Читати книгу - "Син"

186
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 105 106 107 ... 121
Перейти на сторінку:
вона знайшла поміж ламелів ліжка.

Вона гукнула його, хоча знала, що відповіді не буде. Хвіртка була відчинена, коли вона поверталась, хоча Марта була впевнена, що замкнула її, коли виходила. Вони прийшли по нього, як він і передбачав. Він явно опирався, але марно. Вона залишила його сонним, вона не подбала про нього, вона не…

Вона обернулась і помітила аркуш на подушці. Жовтий і, схоже, видертий із записника. Написано було старою ручкою, що лежала поруч з подушкою. Їй одразу чомусь спало на думку, що це ручка його батька. І перше навіть, ніж прочитати, вона подумала: от історія і повторюється. Потім вона прочитала написане, впустила квіти і приклала руку до рота – автоматичний жест, щоб приховати скривлену гримасу, коли навертаються сльози.

«Люба Марто!

Пробач мене, але зараз я маю зникнути. Кохаю тебе навіки.

Сонні».

Розділ 39

Маркус сидів на ліжку в жовтому будинку. Після того, як жінка поспіхом вискочила з дому, через якихось двадцять хвилин після Сина, Маркус зачекав іще десять хвилин і зрозумів, що вони найближчим часом не повернуться.

Тоді він перейшов дорогу. Ключ був залишений на своєму звичному місці.

Ліжко було застелене, а уламки лампи прибрані в кошик для паперів. Під скалками він знайшов пожмаканий листок.

Слова були написані акуратним, майже жіночим почерком.

«Люба Марто!

Батько якось розповідав мені, що він бачив, як потонув один чоловік. Батько був на патрулюванні; пізно вночі зателефонував хлопчик з гавані в Коньєні. Тато хлопчика впав у море, коли вони швартували свій човен. Він не міг пливти і чіплявся за борт, а син не спромігся сам затягнути його назад у човен. Доки прибула патрульна машина, тато хлопчика здався, відпустив руки і пішов на дно. Минуло вже кілька хвилин, тому мій батько викликав водолазів, а хлопчик гірко ридав. Та доки вони чекали, чоловік раптом виринув – з блідим обличчям, хапаючи ротом повітря. Син радісно скрикнув. А його тато знову пішов під воду. Мій батько стрибнув за ним, щоб урятувати його, але було занадто темно. Коли мій батько виринув, він подивився просто в сяюче обличчя хлопчика, який думав, що тепер усе гаразд, що його батько живий і поліція поряд. І мій батько розповідав мені, що він бачив, як серце розривається у хлопчика в грудях, коли той зрозумів, що Бог просто бавиться з ним, вдаючи, буцімто він зараз поверне йому батька, якого щойно забрав у нього. Мій батько сказав, що коли є Бог на світі, – це жорстокий Бог. Я думаю, що нині я зрозумів, що він мав на увазі, бо я, нарешті, знайшов щоденник свого батька. Можливо, він хотів, щоб ми знали. А може, він просто був жорстоким. Інакше навіщо вести щоденник, але ховати його в такому очевидному місці, під матрацом?

Марто, у тебе все твоє життя попереду. Я думаю, ти зумієш зробити з ним щось хороше. Я цього не можу. Пробач мене, але зараз я маю зникнути. Кохаю тебе навіки.

Сонні».

Маркус подивився на стіл. На ньому лежала та книжка, яку читав Син.

Чорна шкіряна палітурка, пожовклі сторінки. Він погортав книжку.

Він зрозумів одразу, що то щоденник, хоча записи робились не щодня. У деяких місцях між записами траплялись пропуски в кілька місяців. В інших місцях просто стояла дата, а під нею – одне-два речення. Наприклад, що «трійця» розпалась і що між ними щось не ладнається. А за тиждень – що Хелене вагітна і що вони купили власний будинок. Але як важко вижити на саму зарплатню полісмена, і як прикро, що як його батьки, так і батьки Хелене самі в скрутних обставинах і не можуть їм допомагати. Пізніше – який він щасливий, що Сонні зайнявся боротьбою. На іншій сторінці про те, як банк підвищив процентні ставки, що вони неспроможні сплачувати іпотеку, що він має щось вдіяти, перш ніж у них заберуть будинок. Щось вигадати. І ще про те, як він обіцяв Хелене, що все владнається. І щастя, що малий, здається, не помічає, як його батьків щось тривожить…

19 березня

Сонні каже, що хоче бути, як я, і служити в поліції. Хелене твердить, що він одержимий мною, що він боготворить мене. А я сказав їй, що це нормальна річ для сина і що був у його віці таким самим. Сонні хороший хлопчик, можливо, занадто хороший для цього жорстокого світу, але такий син, як він, завжди благословення для батька…

Далі були сторінки з текстом, який Маркус геть не розумів. З такими висловами, як «неминучість особистого банкрутства» і «продав свою душу дияволові». А також ім’я «Твілінґен».

Маркус перегорнув кілька сторінок.

4 серпня

Сьогодні у відділку знову говорили про «крота». Вони припускають, що Твілінґен провів свою людину в поліцію. Як дивно, що у людей, навіть з поліційним досвідом, така вбога уява. У них завжди один убивця, один зрадник. Як вони не розуміють геніальності двоїни? Один завжди має алібі, коли інший діє; так ми обидва у стількох випадках опиняємось поза підозрою, що це автоматично виключає нас обох зі списку потенційних підозрюваних. Атож, це вдала знахідка. Досконала схема. Ми корумповані, наскрізь гнилі полісмени, які зрадили все, у що вірили, заради кількох жалюгідних срібняків. Ми закривали очі на продаж наркотиків, торгівлю людьми, навіть убивства. Ніщо більше нічого не варте. Чи є спосіб повернутись? Чи є шанс на сповідання, покаяння і прощення, без того щоб погубити все і всіх навколо себе? Я не знаю. Знаю тільки, що я повинен вирватись.

Маркус позіхнув. Від читання його завжди хилило до сну, надто коли траплялось так багато слів, яких він не розумів. Він перегорнув іще кілька сторінок.

15 вересня

Цікаво, чи довго ми зможемо діяти без того, щоб Твілінґен з’ясував, хто ми є? Ми спілкуємось через адреси Hotmail з різних крадених комп’ютерів, які ми «позичаємо» на складі речових доказів. Але це не надто надійно. З іншого боку, якби він хотів, то міг би влаштувати стеження за місцями, де ми обмінюємось матеріалами і грошима. Позаминулого тижня, коли я забирав конверт, приліплений під сидінням стільця в ресторані «Брокерс» на Бугстадвейєн, я був упевнений, що мене вистежили. Якийсь тип коло бару похмуро позирав на мене. Я одразу зрозумів, що він кримінальник. І щодо цього я не помилився. Він підійшов до мене і сказав, що його взяли на крадіжці десять років тому. Сказав, що то було

1 ... 105 106 107 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Син», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Син"