Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

а Загрі — зачинитися у апартаментах разом із охоронцем та чекати.

У передпокої їх перестрів Планс, який докладав помітних зусиль, аби вдавати спокій. Самус дав камердинерові категоричне розпорядження не залишати маєток і чекати на його вказівки. На питання камердинера, у який спосіб ті вказівки надійдуть, якщо не працюють обидві телефонні лінії — ні міська, ні пряма з королівським палацом, барон відповів, що у крайньому разі надішле нарочного, а наразі Пилип вже послав за телефоністом. Залишивши розгубленого шпигуна, вони втрьох вийшли на ганок. На місто саме почали спускатися вологі свіжі сутінки.

— Ви обидва поводилися майже невимушено, як на такі обставини, — похвалив Пилип Нода і Самуса за розмову із Плансом. — Сподіваюся, він не запідозрить, що його викрито.

— Поясніть краще, що сталося та куди ми прямуємо? — трохи роздратовано перервав його Нод.

— Йдемо до мене на Еспланадну, — детектив безцеремонно насунув Нодові на очі кепку, взяту із Самусового гардеробу. — Йдемо хутко та крадькома.

— Може, поїдемо на «Фурії»? — ще не скінчивши запитання, Самус збагнув, що на те відповість Пилип, і той не забарився:

— Це те саме, що приїхати на Еспланадну церемоніальною королівською каретою та ще й з ескортом кирасирів. Підемо пішки. Мені повідомили, що по усьому місту ті, хто має власну охорону — від аристократів і купців до кримінальних авторитетів, оголосили мобілізацію своїх загонів. Разом з відключенням телефонної мережі...

— Є відчуття грандіозної заварухи, — зрозумів детектива Нод.

— А в тебе, Пилипе, що нам робити? — Самус роззирнувся у сутінковому парку.

— В мене є можливість чути з дому все, що відбувається у кризовому штабі поліції, — повагавшись, Пилип таки виказав свою велику таємницю. — Коли довідаємося, чим зараз зайняте поліцейське начальство, зможемо точніше вирішити, як діяти. Я, щиро кажучи, вважаю, що у ймовірному загальному гемблі може бути знову здійснена спроба замаху на Нода, а найперше, де його шукатимуть, то це у твоєму маєтку. Хутчіш, панове, хутчіш!

Троє чоловіків вийшли непримітною хвірткою на вулицю. Майже тієї ж хвилини до головного входу будинку під'їхали три автомобілі, з яких вийшли восьмеро кремезних мовчазних людей...

Тасавське передмістя цієї пори було, як зазвичай, порожнє — жодних перехожих чи машин. Нод не відразу зрозумів, що саме невловимо змінилося у міській атмосфері, але добропорядний Пилип Бобошко виглядав ще більш занепокоєним. Він зупинився, роззирнувся на усі боки, а тоді, мовчки махнувши рукою супутникам, швидко повів їх провулками. До Еспланадної лишалося ще хвилин із десять. У цій частині міста вже горіли ліхтарі, проте не було видно ані людей, ані машин.

— Що скажете про це? — Пилип знову зупинився.

— Облиш свої загадки, — розсердився Самус. — Про що?

— Хіба ти не помітив? — Пилип зробив округлий жест правицею, ніби закликаючи барона осягнути Всесвіт. — У місті зовсім тихо.

— Справді, — Нод теж зауважив дивну зміну. — Ні музики, ні голосів. Та й людей нам геть не трапилося. А ще ж не пізно, мають працювати ресторани і паби, та й таксисти, однак їх теж не видно.

— А я думаю: що воно не так? — зрозумів, нарешті, й Самус.

— А таке тут раніше траплялося? — запитав Нод у Пилипа.

— Не пригадую, — заклопотано відповів детектив. — Ходімо хутчіш.

Вони поквапилися до оселі добропорядного, однак не встигли пройти й сотні метрів, як позаду за рогом почувся звук машини. Пилип наказав Самусові з Нодом сховатися у темному підворітті, а сам перебіг на протилежний бік вулиці та неквапом рушив до свого дому. Щойно машина виїхала з-за рогу, на ній увімкнулися поліцейські сирени. Детектив зупинився, очікуючи, коли автівка порівняється з ним.

— Ані руш! Руки вгору! — пролунала груба команда, проте наступної миті тим самим голосом вже говорили цілком чемно: — Даруйте, пане Бобошко, не впізнав одразу. Ви хіба не знаєте про комендантську годину?

— Вперше від тебе чую, Сотерсе, — спокійно озвався детектив. — Що трапилося?

— Отакої! Щоб Ви, та й не знали! — з машини виліз низенький товстий поліцейський у велетенському кашкеті з погонами сержанта на плечах. — Вже майже година, як цивільному населенню столиці наказано не полишати домівок. Більшого не можу сказати.

— Сотерсе! — Пилип ближче підступив до нього — Хіба ти забув, як я тобі?..

— Та не забув. Я Вам до скону вдячний за те, що врятували мене тоді, але ж...

— Так отож. Сам розумієш — я маю знати. А твою невелику таємницю я надійно бережу, — додав добропорядний.

— Гаразд, пане Пилипе. Давайте відійдемо, — сержант мало не за рукав відтяг добропорядного далі від машини, де за кермом лишався його напарник. — Нам напівофіційно повідомили, що стався замах на королеву. Вона у важкому стані і тимчасово не може виконувати обов'язків суверена. На час, доки не впіймають заколотників, запроваджено комендантську годину, владу міського голови призупинено, а замість уряду діє якийсь Державний Комітет Надзвичайного Стану — ДКНС.

— А міністри де? — буденно запитав добропорядний.

— Сказали, що серед них можуть бути заколотники, тому усіх міністрів тимчасово усунуто, крім нашого, — опустивши очі, повідомив служака.

— Отже, накази віддає Будлейвіц?

— Так, пане Пилипе. Маркіз очолює ДКНС, — ще більше зніяковів поліцейський від потреби повторювати очевидні дурниці, доведені до особового складу керівництвом.

— Сотерсе, а чи названо прізвища підозрюваних у замаху? Когось вже оголошено у розшук?

— Ні, шукати когось конкретного наказу не було. Може, хочете, щоб ми Вас, пане Пилипе, додому підкинули?

— Хочу, але не додому. І не лише мене.

— Не положено! Я не можу!... — заперечив поліціянт.

— Сотерсе, а ти коли-небудь чув про талан опинитися у потрібному місці в потрібний час? Вважай, що цей маршрут патрулювання, що проліг Еспланадною — твій квиток у безбідне й респектабельне майбутнє. Не впусти його. Знаєш, коли я вже обіцяю, то неодмінно виконую.

— Та знаю, але що я скажу напарнику? — завагався сержант.

— Хіба не ти старший наряду? — дотискав добропорядний.

— Я...

— То?..

— Згода, — сержант аж тремтів від збудження та переляку.

— За п'ятнадцять хвилин повертайся сюди. Станеш он там, навпроти, — детектив вказав на підворіття, де ховалися його супутники.

Машина зникла за плавним поворотом вулиці, а Пилип поквапився до друзів. Він переповів їм почуте від сержанта про заколот,