Читати книгу - "Габрієла"

дісталася до школи і за описом власника «Бате-Фундо» відшукала будинок Амансіо — особняк із синіми воротами. Навколо стояла тиша, ніде ані вогника. В небо піднімався запізнілий місяць, освітлюючи широке морське узбережжя і кокосові пальми на шляху до Мальядо. Габрієла плеснула в долоні. Ніякого наслідку. Вона ще раз плеснула. Десь поряд загавкали собаки, здалеку їм відповіли інші. Габрієла гукнула:

— Гей, чи є хто в будинку? — Знову поплескала щосили в долоні, аж руки зсудомило. Нарешті в будинку заворушилися. Засвітилося світло:

— Хто там?

— Мир вашому дому!

З'явився голий до пояса мулат з револьвером у руках.

— Сеньйор полковник Амансіо є?

— А тобі що від нього треба? — запитав він підозріло.

— У мене до нього важлива і дуже термінова справа.

— Його немає.

— Де ж він?

— А тобі нащо знати? Що тобі від нього треба?

— Я вже сказала…

— Нічого ти не сказала… Подумаєш, важлива, термінова справа…

Що вона мала робити? Довелося ризикнути:

— У мене доручення до нього.

— Від кого?

— Від Фагундеса…

Мулат спершу ступив крок назад, потім рвучко подався вперед і пильно поглянув їй у очі:

— Правду кажеш?

— Істинну правду…

— Так от, якщо ти збрехала…

— Прошу вас, скоріше.

— Чекай тут.

Він зайшов у будинок, побув там кілька хвилин; повернувся уже одягнений і погасив світло.

— Ходімо. — Мулат засунув револьвер за пасок на штанях.

Вони пішли. Він лише раз запитав її:

— Йому вдалося втекти?

Вона кивнула. Вони прийшли на вулицю, де жив полковник Раміро, і зупинилися проти так добре знайомого для неї будинку. Неподалік від префектури стояло двоє поліцейських, вони поглянули на них і ступили кілька кроків у їхній бік. Мулат постукав у двері. З відчинених вікон чувся глухий гомін голосів. У вікні з'явилася Жеруза і поглянула на Габрієлу з таким переляком, що та навіть усміхнулася. Чомусь всі боялися її цього вечора… І найбільше негр Фагундес.

— Ви не можете погукати полковника Амансіо? Скажіть, що на нього чекає Алтаміро.

Полковник за мить з'явився на порозі:

— Щось трапилось?

Поліцейські вже підходили до дверей будинку. Алтаміро поглянув на них і нічого не відповів на запитання господаря. Один з поліцейських звернувся до Амансіо:

— Якась новина, полковнику?

— Та ні, не турбуйтесь. Залишайтеся на своїх місцях.

По тому, як поліцейські пішли, мулат сказав:

— Вона хоче поговорити з вами, сеньйоре. Від Фагундеса.

Лише після цього Амансіо помітив Габрієлу і одразу ж упізнав її:

— Габрієла?! Хочеш поговорити зі мною? Заходь, будь ласка.

Мулат теж увійшов. З коридора Габрієла побачила їдальню, в якій сиділи і курили Тоніко, Алфредо і ще якісь люди. Амансіо чекав. Габрієла показала на мулата:

— Я маю передати доручення особисто вам, сеньйоре.

— Вийди, Алтаміро. Я слухаю тебе, дочко, — сказав він своїм м'яким голосом.

— Фагундес у нас. Він послав мене попередити вас про це. Питає, що йому робити далі. Це слід вирішити негайно, тому що сеньйор Насіб незабаром буде дома.

— Він у вас? Як же він потрапив до вас?

— Тікав з пагорба, а наша садиба якраз під самим урвищем.

— А й справді. Я ж навіть не подумав. А чому ти заховала його?

— Я його давно знаю. Ми разом ішли з сертану…

Амансіо усміхнувся. В коридорі з'явився Тоніко, якого діймала цікавість.

— Щиро дякую, я вам дуже вдячний. Ідіть за мною.

Тоніко повернувся до їдальні. Габрієла з Амансіо увійшла слідом за ним і побачила всю родину Бастосів у зборі. Старий Раміро, блідий, наче мрець, але з палаючими очима, сидів у гойдалці.

На столі стояли різні страви, чашки для кави, пляшки з пивом. В кутку кімнати сиділи Алфредо з дружиною і Жеруза. Тоніко, спантеличено поглядаючи на Габрієлу, стояв поруч з ними. Доктор Демосфенес, Маурісіо і троє полковників сиділи біля столу. В кухні і в дворі будинку розташувалися озброєні жагунсо, було їх не менше п'ятнадцяти осіб. Служниця роздавала їм металеві миски із стравою. Амансіо сказав:

— Ви всі її знаєте, чи не так? Габ… Дона Габрієла, дружина Насіба, власника бару. Вона прийшла, аби зробити нам послугу. — І він запросив її як господар дому: — Сідайте, прошу вас.

Тоді всі вклонилися Габрієлі, а Тоніко запропонував їй стільця. Амансіо підійшов до Раміро і про щось тихо порозмовляв з ним. Обличчя Раміро посвітлішало, він усміхнувся до Габрієли:

— Браво, дівчинко. Від сьогодні я ваш боржник. Якщо вам щось знадобиться, приходьте до мене. Або до будь-кого з моєї родини… — і він показав на людей в кутку їдальні, троє з них сиділо, один стояв, немов на груповому портреті не вистачало лише дони Олги і молодшої онуки. — Тепер так і знайте, — звернувся Раміро до синів, невістки і онуки, — якщо дона Габрієла будь-коли звернеться до вас, майте на увазі, що вона не просить, а наказує. Ходімо, куме.

Раміро підвівся і вийшов з Амансіо у сусідню кімнату. Мулат з револьвером попрощався і пішов. Габрієла не знала, як їй бути, що казати, куди подіти руки. Жеруза усміхнулася до неї:

— А ми вже якось розмовляли з вами, сеньйоро, пригадуєте? Коли готувались до святкування дідусевого дня народження… — почала вона, але одразу ж замовкла, мабуть, нечемно нагадувати Габрієлі про ті часи, коли вона була куховаркою араба.

— Пригадую. Я тоді приготувала страшенно багато солодощів. Вони вам сподобались?

Тоніко пожвавішав:

— Габрієла — наш давній друг. Для нас з доною Олгою вона майже за доньку. Ми були весільними батьком і матір'ю на її весіллі.

Дружина Алфредо удостоїла Габрієлу усмішкою. Жеруза запитала:

— Не хочете тістечка? А може, лікеру вип'єте?

— Дякую. Не турбуйтесь.

Габрієла згодилась випити чашечку кави. Із сусідньої кімнати Амансіо погукав Алфредо. Депутат невдовзі повернувся і мовив до Габрієли:

— Ходімо зі мною, будь ласка.

Коли Габрієла увійшла до сусідньої кімнати, Раміро сказав:

— Дочко моя, ви зробили нам велику послугу. Але хотів би бути зобов'язаний вам ще більше. Чи можу я попросити вас ще про одну послугу?

— Якщо я зумію…

— Негра треба вивести від вас так, щоб ніхто не бачив. А це вдасться лише на світанку. Тому до ранку ви маєте його ховати, щоб ніхто не довідався про те, що він у вас. Пробачте, що я кажу вам це, але навіть Насіб не повинен про це знати.

— Він прийде додому після закриття бару.

— Не кажіть йому нічого. Хай лягає спати. Годині о третій, ні, рівно о третій, встаньте і вигляньте у вікно, чи не видно кого на вулиці. Я на той час пошлю туди кума Амансіо з людьми. Якщо вони будуть там, відчиніть двері і випустіть Фагундеса. Ми