Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Є, — сказав я, дурнувато посміхаючись, — у тебе ще є донька, чи не так?

— Однак ти ж — бовдур! — із ненавистю вигукнула вона.

Я більше нічого не сказав, тільки глибоко вдихнув повітря і занурився з головою в воду. Це в мене з дитинства була така гра, і я щоліта ходив до річки, щоб так розважитись, тож поступово навчився триматися під водою, не дихаючи, тривалий час. Я пірнув аж на дно і пробув під водою чимало часу, потім виринув на поверхню. Тусиня вдала, що нічого не бачила. Тоді я далі продовжив вправлятись у грі, яка мені вдавалась — пірнав під воду і знову виринав на поверхню. При цьому я форкав, мов стомлений кінь. Вода в джерелі була м'якою і піддатливою. Хлюпаючись у ній, людина здіймала цівки потужного запаху сірки, і він неприємно бив у ніс людям на березі. Я так загрався в воді, що навіть забув про справу, яку ми щойно обговорювали з тусинею. Жінка, зрештою, всього лише жінка, а ця вода — набагато краще за жінку. Якби тут був літописець, я б наказав йому записати це відчуття. Якщо я його не забуду, коли повернуся, то обов’язково накажу літописцю зробити додатковий запис: такого-то року, числа, місяця другий панич у певному місці пережив певне відчуття тощо. Я був переконаний, що без’язикий хлопчина зможе надати моєму відчуттю ще глибшого значення. Однак, можливо, що він подивиться на мене своїм гострим поглядом, який ставав усе гострішим після того, як він утратив язик, і з іронічною посмішкою скаже до мене: «А яке це все має значення?» Проте я наполягатиму, щоб він записав його. Так я собі міркував, пірнаючи й зринаючи в джерелі. Вода з кожним разом затікала в вуха і створювала враження, що в них гуркоче грім.

Тусиня розгнівалась, зірвала зі своєї шиї низку коралів і вдарила ними мене по голові. На чолі в мене відразу ж здулася ґуля. Я вийшов із води і сказав до неї:

— Якщо туси Мерці дізнається, що ти вдарила його дурного сина, ти не отримаєш ні зернини навіть і за десятиразову ціну.

Тусиня й сама усвідомила, що це — вже занадто, тож сказала крізь стогін:

— Паничу, підводься й ходімо до моєї доньки.

О Небо, я зараз маю побачити найкрасивішу в світі дівчину!

Серце другого панича родини Мерці скажено закалатало. Тьох, ще раз тьох — билося воно під ребрами і то з такою силою, що мені аж боліло від ударів. Однак якою ж щасливою ставала людина від цього болю!

Перед одним із наметів, особливо гарним, тусиня надала своєму обличчю серйозного виразу й сказала:

— Паничу, добре подумай ще раз — чи ти справді хочеш побачити мою доньку?

— А чому ні?

— Чоловіки — однакові, хоч вони розумні, хоч — бовдури. — Тусиня подивилась на мене проникливим поглядом і сказала: — Коли людина, яка не має вдачі, отримує річ, що не повинна була отримати, її спіткає лихо. Така дівчина, як Тхарна, не може дістатися звичайній людині.

— Тхарна?!

— Так, мою доньку звати Тхарна.

О Небо, від цього імені по моєму тілу пішов жар. Я вже зустрів тут Дролму, яка була красивішою за мою колишню Дролму, а тепер з'явилася ще дівчина з таким самим ім'ям, як у моєї особистої служниці! Я навіть не дочекався, поки підлеглі піднімуть запону на вході до намету, й кинувся просто туди. Наслідком було те, що я заплутався у м'якій запоні і почав борсатися, проте запона тільки міцніше затягувалась на мені. Зрештою, коли мені вдалося вивільнитися, я постав перед Тхарною захеканим, із шматком запони в руці і мав зовсім дурнуватий вигляд. У ту мить я відчув, що в мене печуть навіть нігті на руках, не те що серце чи ноги. Було так, ніби сюди крізь глибину віків долинув якийсь первісний крик і, нарешті, тут і тепер, у цій незрівнянно красивій дівчині знайшов собі відповідь. Тепер вона сиділа переді мною на підвищенні в шатрі і сліпучо посміхалась, крізь її червоні губи було видно сліпучо-білі зуби. Одяг на ній був не для того, щоб сховати її тіло, а для того, щоб неясно показати його й розбудити уяву. Я, не стримуючи почуттів, вигукнув:

— Це — ТИ! Це — ТИ!

Перший вигук вийшов високим і радісним, а коли з губів злетів другий, моє тіло обм'якло, і я ледь не повалився на землю. Однак мені вдалося вирівнятись, і я не впав.

На обличчі Тхарни з’явився зляканий вираз. Дивлячись на матір, вона спитала:

— Ма, ти приїхала до цієї людини?

Обличчя тусині було серйозним, вона низько опустила голову, кивнувши головою, й сказала:

— Тепер він приїхав шукати тебе, моя люба донечко.

— Я зрозуміла, — сказала Тхарна майже пошепки.

Договоривши, вона закрила очі. Цей жест завжди викликає в людини бажання пожаліти, а в мене є милосердя. Втім, Тхарна — це доля, доля