Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

- Рухайся, Кір...

Набираю повні легені повітря і кидаюся в безодню. У небо з розбігу. Хмари під ногами.

- Цілуй...

Я, блядь, і без того ледь тягну. Але цілую, звісно. Навмисне запис вмикаю. Кожну секунду запам'ятати хочу. Кожну соту частку... Як же я сумував!

- Сумував... - саме це вголос і видаю. - Сумував...

- І я... Я... Сумувала... Я набрехала... Ох...

- Що?

- П'ю таблетки... Закінчуй...

- Блядь... Моя...

Здається, що твердішим і більшим я ніколи не був. Навіть у наш найперший раз. Хоча емоції стирають стару інформацію. Не вміщаюся в ній, але від цієї тісноти так кайфово, кожен поштовх вибиває іскри з очей.

І Варя тече все сильніше. Входжу в неї з вологими гучними хлопками. Вдихаю цей запах. Цілую то шию, то плечі, то губи. Нестримано. Голодно. Моментами жорстко. Вона тремтить. Вона, блядь, уся дрібно-дрібно, безперервно піді мною трясеться. І стогне так, що колотить уже мене. Резонуємо з обох боків. І вибухаємо. Розбиваючи повітря спершу криками, потім рваними стогонами, а кілька секунд потому глухою тишею. Бо глохнемо. Упевнений, що обидва. Кажуть, що є фізіологічні процеси, під час яких людське серце припиняє роботу. Це сім'явиверження на затяжну мить зупиняє всередині мене все. Фізично відчуваю новий запуск і тільки після цього падаю на Варю, ніби зрубане дерево. Повільно вдихаю і шумно видихаю. Машинально торкаюся губами її плеча, шиї... Зміщуюся до обличчя.

- Тихо, - сиплю без потреби, адже вона й так мовчить. - Тихо, рідна... - притискаюся до губ.

- Чому ти на цій машині приїхав?

Найменше очікую на таке запитання.

- Тому що своєї у мене немає. Ні хріна у мене більше немає!

- У тебе є я, ти, придурок! - все ще гола, все ще задихається, але кричить. Пробиває з розмаху. - У тебе є я!

- Варя... - натуральним чином реву.

- А ти в мене? - перебиває тремтячим голосом. - Як ти міг залишити мене? Придурок, ідіот, козел... - задихається. Наближаючись, невагомо видихаю їй у рот власний кисень. Забирає. І без паузи продовжує: - Я без батька звикла. Навіть без мами справлялася... А без тебе не можу, Бойка! Без тебе - сирота. Роз-зу-мі-єш? Ти це розумієш?

Як тут не зрозуміти, коли її слова різким ударом клинка входять у груди. Серце на частини розкидає. Де тепер ці кляті клони? Як мені, матір вашу, жити?