Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Ходімо.

Руки він тримав на один бік, щоб не заважати собі.

- Як ти це робиш? Що це таке? Трансформація? Ти трансформуєш камінь на ходу? Навіщо?

- Трансформація… Ти хоч інші слова знаєш? - розлютився драйтл. - Чого вас там тільки вчать? Як чоботи у господаря підлизувати? Цим ти й займався у того мерзенного барона?

Сорок Третій надув губи. Кілька хвилин вони йшли мовчки.

- Скільки ти знаєш здібностей? Ну? Перелічуй. - уже спокійніше заговорив дикий.

- Розщеплення. - зітхнув хлопець. - З'єднання. Трансформація. Варіативність.

- Все? - запитав Іцуко.

- Ну, ще є оператори оборотності. Я думаю, саме таким і зачиняються двері в тій хатині. Якщо в тій западині виростити кристал, тоді вони відкриються. Якщо камінь, то закриються.

Іцуко хмикнув.

- Все правильно. І тут ми підходимо до цієї штуки, за яку я тримаюся. Так?

Сорок Третій весь напружився, перетворюючись на одне здоровенне вухо.

- Злиття. Ніколи не чув, чи що? Зовсім ваш Серафеїм поїхав дахом. Таке важливе вміння не показати.

- І що робить це злиття?

- А ти стань позаду мене. І пройдися трохи. - посміхнувся Іцуко.

Сорок Третьому нічого іншого не залишалося, як слідувати пораді. Зайшовши за спину драйтлу, хлопець уважно дивився собі під ноги. Спочатку йому здалося, що земля під ним гуде та вібрує. Потім він упевнився, що так воно й було насправді! Тоді він відстав ще більше. І ще. І ще. Поки аж не перестав відчувати вібрацію. Він глянув на Іцуко. Метрів десять до нього.

- Ти щось ведеш під землею? - осяяння здогадами закрутило Сорок Третього.

- Ти ж казав, що вести можна лише собак на повідку. - посміхнувся дикий.

- А ти казав, що ми не можемо збагнути артефакти. - випалив хлопець.

- І в чому я був не правий?

- На них також нанесені піктограми.

Іцуко хмикнув і похитав головою.

- То ти хочеш знати, що робить це злиття? - спитав він.

- Зважаючи на все, притягує. Маючи якийсь елемент, ти можеш притягувати такий самий до нього. Або не маючи, але викликавши потрібну піктограму потрібного елемента. Так! Думаю, так ти витягнув із землі через одвірок потрібний матеріал для створення кристала. А зараз ти притягуєш злиттям такий самий елемент, який у тебе в руках. Думаю, для цього ти використовуєш інші піктограми. Універсальні. Які придатні для будь-якого елемента, який у тебе в руках. І сил так витрачається менше. І результат, я так подивлюсь, кращий.

Іцуко схвально закивав. Сорок Третій дуже хотів попросити дозволу використати кілька піктограм, якщо дикий погодиться їх показати, і повести цю вежу самому.

- Ні. - відрізав дикий. - Спочатку вивчиш піктограми. Якщо хочеш. Я так дивлюсь, ти дуже зацікавлений у цьому. А маю одну слабкість. Я люблю вчити.

- Я б сказав, повчати. - тихо сказав Сорок Третій.

- Що, що?

- Ні, ні, нічого. Це я Жуці.

- А. А то мені почулося, що ти вирішив припинити навчання, яке ще не встигло початися. - посміхнувся драйтл.

Увечері вони сиділи біля вогнища. Башточка стирчала поруч. Жука вилізла погрітися ближче до багаття.

- То ти покажеш? - запитав Сорок Третій.

- Звід з тобою, нетерплячий. Де я тобі покажу їх? На землі малювати, чи що? Прийдемо до хати, отримаєш книжку. Вчитимеш. Там сторінок сто. Це тобі на кілька років. - хитав головою драйтл.

- Покажи для цього каменю. У тебе є плашка. Я запам'ятаю.

Дикий голосно засміявся. Він так сміявся, що навіть сльози пішли з очей. Іцуко витирав їх рукавом. Потім він заспокоївся. І знову залився реготом. Та Сорок Третій не зводив з нього пильного зосередженого погляду.

- Покажи… я… я… запам'ятаю…

Драйтл увесь час бурмотів, повторюючи слова Сорок Третього. Зрештою, хлопцю це вже набридло, і він ліг на свою ковдру, відвернувшись від драйтла.

Наступного ранку хлопець відразу вибрав собі позицію таким чином, щоб бачити символи на плашці Іцуко, коли той запалюватиме їх. Дикий похитав головою.

- Ну, хоч у настирливості ти майстер. Побачимо, куди нас це приведе.

Дикий запалив потрібні піктограми. П'ять штук. Напевно, він довше, ніж треба, тримав плашку у повітрі, щоб Сорок Третій зміг довше їх розглядати.

- Ну, тепер переконався, що п'ять піктограм із плашки не запам'ятати? Тепер зрозумів, чому я так сміявся? - Іцуко задоволено усміхнувся, прикладаючи плашку.

- Перші три – це універсальні піктограми злиття. Останніми двома ти задаєш напрямок руху?

Іцуко надовго затримав погляд на хлопцеві. Він нічого не сказав, але Сорок Третій зрозумів, що мав рацію.

В обід, коли дикий уже втомився, вони зробили привал. Сорок Третій знайшов мізерний оберемок гілок і розпалив багаття. Каша вийшла не дуже смачною. Вибирати не доводилося.

- Давай спробую. - запропонував хлопець.

Іцуко посміхнувся. Він опустив голову і похитав нею збоку вбік. Вийняв меч, приставив його до грудей парубка.

- Давай.

Сорок Третій опустив погляд на меч, потім звів очі на дикого. На обличчі застигло питання.

- А якщо ти мене вбити надумав? Я встромлю тобі меч у груди раніше. Врахуй це. Не знаю, що ти хочеш спробувати там. Точно не ті п'ять піктограм.

Сорок Третій узяв плашку. Він уже намагався працювати з нею так, щоб торкатися предмета не нею, а руками. Весь фокус полягав у тому, щоб руки торкалися одна одну. Тому плашку треба тримати обома руками за одну грань, запустивши пальці на той бік, який потрібно прикладати до об'єкта. З тріснутою плашкою таких маніпуляцій можна було не робити.

- І тільки мій допитливий розум змушує мене піти на цю авантюру і подивитися, що ти можеш запропонувати. Я, як і будь-який інший вчений, не можу відкидати думки…

Іцуко завмер, коли сині піктограми закружляли навколо Сорок Третього, роблячи спочатку широкі оберти навколо нього, потім усе вужче й вужче. Дикий упізнав усі п'ять піктограм. Якби він уже не відкрив рота раніше, то зараз би точно відкрив. Навколо рук Сорок Третього світло потьмяніло, набуваючи чорного відтінку. Потік поглинав усі кольори, стаючи абсолютно чорним. Іцуко не ворухнувся навіть тоді, коли хлопець пішов уперед. Дикий так і завмер із мечем, виставленим перед собою.