Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

— Ромо, не спиш? — пошепки питає Ася.

— Ні.

— Обійми мене, — тихо просить.

Миттю підходжу до неї, сідаю на ліжко і намагаюся розгледіти Асю в сріблястому сяйві повного місяця: розширені зіниці, здається, поглинули синю райдужку, нижня губа закушена, обличчя насторожене, навіть дрібна зморшка пролягла між зведеними бровами. Простягаю до неї руки і міцно обіймаю. Її тіло здається напруженим і задеревенілим.

Гіркота у серці, у мізках, у душі. Заряд великого дробу прострілює грудну клітку. Я продовжую обережно стискати Асю у своїх обіймах, пробігаю пальцями вздовж її хребта, намагаючись заспокоїти. Через декілька хвилин її дихання вирівнюється, а тіло розслаблюється.

— Шкідливо спати другу ніч на твердій підлозі, — у її голосі пробиваються нотки колишньої іронії. — На ліжку комфортніше.

— З цим не посперечаєшся, — посміхаюся, і ми синхронно лягаємо на простирадло. Укриваю нас ковдрою, другою рукою продовжую обіймати Асю.

Я відчуваю її гаряче дихання на своїй щоці, жар її тіла крізь тонку тканину футболки, вона гладить мою спину і тихо зітхає. Не роблю жодної спроби перейти до чогось більшого, як би мені цього не хотілося. Зараз вона надто вразлива, засмучена швидким від'їздом, тому навряд чи відштовхне мене. Але вранці обов'язково пошкодує, що не стрималася. Скористатися її станом — значить зрадити її тендітну довіру, яка тільки почала потроху воскресати.

— Вже опівночі. Сьогодні наша суперечка офіційно закінчується, — Ася ховає обличчя на моїх грудях, у голосі чується надрив.

— Так, але тепер ми не будемо пов'язані безглуздим парі та надуманими термінами.

— Ти більше не мій на місяць.

— От і прекрасно. Один місяць — це несерйозно, до біса часові рамки.

— Тобто ми друзі? Ти не відмовляєшся від своїх слів?

— Друзі доти, доки ти не передумаєш.

— А якщо цього не станеться? — злякано питає Ася.

— Тоді я назавжди залишусь твоїм другом.

Найогидніший варіант: бути поруч із нею, але не мати змоги доторкнутися, поцілувати, любити до безпам'ятства. Спостерігати, як вона зустрічається з іншими, будує стосунки, подорожує, знаходить нове кохання, виходить заміж і з кожним днем ​​все рідше зі мною спілкується, бо має нове життя, нові інтереси. Від цих думок гуде у вухах, стає страшно та незатишно. Але якщо Асі буде добре без мене, я це прийму.

— На добраніч, — Ася на секунду торкається губами до моєї щоки.

Вона повертається, засовує ліву руку під подушку і незабаром засинає.

Душу знову атакує клята надія.