Читати книгу - "Джеррі-Островик"

догори ногами, як муха на стелі, збігти вниз і вибігти з кільця, зробивши повний оберт. У нього б те вийшло, якби він розганявся щодуху, але він не хотів, і коли йому не щастило сплигнути набік ще з похилої частини жолоба, він падав уже в кільці, боляче забиваючись.

— Я, власне, не думаю, що Гаррі саме це мав на увазі, — казав Колінз, який навчав своїх помічників при кожній нагоді. — Але я сподіваюся так натрапити хоч на якийсь ключик і відкрити те, що знав про нього сердешний Гаррі.

Якби того зажадав Майклів укоханий бог, Стюард, Майкл з любові до нього намагався б навчитися всіх цих штук і більшість їх опанував би справді. Та в Сідервайлді любові не було, а горда натура породистого пса не дозволяла йому робити з примусу те, що він радо зробив би з любові. А що Колінз зовсім не був породистою людиною, то перший час між ним і Майклом часто ставалися запеклі сутички. Та Майкл хутко збагнув, що проти цього чоловіка він безсилий і поразка його неминуча. Ще й по стявшись із ворогом, він бував переможений шаблоновими дресирувальницькими способами. Ні разу йому не пощастило дістати зубами Колінза чи Джонні. Він був занадто розважливий, щоб не відмовитись від боротьби, в якій напевне зломився б тілом і духом. Тому він замкнувся в собі, став похмурий, тихий і ніколи більше не піддавався нестямній люті, хоча й переможений не щулився боягузливо, а завжди готовий був загарчати й наїжачитись, показуючи, що всередині він лишився самим собою, нескореним.

Урешті його майже перестали випробовувати на нових трюках, і ланцюжка з нього зняли, і Джонні вже не водив його, одначе Колінз, коли був на арені, весь час держав його біля себе. Гіркий досвід навчив Майкла, що він мусить ходити за Колінзом усюди; і він ходив за ним, весь час ненавидячи його і повільно, непомітно отруюючи власний організм виділеннями залоз, що не могли працювати нормально під тиском тієї ненависті.

Фізично це на ньому не позначалося, бо він мав міцний організм і чудове здоров'я. Та що десь воно мусило відбитись, то лишало слід на його душі, чи психіці, чи натурі, чи свідомості. Він дедалі дужче замикався в собі, жадав самотності, нудьгував. І все це псувало його вдачу. З веселого, грайливого пса, навіть грайливішого за свого брата Джеррі, Майкл робився понурим, дратливим і злим. Йому вже не хотілося гратися, бігати, борюкатись. І фізично він став млявий та стриманий, як розумово. Такими робляться люди у в'язничних камерах. Він міг цілі години знудьговано стояти на арені позад Колінза, поки той мордував якого-небудь дворнягу, навчаючи нової штуки.

Чимало надивився Майкл на ті тортури. При ньому навчали хортів-стрибунів. Вони й самі охоче стрибали так високо й так далеко, як лишень могли, та Колінз і його помічники домагались від них справжніх див — якщо можна назвати дивом те, що людина чи тварина робить понад свою спромогу. Найбільші природні зусилля їм би не зашкодили. Але неприродна надсада декотрих убивала зразу, а решті набагато вкорочувала життя. Під трампліном для стрибків стояла людина, і хорт, що стрибав з нього, вже в повітрі діставав сильний удар довжелезного батога. Аби випередити батіг, уникнути його дошкульного, мов скорпіоняче жало, удару, хорти пнулися з себе, надсаджували в відчайдушному стрибку всі свої м'язи й жили.

— Собака ніколи не стрибне з усієї сили, поки його не примусиш, — повчав Колінз помічників. — Отже, ваше діло — примусити його. В цьому вся різниця між моїми стрибунами й вивченими яким-небудь партачем-аматором. Ті навіть у найглухішій провінції успіху вам не здобудуть.

Колінз навчав безперестану. Дресирувальника, що пройшов науку в його школі й діставав від нього рекомендаційного листа, в циркових колах поважали як дипломованого фахівця.

— Жоден собака від природи не вміє ходити на задніх лапах, а на передніх і поготів, — казав король дресирувальників. — Собак не так створено. Їх треба примусити. Оце вам і вся таємниця дресирування. Вони мусять. А примусити їх повинні ви. Це ваша робота. Примусьте їх. Хто не зуміє, тому в мене нічого робити. Затямте це собі н ворушіться.

Майкл бачив, хоча й не розуміючи всього, як колючим сідлом примушували мула хвицатись. Той мул, коли вперше з'явивсь на арені, був гладкий і сумирний. Перше ніж упасти Коліизові в око, він був улюбленцем фермерової родини й знав тільки любов, ласку та жарти з його впертості. Та Колінз добачив, що цей вухатий покруч, здоровий, сильний і довговічний, і на арені смішитиме людей своїм виглядом та поведінкою.

В Сідервайлді він зразу дістав нове назвисько — Вухано Вуханіні — й зазнав найбільшої несподіванки в своєму житті. Він і гадки не мав, що в сідлі є шпичка, бо без вершника вона зовсім не колола. Та щойно в сідло вихопився Семюел Бекон, негр-акробат, під його вагою шпичка встромилася мулові у спину. Семюел знав про неї й був напоготові. А Вухано з несподіванки вперше зроду скільки сили вихнув задом. Сем підлетів угору й упав на м'яку тирсу кроків за п'ять від мула, а Колінзові очі вдоволено блиснули.

— Дуже добре, — похвалив Колінз, — Не я буду, як і ти не дістанеш ангажементу, коли я продам мула. Номер вийде хоч куди. Тільки треба ще принаймні двох чоловік, щоб не боялись і вміли падати. Ну, ворушися. Спробуй ще раз.

І для Вухано почалась пекельна наука, що завдяки їй чоловіка, який його купив, назахват ангажували всі найкращі цирки Сполучених Штатів і Канади. День у день тривали мулові тортури. Сідлом із шпичкою сідлали його недовго. Потім негр став сідати на нього охляп, проте мул вихався так само, бо шпичку було прикріплено ремінцем до Семової долоні. Кінець кінцем Вуханіні став такий уразливий, що здригався, тільки-но хто гляне на його спину. А вже як хто пробував сісти на нього верхи, він і кидався, й крутився, й вихався, певний, що зараз у нього ввіпнеться шпичка.

За місяць, коли знайшли й натренували ще двох вершників-акробатів, білих юнаків, готовий номер показано купцеві — щуплявенькому чоловічкові з напомадженими вусами, схожому на француза. І той купив Вухано не торгувавшись, за ту ціну, яку призначив Колінз, і найняв Сема та інших двох акробатів. Колінз продемонстрував йому номер за всіма правилами, як у справжньому цирку, й навіть сам виступав перед можливим покупцем у ролі розпорядника арени.

Вухано, гладкого як линок і зовсім сумирного, введено до квадратової загорожі з