Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

здалося, що дівчина билася не на повну силу, хоча точно він не був певен. Невже всіх шуанських принцес навчають досконало володіти мечем? Йому не вдасться її нічого навчити.

Ісаак почув за спиною крик, і вони з Егрі, озирнувшись, побачили, що Маю захекано склалася навпіл.

— Досить! — рвучко кинула старша шуанка.

— Перепрошую, — низько вклонившись, відповіла Тамар.

— І я теж, — втрутився Ісаак. Що сталося? Чи здобула вартова необхідну інформацію? Невже все це частина її плану? — Можу відвести вас до ізолятора. Ми…

— Ні, — видихнула Маю Кір-Каат. — Зі мною все гаразд.

— Прошу, — не вгавав хлопець, — я не хотів би, щоб когось із наших гостей травмували під час розваг.

— Це сталося випадково, — кинула принцеса Егрі. — Нам усім це відомо.

На мить здалося, наче кімната аж зашкварчала від напруження, поки думка про ймовірні неприємності кидалася з голови в голову, шукаючи прихистку.

— Якщо дозволите, принцесо, — озвалася Маю, виструнчившись. — Шу Хан може вимагати компенсації.

Тамар насупилася.

— Ти про що?

Охоронниця перезирнулася з Егрі.

— Скажімо, вечеря наодинці?

Тамар похитала головою.

— Іншим видасться, наче король віддає перевагу одній із претенденток.

Егрі, схоже, почувалася незручно.

— Ми не хочемо створювати королю неприємності.

— А інші про це аж ніяк не дізнаються, — бовкнув Ісаак, перш ніж як слід подумати.

Тамар насупилася ще дужче, та сказала лише:

— Авжеж, ваша величносте.

Щойно Егрі з охоронницями зникли, зморшки на чолі Тамар розгладилися. Вона штурхнула хлопця в плече.

— Чудово впорався. У нас буде ще одна нагода видобути інформацію. — Та на його обличчі, мабуть, з’явився розчарований вираз, позаяк дівчина позадкувала. — О ні, Ісааку, дурню ти набитий. Вона тобі подобається, еге ж?

— Не верзи дурниць, — заперечив хлопець, відчуваючи, як шаріється. — Я знаю, в яку гру ми тут бавимося. Що вдалося дізнатися від Маю?

— Нічого. — Погляд Тамар став замисленим. — Я сказала їй, що чула, наче вона кеб, і поцікавилася її братом-близнюком, та вона відповіла лише, що родом із провінції Бол.

— Може, це не та дівчина?

— Можливо. Утім, вона була чимось налякана й билася не так добре, як я очікувала. Я не хотіла завдавати їй болю, просто хибно оцінила її реакцію. Маю ще дуже юна й новенька у лавах варти, тож природно, що вона б’ється гірше за решту дівчат із Тавґхараду. Однак, якщо їй нічого не вдається на тренуваннях, вона може шукати способу забратися звідти, поки її не витурили геть.

— І тоді їй доведеться вступити до лав регулярної армії?

— Після того як вона жила поряд із членами родини Табан і бачила найделікатніші речі? Аж ніяк. За помилки її просто зішлють кудись. Вона більше ніколи не побачить брата чи інших родичів. — Тамар повісила меч на стіну. — Можливо, дезертирувати вирішила інша дівчина. Або й жодна. Наша мережа розвідників у Шу Хані працює так собі. Я спробую влаштувати так, щоб удалося поговорити віч-на-віч із кожною з дівчат, поки ти зачаровуватимеш принцесу. Переконайся, що вечеря буде тривалою й милою.

— Ну, якщо це необхідно.

— Юєх сеш, Ісааку, — нагадала Тамар, знаком наказавши служнику прибрати в тренувальній залі.

«Не зважай на серце», — шуанська приказка. Роби те, що повинен. Хлопець знав, що саме слід було відповісти, що відповів би будь-який шуанський солдат, а може, навіть король: «Нівех сеш. У мене немає серця». Та натомість на думку спадав вірш «Кеббенья» і перший опалий цвіт.

Він не був шуанським воїном і не був равканським королем. Ісаак — просто хлопчина з села, котрий хоче повечеряти з дівчиною, що була з ним люб’язною.

Хлопець мовчки вийшов із зали.

***

Зустрівшись того вечора з Женею, Давідом і близнюками у своїй вітальні, Ісаак очікував, що вони радітимуть його таємній вечері з Егрі. Натоміть здавалося, наче він потрапив на поминки.

— Що сталося? — запитав хлопець. — Щось із королем?

Толя спохмурнів, Тамар, схоже, хотіла когось убити, а Женя немовби вмить постарішала на двадцять років. Навіть Давід відклав убік свою книжку й здавався якщо не розчавленим, то принаймні дещо стурбованим.

— Погані новини з Фієрди, — повідомила Тамар. — Вони готують наступ на Равку. Можливо, за тиждень чи місяць, але війни не уникнути.

Ісаак важко опустився на стілець. Війна. Їм навіть трьох років не вдалося прожити в мирі.

— Це ще не все, — додав Толя, — вони виступають під прапорами Ланцових.

Королівський двійник глипнув на нього.

— Не розумію.

— Їхні очільники приєдналися до Вадіка Демідова.

— До кого?

— Він називає себе кузеном Ланцова і законним спадкоємцем Равканського престолу.

— Та це ж нонсенс. Навіть якщо він Ланцов…

— Його заяви підтримує Маґнус Оп’єр, — пояснила Женя, — фієрданський кораблебудівельний магнат.

— Колись він був послом у Равці, — повела далі Тамар. — Оп’єр стверджує, що мав інтрижку з королевою Равки. І називає себе справжнім батьком Ніколаї.

— Це неможливо, — запротестував Ісаак. — Усе це просто фієрданська пропаганда.

— У нього залишилися її листи, — тихо озвалася Женя. — Якщо вдасться довести їхню справжність…

— Та навіть якщо не вдасться, — урвала її Тамар. — Фієрданцям і цього приводу буде достатньо.

— Ні, — скрикнув Ісаак і підвівся, сам не знаючи навіщо. — Равканці люблять свого короля. Вони підтримають його.

— Можливо, — погодився Толя. — Та я б почувався спокійніше, якби ми знали, де саме зараз Аппарат. Він заліг десь на дно разом із Духовною вартою в майже повному складі. Якщо він виступить на боці самозванця…

Давід посовав книжку на колінах.

— Нам, напевно, слід було його вбити.

Тамар потерла руками обличчя.

— Доведеться укладати угоду з Керчем.

— А на морі нам потрібні земені, — додав Толя. — Наш флот не зможе дати відсіч фієрданському.

— Це якщо ми не матимемо керчинських грошей, — узялася сперечатися сестра.

— Навіть із грошима ми не матимемо часу на будівництво кораблів.

Ісаак не йняв віри власним вухам. Він розтулив рота, щоб сказати щось, і сам налякався істеричного сміху, що вихопився замість слів.

— Ви що всі, збожеволіли? — Усі присутні витріщилися на нього. — Я не Ніколаї Ланцов. Я не можу повести країну на війну. Цю виставу слід закінчувати.

На довжелезну мить запала тиша.

Нарешті Женя поцікавилася:

— А фієрданська делегація досі тут?

— Так, — відповіла Тамар. — У мене є шпигуни в Льодовому Дворі, та про війну мало хто знає навіть серед військових високопосадовців.

— Чудово. Доживемо до кінця тижня й завершального балу. А план складемо, коли поїдуть гості. — Дівчина подивилася на Ісаака. — План, який нас усіх влаштує.

***

Після новин із Фієрди приємне очікування вечері