Читати книгу - "Таємничий острів"

в кожній дрібниці. Топ і Юп більше не крутилися навколо колодязя і поводилися спокійно. Ланцюжок надприродних явищ немов обірвався, хоча мешканці Гранітного палацу вечорами часто говорили про них і не змінювали рішення обшукати весь острів, аж до самих неприступних його куточків. Але одна важлива подія, загрожуючи фатальними наслідками, раптово порушила всі плани Сайреса Сміта і його товаришів.

Сталося це в жовтні. Наближалася весна. Живлющі промені сонця обновили природу, і на галявині лісу, серед хвойних дерев, уже зазеленіли кропив’яні дерева, банксії, деодари.

Читач пам’ятає, що Гедеон Спілет і Герберт багато разів фотографували острів Лінкольна.

Одного разу, справа була 17 жовтня, близько третьої години пополудні, Герберт вирішив скористатися ясною погодою і сфотографувати всю бухту З’єднання, що розкинулася навпроти Гранітного палацу від мису Щелепи до мису Пазура.

Чітко вимальовувалася лінія обрію, дув легкий вітерець, і море подекуди покрилося брижами, а вдалині скидалося на безтурботно спокійне озеро; то тут, то там на його гладіні зблискували яскраві відблиски.

Герберт поставив фотографічний апарат на підвіконня у великому залі Гранітного палацу, звідки відкривався широкий вид на берег і бухту. Зробивши за всіма правилами знімок, юнак пішов проявити його до темної комірчини.

А коли він повернувся і при яскравому світлі розглянув негатив, то помітив, що на лінії обрію чорніє ледве помітна цятка.

«Пластинка з вадою», — подумав Герберт.

Але все-таки він вирішив розглянути цятку в збільшувальне скло, вийняте з підзорної труби.

Юнак подивився на знімок і скрикнув, ледве не випустивши його з рук.

Вбігши до кімнати, де працював Сайрес Сміт, він простягнув йому негатив і лупу та вказав на цятку.

Сайрес Сміт вдивився в точку, що чорніла на знімку, і, схопивши підзорну трубу, кинувся до віконця.

Він навів трубу на підозрілу цятку. Розглянувши її, він опустив руку і вимовив одне лише слово:

— Корабель!

І дійсно, на обрії вимальовувався корабель.

Частина третя

ТАЄМНИЦЯ ОСТРОВА

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Загибель чи порятунок? — Терміновий виклик Айртона, — Важлива суперечка. — Це не «Дункан». — Підозрілий корабель. — Необхідно вжити заходів. — Корабель наближається. — Гарматний постріл. — Бриг стає на якір! — Настання ночі

Два з половиною роки минуло зі знаменного дня загибелі повітряної кулі, а його пасажирам, викинутим на острів Лінкольна, досі ще не вдалося встановити зв’язок з зовнішнім світом. Одного разу журналіст спробував скористатися для цієї мети птахом і, написавши кілька слів, довірив крилатому віснику таємницю їхнього зникнення, але навряд чи можна розраховувати на те, що послання потрапить до людей. За ці роки тільки один Айртон, за вже відомих читачам обставин, приєднався до маленької колонії. І раптом неждано-негадано в день 17 жовтня на вічно пустельній гладіні моря з’явилося судно!

Не залишалося сумніву: повз острів ішов корабель! Але чи наблизиться він до острова? За дві-три години все з’ясується.

Сайрес Сміт і Герберт негайно ж покликали Спілета, Пенкрофа і Наба до великого залу Гранітного палацу і поділилися з ними новиною. Схопивши підзорну трубу, Пенкроф поспішно оглянув обрій і знайшов чорну точку саме в тому місці, де на фотографічній пластинці виднілася ледве помітна цятка.

— Тисяча чортів! Та це дійсно корабель! — вимовив він без особливого, втім, захвату.

— А куди він прямує? В наш бік? — поцікавився Гедеон Спілет.

— Важко що-небудь стверджувати, — відповів Пенкроф. — Поки що на обрії видно тільки щогли, а корпус ще не з’явився.

— Що ж нам робити? — вигукнув юнак.

— Чекати, — відповів Сайрес Сміт.

Кілька годин колоністи зберігали мовчання, віддавшись бурхливому потоку думок, почуттів, страхів і надій, породжених цією подією, найзначнішою від дня їхнього прибуття на острів Лінкольна.

Звичайно, не можна було порівнювати наших колоністів з тими нещасними жертвами аварії корабля, яких море викидає на порожній острів, де треба відвойовувати в мачухи-природи право навіть на жалюгідне існування і де людину мучить невідступне бажання повернутися на землю населену. В першу чергу розлука з островом засмутила б Наба, та й Пенкрофа теж, які почували себе тут такими щасливими і багатими. Обоє вони змирились зі своїм новим існуванням, жили серед своїх власних володінь, що силою людського розуму прилучилися до цивілізованого світу. Але ж корабель — це звістки з материка, це, можливо, часточка батьківщини, і ось він тепер з кожною хвилиною наближається до них, на його борту знаходяться люди, істоти схожі на них, — як же було не затріпотіти серцям колоністів побачивши це судно.

Час від часу Пенкроф з підзорною трубою підходив до вікна. Звідти він, напружуючи усю свою увагу, вдивлявся в обриси судна, що тепер знаходилося за двадцять миль від острова. Виходить, нічого й думати, що звідти помітять сигнали. Підняти прапор? Але прапор не побачать, звуки пострілів не почують і не роздивляться диму багаття.

Проте було достеменно зрозуміло, що острів, над яким панувала гора Франкліна, не міг залишитися непоміченим сигнальниками, які сидять на щоглі корабля. Але з якого дива судно пристане до пустельного берега? Хіба не випадково опинилося воно в цій частині Тихого океану, там, де на географічних картах не вказується ніяких земель, якщо не вважати острівця Табора, та й то він лежить осторонь від звичного курсу, яким рухаються судна далекого плавання, прямуючи до Полінезійських островів, до Нової Зеландії і берегів Америки?

Це питання поставало перед кожним членом колонії, і відповів на нього зненацька для всіх Герберт.

— А раптом це «Дункан»? — вигукнув він.

Ім’я «Дункан», як пам’ятає читач, мала яхта лорда Гленарвана, який висадив Айртона на острівці Табора й повинний був рано чи пізно повернутися за ним. Але ж цей острівець знаходиться досить близько від острова Лінкольна, і судно, що тримало курс на острів Табор, так чи інакше пройде на виду колоністів. Обидва острови розділяє всього сто п’ятдесят миль за меридіаном і сімдесят п’ять за паралеллю.

— Необхідно попередити Айртона і терміново викликати його сюди, — запропонував Гедеон Спілет. — Тільки він один може нам сказати; «Дункан» це чи ні.

Всі погодилися з думкою журналіста, і він, підійшовши до телеграфного апарата, що зв’язував Гранітний палац з коралем, вистукав наступні слова:

«Приходьте негайно».

За кілька митей пролунав відповідний дзвінок.

«Йду», — повідомляв Айртон.

Колоністи знову спрямували погляди на корабель.

— Якщо це «Дункан», — сказав Герберт, — Айртон, звичайно, відразу ж його впізнає, адже він сам плавав якийсь час на цій яхті.

— І якщо впізнає,— додав Пенкроф, — от збентежиться, бідолаха.

— так, — погодився Сайрес Сміт, — але тепер Айртон може ступити на борт «Дункана» з гордо піднятою головою, і я від душі бажаю, щоб