Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

динамітом. Я певен, що про цей тайник ніхто нічого досі не знає, і ми з вами можемо пробратися в нього, але для цього доведеться з'їздити в Давилон.

— Завтра ж поїдемо! — вигукнув Спрутс, схоплюючись від нетерпіння з крісла. — Я їм покажу! Я цього більше терпіти не буду! Я їх усіх підніму в повітря!

В цей час телепередача з Космічного містечка закінчилася, і по телебаченню почали показувати нову кінокомедію про якогось колишнього багача, який не хотів працювати, а в їдальні відмовились годувати його, отож він вирішив готувати для себе сам, тільки з того старання нічого не виходило. Куплені яйця він поклав на стілець, а потім сів на них, пакет з маслом упустив на підлогу, одразу ж наступив на нього ногою, посковзнувся і впав, зачепивши рукою чайник з гарячою водою, яка хлюпнула йому просто на лисину. Цілий вечір він бився на кухні, нарешті впав у порожню скриню і заснув у ній, а вранці побіг улаштовуватись на роботу.

— Це що? — кричав обурено Спрутс. — Це ж про мене! Та як вони сміли? Хіба вони забули, хто я? Я ж їм не якийсь там нікчема! Я Спрутс! Нехай би вони попались мені раніше. Я б їх скрутив! А тепер я хто! Хто, я вас питаю! Тепер я для них ніхто, бо все полетіло до чорта. Колись мене і годували, і одягали, і купали, і спати вкладали, й катали, й порошинки з мене здували, весь бруд за мною прибирали, всіляко піклувалися про мене, о! А тепер я сам мушу про себе дбати, сам мушу все робити! Чому, я вас питаю? З якої речі? Колись всі мене шанували й поважали за моє багатство, підлещувались до мене, низенько кланялись мені, а тепер усі з мене сміються та ще й кінокомедії про мене знімають! Це ж образа! Я не потерплю цього! Я їм покажу! Я їх за це на шмаття! На друзки! Де динаміт? Дайте мені динаміт! Завтра ж їдьмо по динаміт!

Він ще довго так шаленів. Жуліо ледве заспокоїв його і, пообіцявши завтра зранку вирушити по динаміт, уклав спати в скриню.

Розділ тридцять шостий

НА ЗЕМЛЮ

Минуло кілька днів відтоді, як Незнайко приїхав із своїми друзями в Космічне містечко. Тут йому все дуже сподобалось. Прокинувшись уранці, він одразу ж подався на город і гуляв там серед заростів буряків, моркви, огірків, помідорів, кавунів чи тинявся серед височенних стебел гігантської земної пшениці, жита, проса, гречки, сочевиці, а також вівса, з якого робиться чудова крупа для дуже смачної вівсяної кашки.

Тут усе майже як у нас у Квітковому місті, — казав Незнайко. — Тільки у Квітковому місті було трошки краще. Тут ніби чогось усе-таки бракує.

Одного разу Незнайко прокинувся вранці й відчув, що трохи нездужає. Йому нічого не боліло, але було таке відчуття, ніби він дуже-дуже стомився і не мав сили встати з постелі. Але незабаром мав бути сніданок, тому він усе-таки встав, одягнувся, вмився, проте, коли сів снідати, відчув, що зовсім не хоче їсти.

— От бачите, які ще тут на Місяці штучки бувають! — пробурмотів Незнайко. — Коли хочеться їсти, то їсти нема чого, а коли є що їсти, то не хочеться їсти!

Сяк-так упоравшись із своєю порцією, він поклав ложку на стіл і вийшов у двір. За хвилину всі побачили, що він вертається назад. Обличчя його було злякане.

— Братики, а де ж сонечко? — спитав він, здивовано озираючись навколо.

— Ти, Незнайку, якийсь осел! — насмішкувато відповів Знайко. — Ну яке тут сонечко, коли ми на Місяці, точніше сказати, в Місяці.

— У, а я й забув! — махнув рукою Незнайко.

Після цього випадку він цілий день згадував про сонечко, за обідом їв мало й тільки надвечір заспокоївся. А другого ранку все почалося знову.

— Де ж сонечко? — пхикав він. — Хочу, щоб було сонечко! У нас у Квітковому місті завжди було сонечко.

— Ти краще ось що, голубчику, не каверзуй! — сказав йому Знайко.

— А може, він у нас хворий, — сказав лікар Пілюлька. — Мабуть, я огляну його.

Затягнувши Незнайка у свій кабінет, лікар Пілюлька почав ретельно обстежувати його. Оглянувши вуха, горло, ніс і язик, Пілюлька здивовано похитав головою, потім велів Незнайкові скинути сорочку й почав стукати його по спині, по плечах, по грудях і по животу гумовим молоточком, дослухаючись при цьому, який виходить звук. Видно, звук виходив не такий, як треба, тому Пілюлька кривився, знизував плечима й тряс головою. Потім він звелів Незнайкові лягти на спину й почав натискувати йому долонями на живіт у різних місцях, приказуючи:

— Так боляче? Не боляче?.. А так?..

І знову щоразу скрушно хитав головою.

Нарешті він зміряв Незнайкові температуру, а також пульс і кров'яний тиск, а тоді, велівши йому лишатись у постелі, пішов до коротульок і сказав тихенько:

— Біда, голубчики. Незнайко наш хворий.

— А що в нього болить? — спитала Рибка.

— У тому-то й річ, що нічого не болить, а проте він серйозно хворий. Хвороба в нього дуже рідкісна. На неї хворіють коротульки, які надто довго пробули далеко від своїх рідних місць.

— Ти ба! — здивувався Знайко. — То його треба лікувати.

— Як же його лікувати? — відповів лікар Пілюлька. — Від цієї хвороби ніяких ліків нема. Він повинен якнайскоріше повернутися на Землю. Тільки повітря рідних ланів може помогти йому. Такі хворі завжди дуже тужать далеко від батьківщини, й це може для них погано скінчитися.

— Виходить, нам треба вирушати додому? Ти це хочеш сказати? — спитав Знайко.

— Так, і притому якомога скоріше, — підтвердив лікар Пілюлька. — Думаю, що коли ми сьогодні ж вирушимо в дорогу, то встигнемо долетіти до Землі з Незнайком.

— Отже, треба вирушати сьогодні ж. І нічого тут більше думати, — сказала Фуксія.

— А як же бути з Пончиком? — спитав Знайко. — Він же лишився у Лос-Поганосі із своїми крутильниками. Не можемо ж ми покинути його тут.

— Ми з Шпунтиком зараз же поїдемо по нього на всюдиході, — сказав Гвинтик. — До вечора туди приїдемо, завтра вранці назад. Опівдні будемо тут.

— Доведеться призначити відліт на завтра, — сказав Знайко. — Раніше ніяк не впораємось.

— Ну що ж, до завтра, я думаю, Незнайко витримає, — сказав лікар Пілюлька. — Тільки ви, братики, не зволікайте.

Гвинтик і Шпунтик одразу ж викотили з гаража всюдихід, узяли з собою Козлика, якого вчили керувати всюдиходом, і всі троє поїхали в Лос-Поганос. Лікар Пілюлька поспішив повідомити Незнайка, що прийнято рішення вирушати на Землю. Ця звістка дуже втішила Незнайка. Він навіть