Читати книгу - "Обитель героїв"

з успіхом реалізована гросмейстером Бенедиктом. Дослідження довели, що гармонія композицій, здебільшого різноманітних «Requiem» і «Marche Funebre», на третину скорочує манозатрати на віталізацію об’єкта. Музиканти наймалися живі: по-перше, дрейгурам елефант на вухо наступив, по-друге, сезон у Чуриху для скрипалів і фаготистів виходив вигідніший за службу в благодійному оркестрі Фрідріха Бьорке, відомого мецената.

Додайте до цього молоденьких відьмочок — слухачки початкових курсів факультетів некромантії билися за право літнього стажування в кадавральні Чуриха.

— Ідилія! — сказав Адальберт Меморандум, дипломований поет і штабс-секретар Ложі Силаботоніків, проїздом відвідавши Чурих.

Тут він написав оду «Повстань-но, фатумом благословенний!», випив горобинової, заповів своє тіло місцевому комірникові й надвечір виїхав. Втім, заповіт за сім років по тому переписав, вирішивши упокоїтися в мавзолеї, вибудуваному вдячними шанувальниками.

Перед від’їздом віршомаз затримався біля воріт, дивлячись, як на спеціально відведеному майданчику дрейгури начищають ваксою тіні. Ритмічно миготіли щітки, кисло смерділа в коробах вакса, тіні піднятих, сизі під променями пізнього сонця, наливалися дивною, опівнічною чорнотою, і посмішки на задоволених обличчях дрейгурів ставали широченними, як шаровари ландскнехтів. Питання про склад вакси залишилося без відповіді: крім сажі, туди входив таємничий «оживляж» — комплекс заздалегідь підготовлених настоїв. Всмоктуючи наваксовану тінь протягом тижня, дрейгур потім служив не за страх, а за совість, уп’ятеро довше звичайного.

Якби гросмейстером Чуриха того дня був Ефраїм Клофелінг, він прочитав би поетові цілу лекцію про тіні, як проекції тілесних доль на тканину світобудови і варіанти їх використання. Але Фрося надягнув гросмейстерську мантію в залі торжеств Вежі Досліджень лише десять років по тому.

Врешті-решт поет так і від’їхав невігласом.

CAPUT XX

«МІЖ ДЕРЕВ ГУЛЯЮТЬ ТІНІ, І ЗБЕНТЕЖЕНІ РОСЛИНИ ВОРУШАТЬ КОРІННЯМ: ЯК ЖЕ ТАК?..»

У тиші почувся близький плюскіт хвиль. Озеро нагадало про себе й знову замовкло, насолоджуючись спокоєм. З гілки дерева зірвався вухатий пугач-пересмішник, чхнув, наслідуючи звуки озера, хрипко ухнув баритоном: «Голу-у-уба-а-а!», вочевидь маючи на увазі недавню тираду Ефраїма, і схопив пазурами необережну мишку. Вистава, як вважав пугач, заслуговувала нагороди не менше, ніж слова нерозумної вігіли, що пройшла повз смачнющу мишу зі злочинною байдужістю.

Спускаючись до Тітікурамби, гросмейстер з хвилину про щось міркував.

— Послуга за послугу, — нарешті кинув він.

Анрі обпекло відчуття близькості чогось непоправного. Немов крилатий хижак навис над головою, а втікати нікуди. Строго нагримавши на себе (ич, розпустилася, яка тендітна!), вігіла постаралася повернути самовладання. Прикмети не обіцяли небезпеки чи лиха. Навпаки, і пугач, і міскантний пилок на носі гроса, і обійми випадкового кавалера — все обіцяло швидке здійснення бажань (щоправда, обтяжене плодоносними зливами, помноженими на велику кількість хвої під ногами). Треба буде домовитися з гросом: якщо писатиме Месропу щодо заохочення, нехай випросить місяць відпустки…

— Пані, вам відомо, що один із ваших супутників — профос Дозору Сімох?

— Хто? — машинально відгукнулася Анрі, і лише потім збагнула, що обрала найгіршу відповідь з усіх можливих.

— Хто? Ну, звісно, не малефік, — з незлою іронією відгукнувся Ефраїм. — Профос Дозору на королівській службі? Блокатор — дійсний член лейб-малефіціуму? Нонсенс і безглуздя! Наш шкідник чистий, аки агнець перед закланням… е-е… даруйте, згадав. Надзвичайно невдале порівняння. З огляду на сумні обставини, що привели пана Мускулюса в Чурих, рекомендую нам обом тричі підстрибнути на лівій нозі, аби уникнути пристріту!

Грос незграбно заскакав і став схожий на біса-трясовинника, коли той перестрибує з купини на купину. Анрі не залишилося нічого іншого, як наслідувати приклад старця. Над головами людей веселився негідник-пугач. Смачно повечерявши мишкою, від чого настрій став просто чудовий, крилатий хижак радів удачі: до хліба насущного йому дісталися й видовища.

— Ф-фух… ні, ну це ж треба! — знову рушаючи до озера, старець важко дихав. Голос його став схожий на орлиний клекіт. — Ніколи не припускав, що відганятиму пристріт від профільного шкідника! Язик мій… ох, у наші літа! Ворог мій… Звісно, пані, я мав на увазі стряпчого. Як його кличуть?

— Терц. Фернан Терц. Принаймні так він назвався мені.

— І, звичайно ж, ви не стали зчитувати його мана-фактуру. Я розумію: арешт, обставини, присутність стороннього, втеча пана Мускулюса…

— Зчитувати мана-фактуру без дозволу об’єкта — порушення корпоративної етики! — вігіла намагалася вдавати ображену. — І потім, навіщо мені мана-фактура стряпчого, що прийшов до клієнта з питань банальної спадщини?

— Та мало там що… Припустимо, голова Месроп правий, і за паном малефіком водяться грішки. Припустимо, що стряпчий, відвідуючи клієнта глибокої ночі, викликає підозри. Припустимо, вони обидва вам збрехали: і Мускулюс, і Терц. Для співробітниці Тихого Трибуналу, що очолила арешт-команду, ви занадто довірливі, голубонько… Цим, до речі, ви зворушили моє старе серце.

Ефраїм на ходу підібрав довгу хвоїнку й намалював у повітрі дивну фігуру. Напевно, зобразив старе серце, зворушене довірливістю Генрієтти Кукіль. Голка криптомерії простромила серце наскрізь, після чого гросмейстер викинув її в кущі.

— Я щиро радий повідомити вам інформацію, яка може стати у пригоді Трибуналу. Отож, Чурих у давнину дістав назву від сили-силенної чурів, які тут водяться. Замок просто кишить цими крихітними бестіями, спритними, пустотливими, але безмежно відданими місцю перебування. У нас немає необхідності зчитувати мана-фактуру гостей, нехтуючи корпоративною етикою й ризикуючи викликати невдоволення колег. За нас це роблять чури. Кожна людина, потрапивши в замок, своїм подихом колише шерсть найближчих чурів. А за ступенем скуйовдженості наших милих чуриків визначити рівень мани гостя простіше простого. І Номочка, і брати Крученики, і ваш покірний слуга давним-давно навчені такої методики…

Подробицями методики Анрі вирішила не цікавитися. Якщо грос стверджує, що це так, залишається лише повірити. Не зі стелі ж він узяв секрети Терца?

— А яке відношення має мана-фактура до членства в Дозорі Сімох? Ви говорите загадками, ваше чорнокнижництво…

— Аж ніяк! У кожного з нас, пані, — я маю на увазі майстрів Високої Науки — свій рівень і спектр накопичуваної мани. У когось вищий, у когось нижчий, в одного мана чиста, як сльозинка дитини, в іншого — сповнена ефірного лушпиння і грудок… Знову ж таки, позначаються профіль і кваліфікація. Наприклад, семанти, цілком дієві чарівники, мають незначний запас мани. Але навіть у звичайної людини — теслі, бондаря, кондитера — рівень властивої йому мани не буває нульовим, інакше кажучи, нейтральним. Нульової позначки досягають тільки…

— Я знаю, — перебила Анрі, побоюючись, що лекція затягнеться до ранку. — Нейтральний рівень зустрічається у шмагів, що потерпають від вродженого «синдрому псевдомани». Чисте, невиліковне зеро, що викликає ряд провокативних видінь. Нам на семінарі читали…

— Хто читав? — зацікавився гросмейстер. — Гальдор д’Альвейя? Вінченцо Трембіта? Лисий Чушик?

— Матіас Кручек, доцент Реттійського Універмагу. Три роки тому.

— О, вам