Читати книгу - "Вигнання з раю"

— це голова колгоспу, і квит! І тільки для голови колгоспу, вважають такі письменники (та ніби тільки вони?), — слава й ордени, любов і мудрість, переживання і намагання, а все решта — марнота і суєта.

Ясна річ, відверто і прямо про все це у Веселоярську не говорилося. Пієтет до Зновобрать зберігався, декорум не порушувався, все було мовби гаразд, але ж недарма кажуть, що шила в мішку не втаїш. Та й не такий був Зновобрать, щоб спокійно спостерігати, як підгризають його авторитет.

І тому на черговій сесії сільської Ради, в порядку денному якої і не пахло урядовою кризою, Зновобрать попросив слова для позачергової заяви і всіх здивував, засмутив і осиротив:

— Дорогі товариші, кажеться-говориться, прошу відпустити на заслужений спочинок.

Спробували вмовляти. Зінька Федорівна (о фарисейство!) перша, за нею інші, Зновобрать затявся — і ні руш!

— На заслужений, здається-бачиться, треба давати дорогу молодим!

Зінька Федорівна, щоб не втратити моменту, першою ж і почала схиляти до думки про то, щоб задовольнити прохання Зновобрать. Але тут вступив у дію товариш Жмак, що, як висловлюються великі стилісти, з неприхованим подивом спостерігав ці незаплановані події, спостерігав із президії, куди був запрошений урочисто і посаджений поруч з головуючим на сесії Гришею Левенцем, слухав, обурювався, рвав і метав у своїй адміністративній душі. Врешті, бачачи, що треба рятувати становище, він ліктем одіпхнув Гришу, перехопив (порушуючи демократію, прямо скажемо!) головування і промовив у звичному для нього дусі вказівок і розпоряджень:

— Вопрос не підготовлений — знять і не обсуждать!

Тут доведеться розповісти про товариша Жмака трохи популярніше. Взагалі авторові випала досить неприємна місія. Треба вводити в цей роман нових і нових героїв, вкидати їх сюди цілими оберемками і про кожного розповідати докладно і зрозуміло. Писати про це обтяжливо і набридливо, а читати ще набридливіше. Та що вдієш — доводиться! Звичайно, читати ніхто нікого примусити не може. Але писати однаково треба. Бо хтось може поцікавитися: а хто такий Жмак? Або там ще хто.

Одне слово, про товариша Жмака.

Товариш Жмак був яскравим представником племені представників.

Яке безглуздя, обуриться читач, і яка стилістична убогість: представник представників! Але тут автор цілковито безсилий. Не рятує його навіть прекрасна українська мова, яку так щедро збагачують наші поети, сміливо вводячи в неї слова, що не снилися й великому Шевченку: =буя, мрево, рвійний, завше, покіль, відтак, котрий, сливе.= Багатство багатством, а ти вимушений писати: представник пред… Щоправда, можна б ще сказати: представник уповноважених. Але це вносить небажану плутанину і може завести нас аж у дипломатичні сфери, де є і просто представники, і представники повноважні, і надзвичайні. А в селі воно все простіше. Споконвіку помагали тут вирощувати хліб, доїти корів і вивозити гній на поля представники (або уповноважені), то як же обійдешся в нашій розповіді без такого представника пред… Тьху! Який неоковирний стиль!

Вам уже зрозуміло: товариш Жмак — представник. Але це ще не все. Як формується безсмертний інститут представників? Починається все з області. Область розсилає своїх представників у всі райони. Район, щоб не відставати, розсилає вже своїх власних представників по колгоспах. Скажімо, районний Держстрах їде в колгосп «Переможець» на шарування буряків, а редактор районної газети — в колгосп «Передовик» на заготівлю кормів. Буряки шаруються незалежно від того, є там Держстрах чи його немає (а залежно від наявності робочих рук у колгоспі «Переможець», де їх щороку менше та менше), корми в колгоспі «Передовик» заготовляються так або не так залежно від наявності спеціальної техніки, яку наші високоталановиті конструктори все ще десь конструюють, і від урожаю сіяних трав, а зовсім не від того — сидить там редактор райгазети чи не сидить.

На рівні сільрадівському — те саме. Тут, щоправда, рівень влади не давав змоги посилати представників для вказівок, зате відкривалися необмежені можливості для допомоги. Всіх учителів, медицину, яка була, культмасових працівників — все, що звалося інтелігенцією, мобілізувалося, зобов’язувалося, розганялося й розсилалося на поля, на ферми, в бригади, в майстерні, в усі колгоспні ланки й підрозділи для присутності, для допомоги, для сіяння мудрого, доброго, вічного — читання лекцій, малювання стінгазет, балачок і зітхань, рад і порад.

Але автор надто забалакався і забув про Жмака!

Товариш Жмак був представник обласний. І не з племені Якалів, представники якого те й знають, що грозяться: ятобіпокажу! ятобідам! А з породи Тикалів, у якої трохи інший словник: Тиуменезаспіваєш! Тиуменезатанцюєш!

Можна зрозуміти, якими повноваженнями наділений був товариш Жмак! Чому він опинився у Веселоярську, а не сидів у райцентрі? Це вже суто індивідуальне. Товариш Жмак вирішив ощасливити Веселоярськ, як село нове і показове з усіх поглядів, і заявив, що віднині робить колгосп «Дніпро» базовим для свого високого представництва. Яка радість і яка честь!

Не дивно, отже, що товариша Жмака урочисто запросили до президії чергової сесії Веселоярівської сільської Ради.

Хто ж знав, що Зновобрать виступить зі своєю позачерговою заявою!

Але, як уже сказано вище, товариш Жмак умить розібрався в обстановці, спробував захопити владу і поставив вимогу відкласти питання про Зновобрать як не підготовлене.

Зновобрать виступив з рішучим запереченням. Його підтримала Зінька Федорівна, яка не хотіла втрачати нагоди зіпхнути Зновобрать з керівництва. Гриша Левенець, як головуючий на сесії, обережно, але досить рішучо сказав, що коли питання поставлене, та ще таким авторитетним чоловіком, як сам голова сільради, то відсувати його не можна, а треба обговорити з дотриманням усіх демократичних норм.

Молодий, та ранній, зробив для себе висновок товариш Жмак і зажадав оголосити перерву на сесії, щоб він зміг зв’язатися по телефону і довести до відома.

— Яка ж перерва, коли ми що й не засідали? — здивувався Гриша. — Товариші, є пропозиція відпустити товариша Жмака з президії, щоб він зміг довести до відома, а нам продовжити обговорення.

Сесія прийняла пропозицію одноголосно, вже зголошувалися охочі для виступів, а товариш Жмак, вискрегочуючи зубами, побіг до телефону, щоб бити по всіх комутаторах і вузлах зв’язку, і, забувши про свій високий рівень, посилав Гриші Левенцю погрози на рівнях далебі нижчих і малозначніших: «Ну, яжтобіпокажу! Тижуменезаспіваеш!»

Дзвонив товариш Жмак не одноосібно, а комплексно: товаришам Борису Борисовичу, Петрові Петровичу, Федору Федоровичу. В наших місцях керівництво добиралося з такими, сказати б, уніфікованими, або одноманітними, найменнями. Може, для солідності, може, для зручності, а може, й випадково. Але не для сміху, товариші, бо який тут сміх, коли довкола стільки серйозних справ!

Відповідно до рівня своїх співрозмовників, товариш Жмак демонстрував і безмежну гаму телефонного слухання. В