Читати книгу - "Таємничий острів"

зрозуміти, хто розпоров черево дюгоню, адже рана була ножова…

— Далі, — продовжував Сайрес Сміт. — Чи можете ви, друзі, зрозуміти, яким чудом потрапила дробинка до тіла пекарі; як море викинуло, на наше щастя, ящик з необхідними речами, хоча ми й не знайшли слідів аварії корабля; з чиєї волі пляшка з запискою потрапила до нас у руки саме того дня, коли ми вперше вирушили у плавання; чому обірвався фалінь[48] і пірога, пливучи вниз рікою Віддяки, встигла в ту мить, коли ми її так потребували; як сталося, що після навали мавп сходи впали з дверей Гранітного палацу, і хто, нарешті, автор тієї записки, яку Айртон, так він принаймні стверджує, ніколи не писав?

Сайрес Сміт, нічого не упускаючи, перелічив усі дивні події, що сталися на острові. Герберт, Пенкроф і Наб перезирнулися, не знаючи, що відповісти, тому що вперше всі ці події постали перед ними як ланки одного ланцюга і надзвичайно вразили їх.

— Їй-богу, ви маєте рацію, містере Сайрес, — вигукнув, нарешті, Пенкроф, — важко пояснити все це!

— Отож, друзі мої, — продовжував інженер, — додам ще один факт, не менш дивний і незрозумілий.

— Який же, містере Сайрес? — жваво запитав Герберт.

— Ви стверджуєте, Пенкрофе, — продовжував інженер, — що, повертаючись з острова Табора, побачили багаття, що палало на березі острова Лінкольна?

— Точно так, — відповів моряк.

— І ви твердо переконані, що бачили вогонь?

— Звичайно.

— А ти, Герберте?

— О, містере Сайрес, — вигукнув Герберт, — вогонь блищав, як зірка першої величини!

— Можливо, це й була зірка? — допитувався інженер.

— Ну ні, — заперечив Пенкроф, — адже важкі хмари застеляли небо, та й хіба зірка могла зависнути над самим обрієм? Містер Спілет теж бачив багаття, нехай він підтвердить наші слова!

— Повинен додати, — зауважив журналіст, — що вогонь горів дуже яскраво, нагадуючи сніп електричного світла.

— Цілком правильно… — вигукнув Герберт, — і без сумніву горів на майданчику Гранітного палацу.

— Отож, друзі мої, — сказав Сайрес Сміт, — у ніч з дев’ятнадцятого на двадцяте жовтня ні я, ні Наб не запалювали багаття на березі.

— Як, ви не… — І вражений Пенкроф навіть не закінчив фрази.

— Ми не виходили з Гранітного палацу, — відповів Сайрес Сміт, — і якщо в цю ніч на узбережжі горіло багаття, ми тут ні до чого.

Пенкроф і Герберт остовпіли від здивування. Ні, вони не могли помилитися: в ніч з 19 на 20 жовтня вони дійсно бачили вогонь, що горів на березі.

так! Довелося погодитися: все це оточене таємницею! Якась незбагненна сила, що прихильно ставилася до колоністів, мабуть, володіла островом Лінкольна і вчасно приходила їм на допомогу. Друзі згоряли від цікавості. Чи не ховається таємнича істота де-небудь у заповідному місці? Ось що потрібно довідатися, і за будь-яку ціну!

Сайрес Сміт нагадав товаришам про те, як дивно поводилися Топ і Юп, бігаючи навколо колодязя, що спускався з будинку прямо до моря, і зізнався, що обстежував колодязь, але не знайшов нічого підозрілого. Колоністи закінчили бесіду, вирішивши в перші ж весняні дні обшукати весь острів.

З того вечора Пенкроф зробився замисленим і заклопотаним. Йому здавалося, що на острові, який він досі вважав своєю власністю, тепер з’явився ще один господар, і що усім їм хоч-не-хоч доводиться підкорятися. Вони з Набом часто розмірковували про загадки острова Лінкольна, а тому що обоє були марновірні, то зрештою майже повірили, що острів під владою якоїсь надприродної сили.

Підійшов травень, що нагадує листопад у Північній півкулі, і потяглися дні негоди. Насувалася рання сувора зима. Тому треба було, не відкладаючи, підготуватися до зимівлі.

Втім, колоністи у всеозброєнні зустрічали і найдужчі холоди. У них був чималий запас саморобного одягу, а численна череда муфлонів з надлишком постачала їм вовну, необхідну для виготовлення грубої, але теплої тканини.

Зрозуміло, Айртона теж одягли по-зимовому. Сайрес Сміт запропонував йому з настанням холодів переселитися до Гранітного палацу, де було набагато затишніше, ніж у коралі, і Айртон обіцяв перебратися, як тільки закінчить усі роботи. Він дотримав слова і переселився в середині квітня. З тієї пори Айртон жив разом із усіма колоністами; він був послужливий, тримався скромно, але вигляд мав сумний, і він ніколи не брав участі в розвагах товаришів.

Майже всю зиму — третю зиму на острові Лінкольна — колоністи не виходили з будинку. Шаленіли бурі, лютували жахаючі урагани, стрімчаки здригалися під натиском вітру. Величезні хвилі, здавалося, ось-ось заллють острів: корабель, що випадково кинув якір біля берега, неодмінно розбився б об скелі. Двічі під час шторму ріка Віддяки розливалася і загрожувала знести мости й містки. Колоністам навіть довелося зміцнити мости, наведені на узбережжя і зникаючі під водою щоразу, коли хвилі били об берег.

Зрозуміло, вихори з дощем і снігом, що нагадували смерч, накоїли чимало лиха на плато Круговиду. Особливо дісталося млину і пташнику. Колоністам раз у раз доводилося спішно лагодити пошкоджене, рятуючи від загибелі пернатих.

Нерідко в ті дні, коли розігрувалася негода, ягуари, що блукали парами, і зграї мавп, гнані голодом, підходили до плато; найспритніші і найсміливіші могли перебратися через струмок, тим паче скутий кригою. Колоністи побоювалися, як би від хижаків не дісталося городам, полям і домашнім тваринам, і завжди були напоготові: нерідко доводилося пострілами з рушниці відганяти некликаних гостей. Звичайно, крім цих турбот у зимівників завжди знаходилася безліч усіляких справ, тому що вони безперестану займалися облаштуванням свого житла.

Іноді, навіть у ці холодні дні, вони вирушали полювати на Качине болото. Гедеон Спілет і Герберт за допомогою Юпа і Топа піднімали цілі хмари качок, куликів, чирків, чибісів і шилохвостів та били їх без промаху. Дістатися до цих місць, щедрих на дичину, було неважко — або дорогою, що веде до порту Повітряної кулі через ріку Віддяки, або обігнувши мис Знахідки; словом, мисливці віддалялися від будинку на дві-три милі, не більше.

так минали чотири найсуворіших зимових місяці — червень, липень, серпень і вересень. Взагалі ж мешканці Гранітного палацу не дуже страждали від негоди, так само як і мешканці кораля, що стояв не на такому відкритому місці, як Гранітний палац, і був з одного боку захищений горою Франкліна, а з інших — лісами і високим скелястим берегом; розбиваючись об ці перешкоди, шквали втрачали свою нищівну силу. Тому бурі принесли коралю зовсім незначних збитків, і діяльний, вмілий Айртон усе швидко виправив, проживши там кілька днів у другій половині жовтня.

Ніяких таємничих подій узимку на острові не сталося. Нічого загадкового не відбулося, хоча Пенкроф і Наб готові були бачити щось таємниче