Читати книгу - "Ольвія"

чинить що хоче, він творить зло, слухає нишпорок і шептунів, а кращих людей переслідує, губить їх без суду, а підлоту ще й підтримує.

– Лишити царство без правителя? – здивовано звів брови Дарій.

– Чому без правителя? – спокійно перепитав Отан. – Давайте запровадимо народне правління. Адже народ-правитель не творитиме нічого із того, що дозволяє собі самодержець, бо всі рішення будуть залежати від народних зборів. Отже, – закінчив Отан твердим голосом, – я пропоную знищити єдиновладдя і зробити народ владикою!

Дарій потемнів на виду, але й слова не мовив. Тільки подумав:

«Ач, куди занесло Отана! Народовладдя йому забаглося. Щоб чернь доконала Персію, щоб худорідні захопили верховну божеську владу? Щоб усякі цвиндрики у царі пнулися, а ми щоб, знатні, у їхні слуги пошилися?»

Хто-хто, а Дарій добре знав ситуацію в країні. Внаслідок безкінечних війн, які вів ще Кір, батько Камбіза, знать розділилася на два протилежні табори: знать Заходу поривалася до влади й одночасно намагалася покінчити з положенням «народ – військо», а на Сході царства воєнно-племінна демократія намагалася не допустити до влади знать. По всьому царству або визрівали, або вже спалахували бунти, всюди непокора, невдоволення, ворожнеча… Не сьогодні-завтра розпадеться царство, з таким трудом створене Ахеменідами, а Отану забаглося народного правління.

Другим слова попрохав Мегабіз.

– Те, що сказав Отан про відміну самодержавної влади, підтримую і я, – почав він упевнено, але неясно було, куди він буде хилити. – Але щодо другої пропозиції – віддати верховну владу народу – то це, мені здається, не краща порада. – («Молодець, Мегабіз», – подумки похвалив його Дарій і, не втримавшись, схвально кивнув головою). – Адже немає нічого жахливішого за розгнуздану чернь, – говорив далі Мегабіз, і Дарій удруге схвально кивнув головою. – Тож чи гоже нам, рятуючись від тирана, попасти під владу черні? Адже тиран хоч знає, що творить, а народ навіть і не знає. Бо звідки у народу розум, як він невчений і не має ніякої природженої доблесті. Галасливою юрбою-юрмиськом кинеться народ до кормила влади, і тоді нам, знаті, хоч світ заочі втікай. Та й що нам доброго чекати від тлуму людського? – Він мить помовчав, ніби збирався із силами, і вигукнув: – Хай цінить народне правління тільки той, хто бажає зла Персії! Ми ж наділимо верховною владою тісне коло найвищої знаті, а в їх числі будемо й ми самі. А від кращих людей буде виходити і державна мудрість.

Добре почав Мегабіз, але й він не туди повернув. Дати владу знаті? Та завтра ж почнеться в Персії розбрат, і царство розпадеться на ворогуючі табори.

Далі мовчати Дарій уже не міг.

Але почав стримано, із похвали Мегабізу:

– По-моєму, Мегабіз правильно відгукнувся про народ, а ось на знать, бодай і найвищу, в мене інший погляд. Якщо ми візьмемо на вибір форми правління, кожну її в найдосконалішому вигляді, тобто найдосконалішу демократію і найдосконалішу монархію, то остання заслуговує найбільшої уваги. Адже нічого немає кращого за правління одного найкращого владаря. Він бездоганно керує народом, і при такій владі краще всього можуть зберігатися в тайні рішення проти ворогів. Між верховною знаттю, якою б вона не була справедливою, неодмінно виникнуть розбрат, зваби, чвари. Бо кожен захоче главенствувати, тож спалахне ворожнеча. А від неї до кровопролиття – один крок. При демократії пороки теж будуть, адже в громадські справи проникне підлість. Виникнуть таємні спілки, змови. Аж доки який-небудь народний вождь не покінчить із демократією. І потім цей вождь швидко стає самодержцем. Отже, єдиновладдя – найкращий спосіб правління. І потім: звідки у нас, персів, свобода? Хто нам її дав? Народ чи самодержець? По-моєму, якщо свободу нам дав володар, то й мусимо міцно триматися за цей спосіб правління і не порушувати добрих батьківських заповітів і звичаїв.

Дарія першим підтримав Гобрій.

За ним, щоправда, повагавшись, до Дарія пристала й решта змовників. І Отан зрозумів, що ввести у персів демократію і не світить, а тому сказав так:

– Друзі! Отже: один із нас стане царем. Буде він вибраний жеребкуванням, чи рішенням перського народу, чи ще якось – я, у всякому разі, сперечатися з ним не буду. Сам я бажаю бути вільним. Я відмовляюсь від престолу з тією умовою, щоб ні я сам, ні мої нащадки не підкорялися нікому із вас.

– Бути по-твоєму! – вигукнули всі.

Отан встав, поклонився і вийшов.

Шестеро змовників, провівши вдячними поглядами Отана, якусь мить сиділи мовчки, а тоді зненацька заговорили усі разом. Заговорили про Отана, про його благородний вчинок (сам відмовився від претензій на царську владу!), про те, що той, хто з них сяде на престол, буде щорічно жалувати Отану найкоштовнішу мідійську одіж та інші цінні дари надсилатиме. Адже він перший задумав змову і зібрав їх докупи.

Потім Гобрій сказав:

– Один із нас стане царем. Але хто б не став, моє слово таке: щоб кожен із нас за бажанням міг у будь-який час заходити до царя без доповіді, якщо тільки цар не почиває у своєї жони. Далі. Цар мусить брати собі жону тільки із наших сімейств.

І всі погодилися: хай буде так!

Далі надумали чинити ось як: сісти усім на коней і виїхати за міську браму. Чий кінь першим заірже на сході сонця, коли вони виїжджатимуть за міську браму, тому й бути царем.

І всі сказали: хай буде так!

І Дарій вдячно глянув на Гобрія, він усе зрозумів.

Легенда це чи ні – не будемо тут доскіпуватися.

Може, й легенда, адже Дарій міг без будь-якого іржання коней стати царем, бо він був із роду Ахеменідів, представляв наймолодшу ахеменідську родову гілку.

Але так описує Геродот, тож закінчимо цю історію за Геродотом.

Дарій розповів своєму конюху Евбару про умову і додав:

– Якщо знаєш який хитрий засіб, то вчини так, щоб я, а не хто інший отримав царський престол.

Кмітливим був Евбар. І до слова був хапким, і до справ. Ще й мав веселу та безжурну вдачу.

Вислухавши Дарія, він легенько свиснув.

– Пане!.. Якщо тільки від цього залежить, бути тобі царем чи не бути, то не хвилюйся. Раніше тебе ніхто царем не стане. Твій кінь першим заірже на виході із міської брами.

– Тоді не витрачай марно часу, – велів Дарій, – адже завтра вранці справа мусить вирішитись.

Ну й хват був той Евбар!

І ось що він затіяв.

Вночі вивів за міську браму кобилицю, яку жеребець Дарія любив дужче всіх. Прив'язав її, а потім почав водити навколо неї Дарієвого жеребця. Жеребець поривався, конюх його стримував, та