Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

ав- стронезійські підсім’ї, які значно більше відрізняються одна від одної та від малайсько-полінезійської, ніж підпідсім’ї малайсько-полінезійської відрізняються одна від одної.

Виявляється, що ареали цих підсімей збігаються і всі вони крихітні порівняно із ареалом малайсько-полінезійської підсім’ї. Вжиток цих мов обмежується аборигенами острова Тайвань, що лежить за 145 кілометрів від Південного Китаю. Тайванські аборигени переважно самі займали свій острів, доки впродовж останнього тисячоліття його не почали масово заселяти китайці з материка. Ще більше їх прибуло після 1945 року, а надто після того, як китайські комуністи завдали в 1949 році поразки китайським націоналістам, у результаті чого аборигени нині становлять лише 2% населення Тайваню. Концентрація трьох із чотирьох австронезійських підсімей на Тайвані свідчить, що в межах нинішнього австронезійського ареалу Тайвань — прабатьківщина, на якій австронезійські мови були в ужитку довше, ніж деінде, а отже мали найбільше часу, щоб піти різними шляхами. Всі інші австронезійські мови від Мадагаскару до острова Пасхи, таким чином, є результатом демографічної експансії з території Тайваню.

Тепер ми можемо перейти до археологічних матеріалів. Хоч на розкопках стародавніх сіл не трапляються скам’янілі слова поруч із кістками й керамікою, втім, археологічні матеріали дають відомості про рухи населення й артефактів культури, які можна пов’язати з мовами. Як і решту світу, більшу частину нинішнього австронезійського ареалу — Тайвань, Філіппіни, Індонезію та багато тихоокеанських островів — попервах займали мисливці-зби- рачі, у яких не було кераміки, шліфованих кам’яних знарядь, свійських тварин і культурних рослин. (Єдиний виняток із цього правила — віддалені острови Мадагаскар, Східна Меланезія, Полінезія та Мікронезія, куди мисливці-збирачі так і не дісталися, тож вони залишалися безлюдними до прибуття австронезійців.) Перші археологічні сліди іншого способу життя в межах австронезійського ареалу з’являються на Тайвані. Починаючи з IV тис. до н. е. на Тайвані і на протилежному березі Південного Китаю з’являються шліфовані кам’яні знаряддя та декорована кераміка своєрідного стилю (так звана кераміка дабенькен), запозичена із давнішої південноки- тайської кераміки. Сліди рису й проса на пізніших тайванських стоянках підтверджують появу рільництва.

В поселеннях культури дабенькен на Тайвані та в Південному Китаї знайдено багато кісток риби і мушель молюсків, а також кам’яних грузил для сітей та тесел, придатних для видовбування човнів із суцільного стовбура дерева. Вочевидь, ці перші неолітичні мешканці Тайваню мали човни, придатні для глибоководної рибалки та регулярних морських подорожей через Тайванську протоку, яка відділяє острів від узбережжя Китаю. Отже, Тайванська протока могла прислужитися тренувальним майданчиком, на якому китайці відпрацьовували свої навігаційні вміння для відкритого моря, котрі дадуть їм змогу розселитися по всій Океанії.

Тайванську культуру дабенькен із пізнішими тихоокеанськими острівними культурами пов’язує один специфічний артефакт — кам’яна довбешка для вибивання кори. З її допомогою із лубу дерев виготовляли мотузки, сіті та одяг. Коли океанські народи вийшли за межі природної зони, придатної для свійських тварин, котрі давали вовну, і волокнистих культурних рослин,

Тайвань (3500 р. до н. е.)

Філіппіни }

(3000 р.до н. є.)’*

о) (1600 р. до'н. е.)

а отже, за межі зони тканого одягу, їм довелося користуватися «одягом» із товченого лубу. Мешканці острова Ренел — традиційного полінезійського острова, який не зазнав вестернізації аж до 1930-х років, — розповіли мені, що вестернізація мала один чудовий побічний наслідок — на острові стало тихо. Вже не було чути звуків довбешок, якими з рання до присмерку люди вибивали собі одяг із кори дерев.

/ Мадагаскар (500 р. н. е.)

Гавайські о-ви (500 р. н. е.)

,      о-ви Кука

(іІЇ) Нова Зеландія (1000 р.н. е.)

Малюнок 17.2. Маршрути австронезійської експансії із приблизними датами досягнення кожного регіону. 4а — Калімантан, 4Ь =      4с = Тимор

(близько 2500р. до н. е.), 5а — Гальмагера (близько 1600р. до н. е.), 5Ь — Ява,

5с — Суматра (близько 2000р. до н. е.), 6а = архіпелаг Бісмарка (близько 1600р. до н. е.), 6Ь = Малайський півострів, 6с — В’єтнам (близько 1000р. до н. е.), 7 = Соломонові острови (близько 1600р. до н. е.), 8 — острови Санта Круз, 9с = Тонга, 9d = Нова Каледонія, ІОЬ — острови Товариства, 10с — острови Кука, 11а = архіпелаг Туамоту (близько 1 р. н. е.)

Протягом тисячоліття після того, як культура дабенькен поширилася на Тайвань, похідні від неї культури, згідно з археологічними матеріалами, просувалися щораз далі від Тайваню, заполоняючи нинішній австронезійський ареал (мал. 17.2). За докази цього процесу правлять заточені кам’яні знаряддя, кераміка, кістки свійських свиней і сліди культурних рослин. Наприклад, декорована дабенькенська кераміка Тайваню дала початок недекорованій безколірній або червоній кераміці, яку було виявлено в розкопах на Філіппінах, а також на індонезійських островах Сулавесі та Тимор. Цей культурний «комплект» із кераміки, кам’яних знарядь і доместикатів близько 3000 р. до н. е. з’являється на Філіппінах, близько 2500 р. до н. е. — на індонезійських островах (Сулавесі, північний Калімантан і Тимор), близько 2000 р. до н. е. — на Яві та Суматрі і близько 1600 р. до н. е. — в новогвінейському регіоні. Звідти, як ми побачимо далі, експансія пішла повним ходом мірою того, як носії цього культурного комплекту понеслися на схід у раніш не заселену Океанію за межами Соломонових островів. Останні стадії цієї експансії впродовж тисячоліття після 1 р. н. е. увінчалися колонізацією всіх, здатних підтримувати господарське життя, островів Полінезії та Мікронезії. Неймовірно ще й те, що ця експансія пронеслася також у західному напрямі через Індійський океан аж до східного узбережжя Африки, призвівши до заселення острова Мадагаскар.

Принаймні доти, як експансія досягла берегів Нової Гвінеї, подорожі між островами здійснювалися на морехідних човнах із двома аутригерами (рівно- важниками), які й досі поширені в Індонезії. Такі човни були значним поліпшенням порівняно із видовбаними човнами-однодеревками, що були найпоширенішими серед традиційних народів світу, які жили на континентальних водних артеріях. Каное-довбанку легко уявити на основі його назви: це стовбур кремезного дерева, «видовбаний» (тобто вижолоблений) за допомогою тесла із загостреними краями. Оскільки каное-довбанки мають таке саме округле дно, як і стовбур, із якого їх витесали, у випадку найменшого відхилення від рівноваги вони перехняблюються на важчий бік. Неодноразово плаваючи новогвінейськими річками в каное-довбанках, я більшу частину подорожі перебував у страху, що мій найменший порух може перекинути човен і відправити мене з моїм біноклем у товариство крокодилів. Новоґвінейці уміють впевнено веслувати на довбанках спокійними озерами й ріками, але навіть вони не можуть користуватися довбанками в морі із помірними хвилями.