Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

чого такий поспіх, не переживай, Матотору, все не з’їдять. Це решті треба хвилюватися, що залишаться голодними, якщо прийдуть після тебе, — відповів він, замикаючи двері кімнати. — Ти мені краще розкажи, що ми повинні зробити сьогодні, щоб я свої плани підлаштував.

— Ну, сьогодні нічого складного і важкого, — почав розповідати товстун дорогою в їдальню. — Зазвичай шостий день першого тижня навчання — це господарський день. Спочатку всі біжать до скарбника, точніше до його співробітників, щоб отримати стипендію. У сьомий, вихідний день, всі їдуть в місто ці гроші витрачати. Потім треба встигнути віднести в прання білизну, потрапити до майстрів на гоління та стрижку, а після обіду купання в лазні, ну і вільний час. Найгірше, що тільки один день для всього цього і скрізь багато народу збирається, а старші завжди лізуть без черги.

Сніданок пройшов спокійно. Нік був зайнятий своїми думками, Касталатус, як завжди, був небагатослівний, а Матотору із задоволенням знищував їжу за себе і ще як мінімум за парочку інших учнів. Ніку треба було зустрітися з батьком кухарчука Клу, але він вирішив відкласти цю задачу до обіду. Він подумки складав план на сьогодні, але через безліч задумів і справ список загрозливо збільшувався та погрожував розвалитися. Треба було або перенести його на папір і зменшити, або приступати до його поступового виконання.

Першим у списку стояло отримати стипендію, паралельно вирішив відвідати Майстра Анта — головного скарбника Школи, щоб залагодити свої фінансові справи. У своєму віці Нік прекрасно знав, що з людьми, які завідують фінансами, треба товаришувати, тому ще з вечора приготував невеличкий подарунок Майстру-казначею. Щоб не смикати друзів, Нік сходив до кімнати, забрав приготовані документи та подарунок. Коли він повернувся до їдальні, товстун все ще запихав в себе їжу, а Касталатус сидів поруч і сумно чекав, коли той наїсться. — Матотору, ти скоро луснеш. Давай закінчуй. Це тільки сніданок, а ти з’їв більше, ніж ми з Кастою з’їдаємо за цілий день разом, — засмутив Нік товстуна. — Давай швидше. Нам треба ще багато сьогодні зробити, а ти сам казав, що новачкам все в останню чергу. Спочатку сходимо до скарбника поповнимо наші бюджети.

— Ну ось. До обіду буду голодним ходити, — бурчав Матотору у відповідь, виходячи з їдальні.

— Нічого собі голодним, — обурювався Нік. — Ох, дограєшся. Домовлюся з директором Школи, тобі поставлять обмеження та ще й бігати вранці змусять, щоб зайву вагу скинути. І взагалі, як ти проходиш медичні огляди на початку навчального року?

— Цього разу важко. Магістр Целмаліт погрожувала мною серйозно зайнятися. Тому боюся зайвий раз їй на очі попадатися, — сумно відказав товстун.

— Чудово. Будеш погано себе вести, я обов’язково нагадаю їй про це, — з посмішкою підчепив його Нік.

— Ну ось, вже черга. А зараз ще старші курси прийдуть. Точно цілу годину доведеться тут простояти, — засмутився Матотору, коли вони підійшли до шкільного казначейства.

— Я тобі казав. Треба менше жерти. Вагу набрав зайву і в черзі постійно останній, — сказав Нік. — Гаразд, ви тут у черзі постійте, а мені треба деякі справи залагодити з Майстром Антою.

Нік пройшов повз учнів, що стояли у черзі, зазначивши, що часу чимало вони тут витратять, та, постукавши, увійшов до кабінету головного скарбника Школи.

— Добрий день, Майстре, — привітався учень, заходячи в кабінет казначея. — Можете мені приділити трохи часу?

— А, учень Нік, якщо я правильно пам’ятаю. Це ж ви були у мене з Магістром Зонколаном?

— Так. Все вірно. У вас гарна пам’ять, — не втримався від грубих лестощів.

— Якщо ти з приводу стипендії, то можеш отримати її разом з іншими учнями в сусідній кімнаті.

— Та ні. Я трохи з іншого питання.

— Тоді розповідай, чим можу тобі допомогти, — хитро примружився Анта. Досвід підказав йому, що просто так учні до нього не ходять, а може вийти деяка вигода для нього особисто. Це завжди радувало скарбника.

— Для початку я попросив би зберегти в таємниці те, про що я вас попрошу, — почав Нік. — А щоб не бути невдячним, ось невеликий подарунок від мене.

Він дістав з кишені маленький мішечок, який був розміром з кулак, і простягнув казначею. Той взяв його, розв’язав шнурок та заглянув всередину. Очі Майстра Анти від побаченого розкрилися від здивування. Він глянув на учня, потім ще раз заглянув всередину мішечка, вдихнув запах вмісту і задоволена посмішка осяяла обличчя скарбника.

— Це значно краще того, що вам подають у їдальні, — учень зрозумів, що потрапив в ціль зі своїм подарунком. Ліна йому розповіла, як у Школі викладачі стали ласі до кави, але судячи із запахів, які він пронюхав в їдальні, якість місцевої кави була огидна. Тому він вирішив, що маленька частка його запасу, що він взяв на подарунки з Землі, допоможе схилити скарбника до себе. Тим більше, що якість привезених ним зерен була відмінна. — Тільки якщо запитають, звідки вони у вас, мене видавати непотрібно.

— Ну, за такий подарунок проси все, що хочеш, — скарбника просто розпирало від радості. — Ти хоч розумієш, скільки коштує вміст цього мішечка? Королівський двір гарного коня віддав би. Так що ти хочеш від мене за такий подарунок?

— Та нічого особливого, — заспокоїв скарбника учень. — У мене є деяка сума грошей в розписках скарбника клану Дракона, шановного Майстра Ріока. Мені б не хотілося тримати їх у себе в кімнаті. Я хотів передати їх вам на зберігання, а натомість мати необмежену можливість отримувати монети в будь-який час, в будь-якій кількості, зрозуміло, в межах сум, зазначених в розписках.

— Звичайно, любий Ніку. Тільки навіщо тобі це? Ти ж і так будеш отримувати стипендію. Один золотий татін на тиждень — це величезні гроші для