Читати книгу - "Фальшивомонетники"

написав своє ім’я, великим акуратним почерком.

Жорж, тріумфуючи, поніс показати аркуша двом іншим. Усі троє погодилися, що Борис виявив хоробрість. Вони стали радитися.

Звичайно ж, вони не зарядять пістолет. Та й патронів до нього немає. Фіфі боявся лише того, що він чув, ніби іноді велике хвилювання могло спричинити смерть. Його батько, сказав він, одного разу розповідав про симуляцію страти... Але Жорж його урвав.

— Твій батько з Півдня, — сказав він.

Ні, Ґериданісоль не збирався заряджати пістолет. У цьому не було потреби. Той патрон, який Лаперуз одного дня в нього заклав, він так звідти й не вийняв. Ґериданісоль переконався в цьому, проте остерігся сказати про це двом іншим.

У капелюх поклали чотири імені. Це були чотири однакові й однаково згорнені папірці. Ґериданісоль, який мав «тягти», подбав про те, щоб написати ім’я Бориса на п’ятому, якого тримав у руці. І ніби випадково витяг саме його. Борис запідозрив шахрайство, але промовчав. Який сенс протестувати? Він знав, що приречений, але не зробив найменшої спроби, щоб захистити себе. Бо навіть якби жереб випав на когось іншого, він запропонував би його замінити, таким великим був його розпач.

— Не поталанило тобі, старий, — визнав за потрібне сказати Жорж, але голос його прозвучав так фальшиво, що Борис подивився на нього сумними очима.

— Справу зроблено, — сказав він.

Після чого вирішили провести репетицію. Та оскільки їх могли побачити, то домовилися поки що зробити це без пістолета. Вирішили дістати його з коробки в останню мить, перед самим початком «справжньої гри». Не можна було давати привід для тривоги.

Отже, задовольнилися тим, що в цей день домовилися про годину та місце, яке позначили крейдяним кругом на підлозі. Його вибрали в навчальному класі, праворуч від кафедри, в кутку, який утворювали забиті двері, які, проте, можна було відчинити під аркою входу. Що ж до години, то її обрали на час уроку. Це мало відбутися на очах у всіх учнів; це добре їх приголомшить.

Провели репетицію в порожньому класі, єдиними свіцками якої були троє змовників. Але пуття з цієї репетиції було мало. Просто з’ясували, що від місця, де сидів Борис, до накресленого крейдою кола було рівно дванадцять кроків.

— Якщо ти не тремтітимеш від страху, ти не зробиш ні на крок більше, — сказав Жорж.

— Я не тремтітиму від страху, — відповів Борис, якого ображав цей постійний сумнів.

Твердість цього хлопця стала справляти враження на трьох інших. Фіфі вважав, що на цьому слід зупинитися. Але Ґериданісоль виявив рішучість довести їхню витівку до кінця.

— Ну, то гаразд! До завтра! — сказав він із дивною посмішкою, що скривила лише куточок його губів.

— Обіймімо його! — у захваті вигукнув Фіфі.

Він згадав про посвяту в лицарі доблесних воїнів минулих часів і рвучко стиснув Бориса в обіймах. Борис ледве стримав сльози, коли Фіфі вліпив на його щоки два лункі дитячі поцілунки. Ні Жорж. ні Ґері не наслідували приклад Фіфі. Поведінка цього останнього здалася Жоржеві не досить гідною. Що ж до Ґері, то йому було на все наплювати!..

XVIII

Наступного дня увечері дзвоник скликав до класної кімнати всіх учнів пансіону.

Борис, Ґериданісоль, Жорж і Філіп сиділи на одній лаві. Ґериданісоль дістав свого годинника, якого поклав між Борисом і собою. Годинник показував тридцять п’ять хвилин на шосту. Урок почався о п’ятій і мав тривати до шостої. Вони домовилися, що Борис зробить те, що вони замислили, за п’ять хвилин до шостої, якраз перед тим, як учні посунуть до виходу. У ці хвилини їм буде легше якнайшвидше вшитися звідси. І незабаром Ґериданісоль сказав Борисові, упівголоса й не дивлячись на нього, що надавало його словам, як він вважав, фатальнішого характеру:

— Старий, тобі лишилося не більш як чверть години.

Борис згадав роман, який він читав недавно, де бандити, перед тим як убити жінку, запропонували їй помолитися, щоб належно підготуватися до смерти. Як ото чужоземець на кордоні країни, яку він збирається покинути, готує свої документи, так і Борис став шукати молитви у своїй душі та своїй голові й не знайшов жодної; але він був такий стомлений і водночас такий напружений, що його це стурбувало не вельми. Він зробив зусилля, щоб подумати й не зміг подумати ні про що. Пістолет важко відтягував його кишеню; він не мав потреби доторкатися до нього рукою, щоб його відчути.

— Не більш як десять хвилин.

Жорж, який сидів ліворуч від Ґериданісоля, стежив за цією сценою кутиком ока, але вдавав, ніби нічого не бачить. Він гарячково трудився. Ніколи ще урок не минав так спокійно. Лаперуз не впізнавав своїх шибеників і вперше зміг відітхнути. Проте Фіфі відчував неспокій; Ґериданісоль уселяв йому страх; він не мав певности, що ця гра не закінчиться погано; серце йому боляче стискалося, й час від часу він глибоко зітхав. Наприкінець, не можучи більше витримати, він відірвав півсторінки внизу аркуша від свого зошита з історії — бо мав готуватися до іспиту; але рядки стрибали в нього перед очима, а факти й дати в його голові — й швидко написав на цьому папірці: «Ти принаймні певен, що пістолет не заряджений?», потім простяг записку Жоржеві, а Жорж передав її Ґері. Але той, прочитавши записку, здвигнув плечима, навіть не глянувши на Фіфі, потів скачав її в кульку й щигликом відправив її в обведений крейдою круг. Після цього, задоволений своєю влучністю, посміхнувся. Ця посмішка, спочатку умисна, не сходила з його губів до самого кінця сцени; вона ніби закарбувалася на його обличчі.

— Ще п’ять хвилин.

Він сказав це майже на повен голос. Навіть Філіп почув. Його опанувала нестерпна моторошна тривога й хоч урок уже закінчувався, прикинувшись, що йому треба негайно вийти, чи й справді відчувши гострі кольки, він підняв руку і клацнув пальцями, як мають звичай робити школярі, коли просять у вчителя дозволу покинути клас; потім, не чекаючи відповіді Лаперуза, підхопився з лави. Щоб дістатися до дверей, він мусив проминути кафедру вчителя; він майже біг, але хитався.

Майже відразу по тому як Філіп вибіг за двері, Борис, у свою чергу, підвівся. Малий Пасаван, який напружено трудився позад нього, підвів очі. Він згодом розповідав Серафіні, що Борис був «смертельно блідий», але це завжди кажуть у таких випадках. Проте він майже відразу перестав дивитися й знову поринув у свою роботу. Згодом він дуже докоряв собі за це.