Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

влучила куди треба, а дівчина з розмаху завертілася, наче акробатка. Не знітившись, пробурмотівши: «Де я?», вона прожогом кидається навздогін за яхтою, доганяє її лише завдяки відчайдушному стрибку в граційній позі й досягає своєї мети ціною занурення в затоку. На лихо, ця велика спортсменка не вміє плавати, але сер Реджинальд рятує її. Він такий задоволений сам собою, що все залагоджується.

Тим часом молоді закохані, мабуть, муситимуть трагічно розлучитися. Мері Карлайл прийшла на борт лінійного корабля попрощатися з коханим. Ґрейсі випливає в моторному човні, щоб разом із малюком спостерігати перегони яхт, забирається на палубу лінкора й ухитряється відкласти його відплиття до Китаю. Річ у тому, що хлопчик якось загубився у великій гарматі й капітан не може дати салют, що має відкрити перегони. Ґрейсі стоїть із смолоскипом над пороховим складом і погрожує підірвати корабель, якщо не знайдеться дитина. Їй вдається відкласти відплиття й посприяти Мері Карлайл, щоб та не втратила свого милого.

Розпочинається регата. Ґрейсі не встигає на офіційний старт, і вірний Джордж бере її на борт невеликої моторки. Ґрейсі сидить на кормі, тримаючи дитину однією рукою і стернуючи другою. Джордж усівся на носі, примостивши на колінах надувну подушку, а поверх неї — друкарську машинку. Має подвійне завдання — писати репортаж про перегони та виставляти Ґрейсі напоказ як героїню цієї події. На лихо, моторка розламується надвоє й тоне. Джорджева половина занурюється дуже повільно, друкарська машинка плаває на надувній подушці. Друга половина човна з двигуном, гвинтом і самою Ґрейсі гасає круг рекламного агента, описуючи запаморочливі кола. Однак він підбирає плоскодонку на плаву й рятує хлопчика та друкарську машинку. Разом із Ґрейсі Джордж припинає цього човна до корми яхти якраз тоді, коли гримить стартова гармата, і ось вони стали завадою перегонам. У сум’ятті ці двоє вилазять на яхту, а дитина залишається позаду, в плоскодонці.

Яхти йдуть прудко. Попереду «Американський оборонець», але Ґрейсі та Джорджеві йдеться передусім про те, щоб врятувати дитину, яка сидить у човнику, сміючись і плещучи в долоньки, коли той вигойдується й крутиться в кільватері яхти. Ґрейсі хоче підтягти плоскодонку до судна, але смикає не за той, що треба, канат і звалює грот-вітрило. Сер Реджинальд мчить до перемоги.

На той час Ґрейсі та Джордж утямили, що вони закохались одне в одного, і картина закінчується поєднанням усіх трьох пар і дитини разом з ними, а щасливий сер Реджинальд вирушає на своїй яхті в плавання через океан — з переможницею конкурсу краси.

Це лише начерк сюжету, що його автор спочатку окреслив Джорджеві Бернзу в Балтиморі 1935 [1934] року. Підписавши контракт із «Метро», автор уже не зможе розвинути цю історію далі.

Видається, що найважливіші ситуації — Ґрейсі, як найстарша з трьох сестер, має першою вийти заміж, і вона ж у становищі фараонової доньки ховає Мойсея в комишах — напрошуються на значно симпатичніший матеріал, ніж той, що був досі. Важливо створити якийсь певний характер Ґрейсі й не обмежуватися тим, що вона тільки дурепа. У цьому плані її можна драматизувати як милу дивачку, й глядачі співчуватимуть її пригніченому материнському інстинкту, як і в Чапліновому «Малюку», та її здатності, попри всі помилки, якось зробити добро дитині.

Склад акторів фільму на Фіцджеральдів вибір

Для цієї нової версії «Ґрейсі ні в сих ні в тих» Фіцджеральд вибрав Ґейл Патрік, Мері Карлайл і Чарлза Баттерворта. Патрік (1911–1980) була алабамська красуня, що навчалась у правничій школі при Університеті Алабами й 1932 року виграла поїздку до Голлівуду. Вона знялася в кінофільмі «Румба» з Джорджем Рафтом і Керол Ломбард (1935) і, зокрема, в ролі зіпсутої старшої сестри Ломбард у комедійній мелодрамі «Мій слуга Ґодфрі» (1936), а також як безпринципна актриса у «Службовому вході до театру» (1937). Вона переважно виконувала ролі пихатих лихих дівчат. У 1950-х роках Патрік перейшла на телебачення й використовувала свої навички юриста як виконавчий продюсер у створенні серіалу «Перрі Мейсон», дуже успішного протягом десяти років і далі — в повторних показах.

Карлайл народилася 1914 року й виросла в Лос-Анджелесі. Завдяки блакитним очам, світлому волоссю й схожому на дитяче обличчю вона у 1930 році стала висхідною кінозіркою. Знялась у пікантній жвавій комедії «Студентський гумор» (1933) з Бінґом Кросбі, Джорджем Бернзом і Ґрейсі Аллен. Покинула кіно в 1943 році, вийшовши заміж за англійського актора Джеймса Едварда Блейклі. Карлайл і далі, на 2017 рік, мешкає в будинку на вулиці Родео-драйв (Беверлі-Гіллз), який вона поділяла разом із Блейклі шістдесят чотири роки.

Баттерворт (1896–1946) був бродвейський актор, відомий у Голлівуді передусім завдяки експромтам під час фільмування, як-от репліці до Чарлза Віннінґера в коронному фільмі Мей Вест «Щодня свято» (1937): «Тобі треба перебратися з цієї мокрої одежі в сухе мартіні».

Джерела

Готуючи цю збірку, я використала всі романи Френсіса Скотта Фіцджеральда («По цей бік раю», «Прекрасні і приречені», «Великий Ґетсбі», «Ніч лагідна» й «Кохання останнього магната»), а також його збірки оповідань — від тих, що опубліковані протягом життя («Вітрогонки і філософи», «Оповіді джазового віку», «Всі сумні молоді люди» і «Сигнали відбою на зорі»), до тих, зокрема написаних із Зельдою Фіцджеральд, що опубліковані з 1940 року. «Сент-полські п’єси Ф. Скотта Фіцджеральда, 1911–1914» (ред. Алан Марґоліс), його сценарії видовищ для Принстонського клубу трикутника та його п’єса «Тюхтій» були цінні для зіставлення з поміщеними тут сценаріями Фіцджеральда. «Вірші 1911–1940 років» (ред. Метью Дж. Бракколі) свідчать про схильність автора до легкої поезії. «Записники Ф. Скотта Фіцджеральда» і «Крах» — важливі джерела для тих, що пишуть про Фіцджеральда. Солідне кембриджське видання творів Френсіса Скотта Фіцджеральда, що нині складається з тринадцяти томів (перший і другий — за редакцією Метью Дж. Бракколі, а решта — за редакцією Джеймса Л. В. Веста Третього) — безцінне для дослідників і любителів творчості цього письменника. Це були головні джерела для цієї книжки. Мої примітки ґрунтуються на примітках у тринадцятитомнику.

Сім головних томів містять у собі всі листи Фіцджеральда, опубліковані до сьогодні: «Листи Ф. Скотта Фіцджеральда» (ред. Ендрю Тернбулл); «Кореспонденція Ф. Скотта Фіцджеральда» (ред. Бракколі та Марґарет В. Даґґан); «Листи до його дочки» (ред. Тернбулл); «Дорогий Скотте, найдорожча Зельдо» (ред. Джексон Р. Браєр та Кеті У. Баркс); «Дорогий Скотте — дорогий Максе: кореспонденція Фіцджеральда і Перкінза» (за редакцією Джона Кюла і Джексона Браєра); “Як завжди, Скотт Фіц…”: листування Френсіса