії фракійця було чотири легіони, а на правому й лівому крилах він розташував чотири тисячі кавалеристів.

Два легіони Спартак затримав у Темесі, де у разі невдачі планував сховатися з усім військом, аби вичекати там нагоди для помсти.

Перед тим як повести військо у бій, Спартак наказав начальникам шести легіонів, з яких складалася перша лінія, на випадок відступу сурмити в букцини й наказати через трибунів, центуріонів і деканів своїм солдатам відходити за другу лінію через її ряди.

Бій тривав уже кілька годин. Обидва війська билися однаково хоробро й запекло, але Красс кинув у бій свіжі сили й розтягнув свою бойову лінію. Тоді Гранік, що командував гладіаторами в цьому бою, щоб уникнути оточення, вирішив відступити. Відхід, що здійснювався через ряди другої лінії, був здійснений швидко й досить організовано. Тому, коли римські легіонери занесли мечі, аби покінчити з утікачами, вони зіткнулися з новою лінією гладіаторів, яка потужним стрімким ударом примусила римлян тікати.

Марк Красс змушений був сурмити збір, аби ввести в бій ще вісім легіонів.

У цей час Спартак встиг оточити стіни міста широкими ровами, дбав про оборону й обмірковував план маневру, що допоміг би йому вийти зі скрутного становища.

Фракієць категорично заборонив мешканцям виходити з міста. Вдень і вночі міська брама й стіни охоронялися гладіаторами. Накладена Спартаком заборона злякала мешканців Темеси. Спартак скористався цим страхом, і коли представники міської влади прийшли просити його вивести війська з міста, пропонуючи за це зброю, їстівні припаси й багато грошей, фракієць відповів, що єдиний спосіб позбутися жахів облоги й голоду — зібрати всі рибальські човни, човники, невеличкі судна у місті і якомога хутчіше доставити їх на берег, де стояла його кавалерія й три легіони. Надіслати до нього всіх суднобудівельних майстрів. Передати йому весь будівельний матеріал, який є у місті, щоб він міг побудувати флотилію для перевезення військ на сицилійський берег.

Тільки це може врятувати населення від тривалої облоги й жахів війни.

Міська влада, патриції Темеси і все населення міста погодилися на це. Незабаром на березі моря багато сотень майстрів за сприяння тисячі гладіаторів заходилися будувати флот.

А в цей час Красс зайняв найважливіші позиції, послав гінців у Тури, Метапонт, Гераклею, Тарант і Брундизій з вимогою негайно надіслати йому зброю, катапульти й балісти, бо він розумів, що без них війна могла затягтися надовго.

Тоді як один полководець готував своє військо до жорстокої облоги Темеси, а другий збирався переплисти до Сицилії й там підняти війну, розгнівана і охоплена нетерпінням Евтибіда плекала черговий план помсти: спробувати зненацька проникнути у місто. За її наказом дві рабині, привезені нею з Таранта, приготували мазь коричневого кольору якою вона протягом декількох днів фарбувала руки, обличчя, шию. Евтибіда тепер стала невпізнанною й схожою на ефіопку. Перевдягнувшись в одяг рабині, вона підібрала своє руде волосся, обв'язавши його широкою пов'язкою, що наполовину закривала вуха. Одного дня до світанку грекиня вийшла з табору із глиняною амфорою в руках. Вона скидалась на рабиню, що йде по воду. Евтибіда прямувала до пагорба, на вершині якого піднімалася стіна Темеси. Вдавана ефіопка, обережно пробираючись у досвітніх сутінках, незабаром опинилася біля джерела. Раптом вона почула приглушений шепіт і брязкіт мечів об щити. Вона здогадалася, що, цілком імовірно, це джерело охороняє когорта гладіаторів.

Тоді вона звернула ліворуч і пішла уздовж пагорба, щоб обстежити місцевість. Пройшовши приблизно з півмилі, Евтибіда опинилася в місці, де пагорб утворював невеличке розширення і з'єднувався з більшим пагорбом. Жінка зупинилася й при слабкому світлі зорі почала роззиратися, їй здалося, що серед темної маси дерев видніється якийсь будинок. Вона придивилася пильніше і переконалася, що це храм. Вона швидко попрямувала до нього. За кілька хвилин Евтибіда дійшла до будинку. Він був невеличкий, але дуже гарний й витончений, побудований з мармуру в доричному стилі. Грекиня швидко зметикувала, що це священний храм Геркулеса Оліварія. Гладіатори його не охороняли.

Їхні аванпости доходили тільки до невеличкого палацу на відстані двох польотів стріли від названого